Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Зараз я щасливіша, ніж була до хвороби. Бо поруч — коханий чоловік»

Художниця Тетяна Думан — про велику родину, страшну недугу й найкращого у світі чоловіка Левка Скопа

Із відомою художницею Тетяною Думан ми зустрілися у затишній львівській кав’ярні. Вона прийшла зі сестрою Василиною, і відразу розклала переді мною іконки, намальовані на маленьких камінчиках, які Таня разом зі своїм чоловіком, Левком Скопом (на фото), назбирали на горі Підбордо, що у Меджугор’ї (Боснія і Герцеговина). «Хочу вам подарувати один образок, — сказала Тетяна. — Нехай вас оберігає Богородиця і оминають хвороби». У Тані — гарні очі і щира усмішка. По ній не скажеш, що бореться зі смертельною хворобою. Вірить у Бога, дорожить дружбою і обожнює свого чоловіка.

— Тетяно, ви малюєте ікони, хоча іконопис вважають чоловічою справою. Як сталося, що вчилися на моделюванні, а згодом захопилися сакральним мистецтвом?

— Хоча навчалася у технікумі легкої промисловості на моделюванні, мені завжди здавалося, що я не модельєр, а художниця. Попри те, що непоганий з мене вийшов закрійник (працювала на фабриках), мене більше тягнуло до малювання. Навіть коли ходила на фабрику, а працювали ми позмінно, знаходила час, щоб вийти і помалювати етюди. Ще навчалася в Академії друкарства, але мене й далі тягнуло до живопису. Паралельно подавала документи в Академію мистецтв, три роки вступала. І вступити мені треба було тільки на державну форму навчання, бо грошей платити за навчання у нас не було.

Я штурмувала ту Академію мистецтв, і мені Бог допоміг. Я дуже вірю у Боже провидіння і у те, що Господь скеровує події і посилає людей, які тобі близькі за духом. Одне слово, робить так, щоб усе було добре. Коли вступала третій раз, перед тим написала усі факультети на різних клаптиках паперу, помолилася і вирішила: який папірець витягну, на такий факультет і подам документи. І витягнула… моделювання одягу. Я туди найбільше не хотіла йти, бо мені вже було не цікаво. На цей факультет був найбільший конкурс, але я вступила. Провчилася рік, а тоді перевелася на сакральне мистецтво. Чому? Бо там викладають дуже багато технік. Хотіла вивчити і мозаїку, і фреску, і технологію малярства… Мені сподобалося малювати ікони, і я вже не уявляю себе поза цим видом мистецтва. Християнство мені було завжди близьке, хоча я й не була близько знайома з іконописом. А студентів з іконописом знайомив Лев Скоп, акцентуючи, що українська ікона — особлива, дуже красива, такої у світі більше нема.

— Ваші ікони є у приватних колекціях чи малюєте лише у церквах?

— Є у кількох церквах, але більшість — у приватних колекціях.

— Як довго працюєте над однією картиною? — Довго. Люблю залишити, потім знову повернутися до цієї роботи. Не можна ікону малювати насильно. Якщо «не йде», то ліпше зачекати.

— Замальовуєте ікони?

— Та ви що? Левко за таке по руках би набив (сміється. — Г. Я.). Не можна ікону замальовувати!

— Ваш духовний наставник, вчитель, знаний художник Лев Скоп згодом став і вашим чоловіком. Як ви зрозуміли, що саме він має ним стати? — Коли я була студенткою, ми дуже багато спілкувалися. Навіть не можу пригадати, як сталося, що наше спілкування переросло у щось більше. Це ж не було так: от сподобався візуально чи закохалася з першого погляду. Коли люди близькі за духом, коли думають однаково, вони не можуть бути окремо. Ми відвідували разом виставки, малювали. І багато спілкувалися. Складалося враження, що ми знаємося давно. Це не просто закоханість між нами. Це — любов в усьому! Ми дуже любимося…

— Як пан Лев залицявся? Вміє говорити гарні слова чи дарував квіти?

— Та де вміє говорити гарні слова. Він вміє добивати (сміється. — Г. Я.). Левко дуже щирий. Не знаю щирішої людини від нього. Він ні для мене нічого не шкодує, ні для інших. — Що з тих подарунків можете виділити, що є найціннішим для вас? — Тих картин, які він мені подарував, ніколи і нікому не віддам. Нізащо. І не продам за ніякі гроші. Це такі неймовірні і дуже близькі мені речі. І це не лише ікони, а й модерні твори. Левко їх називає абстракцією, але це не абстракція, там багато персонажів, і ці картини мають глибокий філософський зміст.

— Вас ніколи не лякала різниця у віці?

— Лякала. Всіх би злякала. Але ми настільки споріднені душами, що цього не відчувається. Може, через те, що обоє художники, через те, що у нас багато спільних інтересів, поглядів. І це не те, що я його слухаюся чи він мене. Ні. Ми однаково думаємо!

— Ваші батьки вас не відмовляли?

— Коли я виходила заміж, не була юним дівчиськом. Навіть коли вступила в Академію, була значно старшою від однокурсників. Батьки завжди зважають на мою думку. Батьки вважають, що кожна дитина повинна сама свої помилки у житті робити і сама їх потім виправляти.

— Ви з Левком пройшли весь Майдан…

— Так, пройшли. У нас двох було таке відчуття, що ми там маємо бути. Мені, правда, доводилося їздити до Львова час від часу. От коли почалася кривава розправа, Левко був на Майдані, а я була ще у Дрогобичі, бо мала роботу. Але коли я побачила, що там робиться, того ж дня зібралася і поїхала до нього.

— Знаю, що ваш чоловік і зараз — «на фронті». Постійно їздить на передову.

