Передплатити Підтримати

«На рівному місці» хвороби не виникають"

«При кожній спрацьовує причинно-наслідковий зв’язок», — каже лікар-невропатолог Олександр Балицький. І закликає проаналізувати свій психоемоційний стан

Олександр Балицький. Фото з відкритих джерел

Страх, гнів, затаєна образа — чи можуть негативні емоції викликати хвороби, зокрема у дітей? Лікар-невропатолог, к.м.н., асистент кафедри неврології та реабілітаційної медицини НМУ ім. О. О. Богомольця, автор наукових робіт і патентів Олександр Балицький стверджує, що так. Психологічні фактори впливають не тільки на виникнення соматичних захворювань, а й на їх динаміку. Таку думку фахівець озвучив під час онлайн-прийому, організованому БФ «Таблеточки».

— Що таке психосоматика?

— Це — один із розділів нейронауки, який поєднує у собі і неврологію, і клінічну психо­логію, і психотерапію, і нейрофізіологію та ви­вчає зв’язок між емоційним станом людини і її фізичним здоров’ям. Я — лікар з 20-річним стажем. Базуючись на власному професій­ному досвіді, можу сказати, що психоматика відіграє важливу роль у розвитку майже всіх неврологічних захворювань, у тому числі моз­кових інсультів. А з публікацій мені відомо, що психосоматичний компонент присутній також у розвитку інших патологій, у тому числі в он­кології. Проте доказова медицина потребує визначення у цифрах. А емоції (наше енерге­тичне тіло) у цифрах складно оцінити…

— Чому хворіють діти і трапляється, що хворіють важко, наприклад, на рак? Чи іс­нує цьому якесь пояснення, окрім психо­соматики і якихось біологічних причин?

— Відповідь на це запитання частково дає епігенетика — доволі молода і надзвичайно цікава наука. Цей розділ молекулярної біо­логії вивчає відповідь наших генів на вплив зовнішніх факторів. Дитина не отримує рак як діагноз від батьків, а лише успадковує схиль­ність до цього захворювання, яка може про­явитися лише у разі збігу негативних факто­рів. Сподіваюся, у майбутньому ми зможемо якось впливати на цей процес.

— Чи простежується взаємозв’язок між психосоматикою і виникненням раку у до­рослих?

— Розкажу вам про унікальний випадок з моєї практики. До мене звернулася пацієнт­ка зі скаргами на сильні болі у спині — Ксюша Козак. Можу сміливо озвучити її прізвище, бо вона сама публічно розповідала про свою не­дугу і те, як вона з нею боролася.

Отже, у Ксюші виявили рак щитовидної за­лози у IV стадії з метастазами у хребті. Залозу їй видалили і призначили променеву терапію. Жінка була у відчаї. А я тоді якраз дочитував книгу відомого американського професора нейрохімії і нейробіології, автора унікальної програми трансформації життя, доктора Джо Діспензи «Керуй своєю підсвідомістю. Зміни власне життя» (у російському перекладі ця книга опублікована під назвою «Сила под­сознания, или Как изменить жизнь за 4 неде­ли»), в якій автор якраз і пояснював, як наші емоції можуть запускати процеси руйнування і процеси відновлення організму. Порадив пацієнтці також прочитати цю книгу і скорис­татися з рекомендацій, викладених у ній. Я ще тоді подумав: у будь-якому разі гірше не буде. Обережно усунув пацієнтці больовий синдром, і вона пішла. А через місяць знову завітала до мене на прийом і повідомила: не­має у неї вже метастазів. Щиро кажучи, я не повірив. Як лікар критично ставлюся до та­ких речей. IV стадія — це ж майже як вирок. І тоді Ксюша показала мені заключення МРТ. Справді, метастази зникли. Біль полишив її, життя жінки налагодилося.

Минає три роки. Приходить до мене на прийом вже інша пацієнтка. Цікавлюся, хто їй порадив до мене звернутися. Каже: «А я у книжці про вас прочитала». Виявилося, що Ксюша написала книгу, в якій переконує лю­дей з таким непростим діагнозом, як у неї, що у житті — все можливо.

