Передплата 2024 «Добра кухня»

За збереженням совєтського стоїть бажання відновити совєтське (відео)

30 років тому, 14 вересня 1990 року, ще за Радянського Союзу, у Львові повалили пам’ятник «вождю світового пролетаріату» Володимиру Леніну. Це був перший дієвий і водночас символічний крок до проголошення незалежності України! Чому очищення України від маркерів «совка» розтягнулося на десятки років?

Про це говоримо з істориком, публіцистом, дослідником історії визвольного руху, народним депутатом від «Європейської Солідарності» Володимиром В'ятровичем.

— Пане Володимире, ми з вами записуємо це інтерв'ю в музеї «Тюрма на Лонцького». Знаю, ви суттєво долучились до його створення. Розкажіть коротко про цей музей. Яка його ідея?

— Це місце — один із символів пам’яті про жертв тоталітарних режимів: польського, нацистського і комуністичного. Саме тут у 1941 році відбулися найбільш масові розстріли в’язнів, коли радянська влада відступала. 1681 людину вбили — це буквально за останні кілька днів перебування радянської влади у Львові. Потім тут утвердились нацисти, які проводили свою репресивну політику. А після 1944 року — знову радянська влада. Тюрма тут була до 1996-го, вже за незалежної України. Потім це приміщення закрили, а у 2008 році, коли я став керівником архівів СБУ, його передали для створення музею. Це перший в Україні музей-тюрма, який показує, які нелюдські методи використовували тоталітарні режими для знищення українців.

 — Коли зносили пам'ятник Леніну у Львові, вам «тринадцятий минало»… Можливо, були у тому багатолюдному натовпі львів'ян, які стали свідками повалення ідола?

Демонтаж пам'ятника Леніну у Львові. Фото з відкритих джерел
Демонтаж пам'ятника Леніну у Львові. Фото з відкритих джерел

— Ні, там не був. Хоча у національно-демократичних мітингах, які проходили у Львові в 1988−89 рр., брав активну участь… Ходив з мамою, яка була дуже активна, працювала на автобусному заводі, а там відбувалось національне відродження. І ці події справили на мене сильне враження, мали вплив на моє формування. Це вперше я був свідком творення історії.

— Чому радянська система так «напічкувала» пам’ятниками Леніну усі міста, села?

— Більшовизм за своєю суттю був такою собі релігією, точніше, квазірелігією. Вони запозичували методи нав'язування свого мислення у культів, у релігійних сект. По суті, більшовизм починався як секта, де Ленін був головним пророком, а він ще й помер у досить молодому віці. З нього зробили культову фігуру. І згодом радянська пропаганда повною мірою цим скористалася. Пам’ятники Леніну — маркери присутності совєтської влади. Де були пам'ятники Леніну, там є совєтська влада. Де стоять пам'ятники, там люди мають думати так, як вважає за потрібне совєтська влада. Пам'ятники Леніну просувались на захід разом з радянською владою у країни Балтії, потім, після Другої світової війни, аж до Центральної Європи. Приходила совєтська влада, і всюди мав стояти пам'ятник Леніну.

I символічність Леніна як маркера тоталітарного режиму залишається досі. В Україні пам'ятники Леніну залишилися лише на територіях, які зараз контролює Росія. Тобто вони є маркером небезпеки для всього українського. Особливо це було помітно весною 2014 року, коли почалась хвиля «ленінопаду», а потім так звана русская весна, інспірована ФСБ. Тоді проросійські сили на півдні і сході України збиралися саме біля пам'ятника Леніну. Він їх притягував як магніт. Ба більше! Повалення Леніна, до прикладу, у Харкові, стало переломною подією перемоги проукраїнських сил. Тобто там, де не ставало Леніна, як за магією розсіювались сили, які він притягував до себе.

Ми повинні розуміти, що пам'ятник — це не просто шматок каменя чи бронзи. Це уособлення певних цінностей. Пам'ятники радянським вождям уособлювали тоталітарні «цінності», які передбачають масові репресії, вбивства інакомислячих, повне домінування держави, знищення особистості як такої. Присутність цих пам'ятників на наших площах і вулицях перетворює їх на джерело токсичної енергії, яка деформує нормальне суспільство. Ненормально було, що у незалежній Україні діти вже вчили у підручниках, що Ленін злочинець, а до школи йшли вулицею Леніна і проходили повз пам'ятник Леніну.

— Бо пам'ятники формують свідомість, і комуністи це чудово розуміли?

-Так. Тим паче однакові пам'ятники, які створюють ілюзію, що куди б ти не потрапив, всюди у тій самій радянській в'язниці. До речі, коли ми вже почали декомунізацію, у 2015 році, розсилали тисячі листів органам місцевого самоврядування, селищним радам про необхідність перейменування топонімів радянського минулого. Так от, десь 90 відсотків селищних рад ще у 2015 році були на вулиці Леніна!

— А чому так сталося? Чому процес так затягнувся?

