«А коли це бізнес війна лякала?»

Начальник управління інвестицій Львівщини Роман Матис — про те, як вибори впливають на інвесторів, чому наші компанії будують заводи у ЄС, і чи варто відкривати ринок землі

— За минулий рік Львівщина вийшла на друге місце в Україні за обсягом прямих іноземних інвестицій. За рахунок чого вдалося залучити стільки інвестицій, і чи зберігається такий темп на цей рік?

— Дані за цей рік будуть лише на початку наступного. Наразі є відчуття, що ми падаємо. Навіть більшість тих акцій, які були заплановані на цей рік, не відбулися. Нам казали чесно: люди, у вас президентські вибори, парламентські, формування Кабінету Міністрів, давайте уже після усього цього. І лише десь з жовтня є відчутне пожвавлення. Досі ми працювали хіба з тими проєктами, за якими уже були ухвалені рішення. Зараз буде економічний форум у Маріуполі, далі Львівський економічний форум — це буде пусковим майданчиком для старту чергової хвилі інтересу. Цього року вирішили не втрачати час на багатьох доповідачів на форумі. Буде зустріч у бізнес-форматі без натовпу людей на сцені. Торік ми провели перший в Україні форум, присвячений аутсорсингу бізнес-процесів, і підкріпили цей захід відкриттям у Львові офісу Price Waterhouse Coopers. На сьогодні вони декларують 350 працівників зі зростанням до 1000. Як на мене, Львів не відпрацьовує ті можливості у плані бізнес-аутсорсингу, які у нього є.

— Яка частка інвестицій, які надходять на Львівщину, — з офшорних юрисдикцій?

 — За обсягом інвестицій Кіпр — на другому місці. Розуміємо, коли говоримо про гроші з Кіпру, то це фактично українські гроші, які прийшли з офшору. Лідером за обсягом інвестицій у Львівську область є Польща. Це приблизно 36% від усіх інвестицій. Але не варто думати, що це на 100% польські кошти. Часто іноземні підприємства, які розташовані у Польщі, здійснюють експансію далі. Тому по факту це може бути і американська, і британська компанія. На третьому місці — німецькі інвестиції. Ми не займаємось залученням інвестицій під певні проєкти, а намагаємось показувати можливості регіону.

Я весь рік працював з рекрутинговими підрозділами великих підприємств, аби зрозуміти суть і природу міграції. Інвестори скаржились, що люди тікають на заробітки. З’ясувалось, потенційних трудових мігрантів — не більше ніж 10% від колективу. Професійні рекрутери вважають, що відтік кадрів до 12% - це не критично. Серед трудових мігрантів є три основні групи. По-перше, люди, які потребують фінансів. Наприклад, сталася якась біда у родині чи хочуть купити житло, бо нема де жити. На цю групу ми не можемо вплинути, адже не можемо запропонувати 2−3 тисячі євро некваліфікованому працівникові. Але інша категорія — це молоді хлопці, які готові їхати на заробітки, аби заробити собі на корито на польських бляхах (то був 2017 рік). Найдурніша аргументація, яка була, — заробити гроші на весілля. Тобто люди готові кілька місяців горбатитись, аби за день-два красиво спустити… Ще одна велика група — молоді люди, які не мають грошей на подорожі, тож готові їхати на заробітки, аби і світ побачити, і гроші заробити. Третя група виявилась наймасштабнішою і найбільш дивною для мене. Це люди, які втікають від… соціальних обов’язків. Скажімо, чоловік відпрацював робочий день, приходить додому — жінка каже «вкрути лампочку», діти кажуть «поможи з уроками». То чого не поїхати з колєгами на заробітки до Польщі? Там він 10−12 годин на будові пропрацює, а ввечері прийде — два пива і спати. От і всі його проблеми. Гордо відправляє додому приблизно ту суму, що міг би заробити й тут, але має чистий спокій. По-суті, десь 5% з потенційних мігрантів просто хочуть покинути Україну на кілька місяців. Кажу інвесторам, організуйте їм можливість попрацювати на ваших же заводах, але у Польщі чи Румунії. Таким чином ви й потреби працівника задовольните, і вирішите кадрові потреби на підприємствах у тій же Польщі… Тепер, коли потенційні інвестори кажуть про велику трудову міграцію, я уже маю чим їм заперечити.

Загалом основні переваги України — доступна сировина, доступний енергетичний ресурс і доступна робоча сила. Львівщина має ще один козир — ми розташовані на кордоні з ЄС. Я кажу інвесторам: у вас є можливість отримати ті можливості, які ви мали у Польщі 20−30 років тому, перенісши виробництво всього на 200−300 км. І ви свої інвестиції повернете уп’ятеро швидше, ніж можете зробити це нині у Польщі. Я свідомий, що ця стратегія спрацює впродовж кількох років. Наситимо ринок некваліфікованою робочою силою і перестанемо бути цікавими як регіон для розвитку «мас продакшн». Уже наступні компанії, які потребуватимуть великої кількості некваліфікованих працівників, підуть у сусідні області. Бо тут буде конкуренція за працівника. І така експансія продовжуватиметься на схід.

 — Аж до Донбасу?

 — Я переконаний, що у зоні конфлікту зараз також величезні можливості для бізнесу. Часом чиновники звідти мені кажуть: добре вам розказувати, ви далеко від війни… Добрий день! А коли це бізнес війна лякала? Чим більші ризики, тим більші прибутки. Головне, вміти продати можливості регіону. Знайдіть у Львові людину, яка готова працювати на виробництві менше як за десять тисяч? А на сході люди готові працювати за будь-яку зарплату, бо роботи там нема. Сотні підприємств зупинились через конфлікт. Тобто є готові приміщення, є десятки тисяч людей без роботи, які готові працювати за 6−8 тисяч гривень. Єдине, чим інвестор ризикує, — обладнання. Але, якщо йдеться про «мас продакшн», то обладнання коштує копійки. Інвестор ними спокійно ризикне. Наприклад, данський інвестор, який має підприємство легкої промисловості у сусідній до зони конфлікту області, зацікавився можливістю розпочати виробництво у «сірій» зоні.