Багато речей так і залишаються для нас невідомими. Тому ніколи не можна казати «ні­коли». Наш організм має приховані резерви. Не втрачайте віри і не бійтеся своїх емоцій. Вони потрібні для боротьби з хворобою. На це вказують і результати досліджень. Пацієн­тів розділили на дві групи. Одну переконува­ли, що вони одужають. Іншій казали, що ліку­вання вже нічого не дасть. Виживаність у тій групі, де люди вірили у своє зцілення, вияви­лася більш високою. Це — достовірний факт. Запитайте будь-якого лікаря. Якщо людина бореться, вона мобілізує всі свої сили, і тоді шанси на одужання зростають.

— Ви висловлювали думку, що коли хворіє дитина, лікувати треба у першу чергу її маму або батька. Це як у літаку у разі розгерметизування салону: спершу треба одягти маску на себе і тільки потім — на дитину… Які ознаки вказують на те, що у дитини — психосоматичний розлад?

— Діти є дзеркалом своїх батьків. Вони дублюють (можливо, з невеликою відмінніс­тю) емоційні прояви дорослих. Наш мозок — це комп’ютер, який керує всім організмом: м’язами, внутрішніми органами, залозами внутрішньої секреції і т. д. Емоції — це резуль­тат роботи мозку. Відповідно, як працює мо­зок, так людина й почувається. Коли дитина починає хворіти, це як в авто запалюється лампочка, яка вказує, що щось не так, що десь є збій. Оскільки дитина — «нова маши­на» (якщо ми вже проводимо таку асоціацію), хвороба сигналізує про емоційне переванта­ження. До 4−5 років у дітей відсутнє критичне мислення, тож вони все сприймають букваль­но і всі емоції тримають у собі — і страх, і гнів…

— Отже, не варто дітей лякати, що якщо не будуть слухатися, то їх забере бабай чи сіренький вовчик вкусить за бочок?

— Батьки беруться виховувати своїх дітей так само, як їх свого часу виховували, і продо­вжують переносити на них комплекси Радян­ського Союзу — країни, де не вчили любити себе. У Радянському Союзі треба було люби­ти лише партію. А з точки зору психоматики, любов і вдячність — це найбільш універсальні емоції, які керують світом.

— Що робити, якщо дитина постійно «такає»?

— Виглядає на те, що у дитини — функціо­нальний психоневроз. Як правило, так про­являється страх. Хтось міг налякати дитину, сильно травмувавши її психіку: вдома, у са­дочку чи школі. Аналіз варто почати зі себе — чи не сваритеся ви з чоловіком/дружиною у присутності дитини? Діти чутливі до будь-якого стимулюючого фактору. Те, що дорос­лих не лякає, для дитини може стати психо­травмуючим фактором і навіть визначити її майбутнє, бо закріплюється у вигляді якоїсь емоції у лімбічній системі.

Проконсультуйтеся з дитячим психологом, неврологом або психотерапевтом, який вста­новить причину такої поведінки. Ви також мо­жете допомогти своїй дитині. Запропонуйте їй… поспівати! Спів — це ефективна психоте­рапевтична техніка. Коли ми співаємо, активу­ються мімічні м’язи і м’язи, задіяні у ковтанні та які представлені у префронтальній корі, — ділянці мозку, розташованій поряд з іншою, яка відповідає за концентрацію уваги і корот­кочасну пам’ять. Активація цієї ділянки за до­помогою співів допомагає усунути тривогу.

— Чи може стрес викликати появу ас­бестовидного лишая на голові? Можливо, так проявляється онкологія або наслідки проведеної хіміотерапії? Хлопцеві — 13 років. Діагноз — «саркома Юїнга».

— Шкірні прояви (особливо такі захворю­вання, як псоріаз, нейродерміти, акне, алер­гії) мають психосоматичну ґенезу. Але щоб дати більш конкретну відповідь на це запи­тання, необхідно провести комплексне об­стеження. Потрібна консультація дерматоло­га з дерматоскопією і консультація психолога.