— На території Центральної, Південної, Східної України здебільшого комуністи залишалися при владі, і вони всі процеси втримали. Казали, що не на часі, мовляв, давайте підходити до того цивілізовано, що це варварство — валити пам'ятники. І таким чином зберегли це все аж до 2014 року, до Революції Гідності, до втечі Януковича! За збереженням совєтського стоїть бажання відновити совєтське — не тільки пам'ятники, а й методи управління країною. Для мене Майдан за своєю суттю був ще й антисовєтським повстанням. Українці повстали проти того, що нас зіштовхували у совєтське минуле. Тому ленінопад і декомунізація — це безпосереднє породження Майдану.

— У Львові пам'ятник Леніну повалили 1990 року, а в столиці лише через 23 роки!

— У Києві було два пам'ятники Леніну. Один з них повалили у 1991-му. Він стояв на Площі Жовтневої революції (зараз майдан Незалежності). Саме під ним відбувалось студентське голодування. А другий виявився «зразком мистецтва», і його не можна було рухати. Ми часто з такими аргументами стикались. Мовляв, пам'ятник не можна знести, бо він має якусь естетичну цінність.

— Для нинішнього президента Україні Володимира Зеленського немає різниці, кому стоять пам'ятники. Він про це сказав у новорічному вітанні. Який аргумент ви б йому висловили, аби він, і такі як він, зрозуміли, що різниця є?

— Що це пам'ятники вбивцям. У будь-якого прихильника Леніна чи людини з позицією «якарізниця», у родині чи на другому-третьому рукостисканні буде хтось, хто постраждав від комуністичної влади. Майже кожну українську родину так чи інакше зачепили політичні репресії.

— Може, основна причина того, чому люди так думають — що досі на державному рівні не засудили злочини тих, кому стояли ці пам'ятники? Не сталося денацифікації по-українськи.

— У 2015 році були ухвалені закони про декомунізацію. В одному з них йдеться про символіку. Він дає політичну і юридичну оцінку комуністичному режиму як злочинному і прирівнює його до нацистського, що викликало збурення навіть у деяких наших західних сусідів, які мають лівацькі погляди. Вони обурювалася: «Як ви можете прирівнювати нацизм до комунізму?». Приїжджали експерти з ОБСЄ і казали: «Ви ж не можете говорити, що комунізм дорівнює нацизму». Як не можемо? Можемо!

— Недозасуджені злочини комунізму мають можливість повертатись. Росія — яскравий приклад…

— І Білорусь! Дивіться, що зараз там робиться. З одного боку, бачимо несподівано для багатьох пробудження громадян, з іншого, влада діє суто авторитарними, більшовицькими методами залякування і терору.

— А про що свідчить той факт, що у столиці Росії, у мавзолеї, досі лежить мумія Леніна?

— Росія на початку 90-х років була лідером декомунізації. Україна у 90-му, 91-му роках була ще заповідником «совка». У Росії ще наприкінці 80-х Дмитро Волкогонов (радянський і російський історик. -Авт.) казав про злочини Леніна та комуністичного режиму. Росія швидше зняла пам’ятники Леніну і Дзержинському. В Москві швидше відбулися перейменування топонімів. Але потім ці процеси почали буксувати, держава їх не підтримала, бо все робилося з громадських ініціатив. З приходом Путіна до влади почалася реабілітація, а згодом і реанімація совєтського. Чому ця реанімація потрібна режиму Путіна та росіянам? Для них совєтське — це найвищий прояв російської імперськості. Радянський Союз — це найпотужніша форма російської імперії. Це сидить у свідомості росіян: їм треба, щоб їх усі боялись, що вони такі могутні. На цих імперських амбіціях, які уособлюють, зокрема, пам’ятники Леніну та мумія у мавзолеї, і грає Путін. Більшість країн, які мали імперське минуле, позбулися цього спадку. І британці, і французи, і німці… Але не росіяни — там досі можна грати на імперських комплексах, можна голодним, бідним, нещасним людям задурювати голови тим, що вони будуть мити чоботи в Індійському океані. І вони це ковтають.

— Якби у Росії відбулася декомунізація, нинішньої російсько-української війни не було б?

— Швидше за все, ні. Якби вона відбулася у повній мірі, країна позбулася б імперських амбіцій. Не було би бажання відхопити чужі території. Декомунізація провела б деімперіалізацію Росії. А історія показує, що будь-які форми російської імперії починалися з поглинання України. Без України російська імперія неможлива.

— Україні не загрожує повернення «совка» — з огляду на совкове мислення теперішньої влади? Бачимо, що президент Зеленський відчуває спорідненість з радянським минулим. Це стало чітко зрозуміло після його новорічної промови, де він казав, що немає різниці, під яким пам'ятником призначати побачення і якою є назва вулиці, головне, щоб вона була освітлена і заасфальтована.

— Зеленський — яскравий приклад того, що сподівання на нові обличчя, на те, що до влади прийде молодше покоління і «совок» назавжди відійде, марні. Він виріс у Кривому Розі, де пам’ятник Леніну стояв до жовтня 2014 року. КВН, з якого він виріс, це теж елемент «совкової» культури. Та найгірше, що свої попсові та «совкові» уявлення про культуру він екстраполює на всю державу і робить це від імені держави. Достатньо згадати цьогорічне святкування Дня Незалежності зі «шльопками»… Це приклад того, що він не розуміє, який несмак демонструє і нав'язує. Але це його світ. І така його свідомість дає Росії шанс знову поступово розгорнути в Україні ресовєтизацію чи рекомунізацію.

Схожі новини