—  Ще один данський інвестор обіцяв вкласти 100 мільйонів євро у «норковий» бізнес на Львівщині, але втрутились громадські активісти. Що зараз із цим проєктом?

 — Його згорнули. Тепер його реалізовують у Польщі. Це дуже чутливий бізнес з екологічної точки зору. От я люблю м’ясо, але я не прихильник шуб. Бо м’ясо з раціону виключити проблематично, а щоб тобі було тепло, не обов’язково виростити певну кількість норок і здерти з них шкурку. Але поки ринок потребує такої продукції — ніша порожньою не залишиться. Так, ті 300 тисяч норок на рік не вб’ють в Україні. Їх вб’ють у Польщі. Боротьба проти хутра має починатись з просвітництва, аби люди відмовлялись від хутра. Тоді ця галузь потихеньку заглухне. А блокування конкретного підприємства, це не про екоактивізм, а про інші бізнес-інтереси. Чи то політичні дивіденди. Адже цей проєкт припав на сезон політичних змагань, і в протестах брали участь різні політсили.

У більшості випадків такі проєкти я рекомендую починати не з пошуку земельної ділянки, а з пошуку аргументів для громадськості. У нас є екологічні норми, певна процедура для підтвердження безпечності твого проєкту для екології. Якщо твій проєкт відповідає усім вимогам, не бачу причин, чому я, як чиновник, повинен йому перешкоджати. Але навіть якщо проект відповідає нормам, все одно будуть якісь середовища чи особи, зацікавлені в тому, аби застопорити його. І пишуть звернення, мовляв дивіться, чиновники видали дозвіл, а це дуже шкідливо.

Наприклад, деякі екологи пишуть, що гідроелектростанції шкодять рибам. Фахівці кажуть, яка шкода? Технології пішли настільки вперед, що риба там ані близько не винищується. Чи пишуть, що вітряки вбивають птахів. Та птахи не тупі, вони не летять у вітряк, а бачать перешкоду. Вбивають вітряки кажанів, адже вони орієнтуються за ультразвуковими сигналами. Спеціально для цього вітряки обладнують пристроями, які для кажанів генерують інформацію, — «сюди лети». Але усе це треба доносити людям, а то прийде якийсь активіст, і буде переконувати, що через вітряки наші поля будуть всіяні мертвими горобчиками… На жаль, у нас є таке активістське заробітчанство. Тому ефективніше і дешевше превентивно працювати в інформаційному полі, ніж потім гасити пожежі. Це нормально працює в розвинених країнах. І комунікація з громадою перед тим, як починати інвестиції, — на першому місці.

— Нещодавно компанія Т. B. Friut (торгова марка «Галіція») оголосила про намір збудувати у Польщі один з найбільших в ЄС заводів з переробки яблук та ягід. У цей проєкт планують вкласти 40 мільйонів євро. Чому вони не інвестують ці кошти у будівництво заводу десь під Городком, звідки «родом»?

— Поляки на сьогодні лідери з виробництва яблук у Європі. Після закриття російського ринку галузь зазнала серйозних втрат. І ціна на польські яблука знизилась. Тому будувати там завод з переробки яблук — дуже мудро. Незалежно від того, як розвиватимуться події, маючи виробництво у зоні ЄС, ти убезпечений від санітарних обмежень тощо. Компанія «Кормотех», яка має виробництво на Яворівщині, будує завод у Балтії з огляду на те, що це єврозона. У випадку якихось обмежень, наприклад, санітарних, коли ринки для української продукції можуть бути закриті, компанія має варіант B.

— З відкриттям ринку землі можна очікувати притоку інвестицій у сільське господарство?

 — Ми матимемо одномоментне вливання великих сум в економіку країни. Але я противник продажу землі. У світі загострюється продуктова криза. Є понад сім мільярдів населення, потреба у продуктах харчування щоразу збільшуєтьcя. Як у таких умовах так безвідповідально розпорядитись ресурсом, який може приносити купу грошей? Кажуть, ми не дозволимо купувати іноземцям, тільки компаніям, зареєстрованим в Україні. Яка різниця? Вони зареєструються в Україні. На старті буде дві групи покупців. Це великі агрохолдинги, які уже давно в Україні і тільки чекають, коли відкриється ринок землі. Бо у них право першої купівлі. Друга група — український олігархат і недоолігархат. Те, що земля буде у приватній власності, — ніби нічого поганого, крім того, що йдеться про стратегічний ресурс. Ми і так безвідповідально з ним поводимося. Дозволяємо компаніям експортувати в гігантських об'ємах вирощене тут зерно чи іншу сировину, не створюючи доданої вартості. І нема чого тішитись, що ми цього року побили рекорд з експорту зерна. Що нам з того? Де створені робочі місця? Основні надходження до бюджету у розвинених країнах — це нарахування з зарплати. А у нас агрохолдинги на тисячу га створюють одне-два робочих місця. Так, люди отримають гроші за свої наділи. Але потім гроші у людей закінчаться і буде відчуття, що їх надурили. Це як було свого часу з Буковелем. Люди продали хати з землею, купували «хамери», а за півроку не мали їх чим заправляти. Тому я проти бездумного відкриття землі, лиш би показати МВФ, що ми готові навіть це зробити. Я розумію, що є величезне лобі з боку гравців ринку і персональна зацікавленість тих, хто приймає рішення, але треба думати масштабніше.