— Щоб усунути психоматичний розлад, необхідно спершу усунути його джерело, тобто першопричину?

— Джерел може бути кілька — психотрав­муюча ситуація або несприятливі фактори оточуючого середовища, наприклад, пога­не довкілля, нездорове харчування чи певні хронічні захворювання. Вони можуть діяти у комплексі або ж може спрацювати щось одне.

Батькам раджу оточити дитину любов’ю і увагою. Коли дитина хворіє, батьки пере­бувають у стресі і ретранслюють його на дитину. А дитина все відчуває — навіть якщо батьки усміхаються чи мовчать. Мозок — як комп’ютер — отримав інформацію з п’яти сиг­нальних систем (рецепторів тіла, зору, слуху, нюхових і смакових рецепторів), обробив її і дав відповідь. А 80% інформації дитина отри­мує за допомогою зору. Тому позитив, який випромінюють батьки, є дуже важливим.

— З щитовидною залозою все гаразд. Бронхіальної астми немає. Але вночі тра­пляються напади задухи. Причина, швидше за все, у тому, про що ви розповідаєте, тоб­то у психоматиці. Як вирішити проблему?

— Не можна виключати фактору оточую­чого середовища. Можливо, у кімнаті просто надто сухе повітря? Нормалізуйте темпера­туру і вологість повітря. Якщо не допоможе, потрібно більш детально пошукати першо­причину. При кожній хворобі існує причин­но-наслідковий зв’язок. Подумайте, коли це почалося? Після чого? Захворювання «на рів­ному місці» не виникає.

— Які ситуації можуть призводити до виникнення психосоматичного розладу?

— Батьки посварилися при дитині або хтось її налякав — підбіг ззаду і крикнув: «Гав!». На­слідки можуть бути різні — від заїкання і брук­сизму до тіків і ходіння уві сні. У дітей (так само, як і у дорослих) найпоширенішим захво­рюванням колись була вегето-судинна дисто­нія. Зараз його називають соматоформною дисфункцією вегетативної нервової системи.

Психосоматичний розлад може вилитися у бронхіальну астму, цукровий діабет, артеріаль­ну гіпертензію, яка у 90% випадків має психо­генну ґенезу (її так і називають — «ессенціальна гіпертензія», тобто гіпертензія з невідомої при­чини), тиреоїдити тощо. В Україні психосома­тичні розлади досліджуються мало. Відсоток спеціалістів, які би цим займалися, відповідно, також є невеликим. Але якщо ми говоримо про дорослих, то у дорослому віці майже кожна хвороба має психосоматичну складову. Дуже часто пацієнти отримують «вау-ефект» уже піс­ля першого візиту до спеціаліста (після відпо­відної корекції їх психоемоційного стану).

— Є таке поняття як «прихована депре­сія» у дітей віком до трьох років. Як її роз­пізнати, аби вона не встигла перерости у серйозну хворобу?

— Симптоми депресії у дітей і дорослих майже нічим не відрізняються. Дитина пе­рестає цікавитися тим, що її оточує. Не хоче бавитися. Стає млявою. Може відмовлятися від їжі. Припиняє реагувати на ті чи інші по­дразники. Але батьки у цей час зайняті своїми справами. Дітям тицяють у руки планшет. До­вший час вони не помічають перших тривож­них «дзвіночків» і починають бити на сполох, коли проблема вже є задавненою.

Раніше діти читали книги, що стимулювало розвиток правої півкулі мозку, яка відповідає за образне мислення (уяву, фантазію). Сьо­годні діти отримують вже готовий образ. Вва­жаю, що це дуже погано для розвитку їхнього мозку. Тим паче, що зараз він перевантаже­ний інформаційним «сміттям». Пізніше це не­одмінно вплине на концентрацію їхньої уваги, поведінку, можливість засвоювати нові зна­ння. Зауважте: діти, які демонструють успіхи у навчанні, мало часу проводять у ґаджетах.