— Так, разом із волонтерами з «Дрогобиччина-SOS» возять допомогу військовим. Хоча зараз уже нема такої потреби у матеріальній допомозі, бо стало набагато краще і з харчуванням, і щодо забезпечення одягом, Левко каже, треба туди їздити, бо хлопці потребують спілкування, підтримки. Левко привозить туди ікони, розповідає хлопцям щось цікаве, вони фотографуються.

— Знаю, що ви з чоловіком малювали і продавали ікони, а на зароблені гроші купили тепловізор на фронт. Чи не хотілося ті кошти витратити на себе?

— Коли починають мене хвалити, мені стає ніяково. Насправді, так не є, бо до придбання тепловізора долучилося багато художників. Є серед них один львівський художник, який возив волонтерів власною машиною на схід, і досі не афішує свого прізвища. Ми знаємо, що він — герой, але він не хоче про це говорити. Усі акції, які ми організовували, ми не самі робили, а було задіяно багато волонтерів і, звісно, художників з усієї України. Це їм за все треба дякувати, бо без їхньої допомоги у нас нічого б не вийшло. Одна людина нічого не зробить. Це була серйозна колективна праця. Левко завжди каже, що війна і Майдан подарували нам родину. Усі люди, з якими ми працювали, волонтерили, стали не просто нашими друзями, а членами родини. Коли у мене сталася біда, багато людей кинулися мені на допомогу. Знаєте, я ж не заслуговую такої уваги і турботи, я така собі егоїстична натура. Але якби ви тільки знали, скільки людей відгукнулося! І фінансово, і добрим словом підтримали, і молитвою. Може, це буде дивно звучати, але я зараз щасливіша, ніж була до хвороби. Я не знала, що у мене така потужна підтримка. Тішуся, що Бог дав мені такий шлях, який мені щось нове відкриває, дає можливість переосмислити багато речей.

— Ви боретеся зі страшною хворобою. Як довідалися, що вона у вас є?

— Це дуже паршива хвороба. Мозок не болить. Якщо це рак м’яких тканин, то людина відчуває біль, звертається до лікаря і починається лікування. А якщо діагностують мозок, то це вже четверта стадія. У мене почала сильно боліти голова. Пухлина почала тиснути на очі. І знову скажу про цю велику родину, на якій наголошує Левко. Я би сама, мабуть, і не пішла до лікаря. Померла б, і не знала, яка у мене хвороба. Серед наших друзів є учасниці АТО, медик Вероніка і волонтерка Марічка Петришин. Підняли всіх на ноги, здійняли галас (сміється. — Г. Я.), насварили мене і відправили на МРТ. От тоді побачили, що у мене є.

— Бачу, ви жартуєте. Не кожна на вашому місці вміла би так триматися…

— Я дуже уповаю на Божу волю. У мене діагноз — гірший з гірших. У кожної онкології є різні способи боротьби з нею. А у моєму випадку більшість ліків не діють у цій боротьбі. Бо ця пухлина дуже жорстока. Як казали польські онкологи, це дуже злюче новоутворення. А я їм відповідала: «А я така сама злюча» (сміється. — Г. Я.). Я з ними трохи сперечалася, бо вони мені не дозволяли виходити на вулицю. Моє перше враження після того, як я почула діагноз? Усвідомлення цього всього прийшло згодом. Шоку відразу не було. Бачила, як реагують жінки, коли дізнаються страшний діагноз. Впадають у відчай. Не можуть погодитися, чому онкологія, чому саме у неї. Таким жінкам треба допомагати добрим словом, але не жаліти.

— Як чоловік це сприйняв?

— О, він, бідний, дуже перейнявся. Навіть з горя запив. Але дістав від мене сильно і жорстоко (сміється. — Г. Я.).

— То хто кого заспокоював: він вас чи ви його?

— Спочатку я його. А Левко мене не заспокоює — він мене підтримує. Словом, думкою, поглядом. Дуже багато важить підтримка рідних і друзів. Ми з Левком не залишилися наодинці зі своєю бідою. Моя сестра Василина покинула усі свої справи і займається лише мною. Листується з усіма клініками, замовляє необхідні медикаменти, а цю гору ліків треба пити певними дозами у відповідний час. То Василина — мій лікар. Я би сама з цим не впоралася. Закинула би то лікування, якби не підтримка рідних і друзів. І фінансова у тому числі. Дуже багато грошей потребує лікування. У Європі страхова медицина, то люди там не відчувають тієї дорожнечі. У нас це дуже дорого.

— На сьогодні можна сказати, що ви побороли рак?

— Ні, попереду ще одна операція. Нема ремісії, навпаки, регрес. Пухлина дуже агресивна. Ми її атакуємо чим тільки можна, а її клітини мають дуже товсті стінки, які важко зруйнувати. Не вірю, що мені допоможуть якісь ліки чи терапія, але вірю, якщо Господь захоче, то я буду жити.

— Ви недавно повернулися з німецької клініки. Чоловік їздив з вами?

— Стараємося хоч дешевшим способом добратися, але щоб він був поруч. Він така велика підтримка для мене, що словами цього описати неможливо. Те, що я сміюся, це його заслуга. Терапія відбулася, він мені не дає залишатися наодинці з моєю хворобою. Бере за руку і веде у місто. Ми оглядаємо пам’ятки архітектури, у Кельні дуже гарні музеї, храми. І тоді я забуваю про хворобу. Поруч — мій коханий чоловік, і я з ним дуже щаслива.

Розмовляла Галина ЯРЕМА

. Фото з особистого альбому Тетяни Думан.

P. S. Хто може долучитися до фінансової підтримки у лікуванні художниці Тетяни Думан, подаємо рахунок картки Приватбанку — 4 149 499 117 053 445. Василина Думан.

Схожі новини