«Тираж першого альбому „Піккардійської Терції“ налічував тільки сто касет»

25 років тому «піккардійці» записали свою першу збірку

Володимир Якимець. Фото з архіву «Піккардійської Терції»

Знаменита вокальна формація «Піккардійська Терція» відсвяткувала свій 27-ий день народження. З цієї нагоди акапельний колектив вирішив зробити своїм шанувальникам подарунок — і опублікував на власному YouTube-каналі свій перший альбом, який так і називався «Піккардійська Терція». Цей альбом побачив світ рівно 25 років тому — восени 1994-го. Записаний був на «Студії Лева» і тиражувався на аудіокасеті. Тепер ця касета серед меломанів справжній раритет. Як створювався перший альбом «піккардійців», у якій пісні звучить голос співачки Руслани і в чому успіх хіта «Старенький трамвай» — у розмові кореспондента «ВЗ» із незмінним художнім керівником «Піккардійської Терції» Володимиром Якимцем.

— Володю, 1994 рік. «Терції» на той час два роки. Пригадуєш, як і коли прийшло усвідомлення, що ви готові до запису свого першого альбому?

— Першою ластівкою, яка спонука­ла нас думати про дебютний альбом, стало підписання на початку 1994-го контракту з Мистецьким об’єднанням «Дзиґа». На той час у нас уже був дея­кий репертуар: це були і акапельні піс­ні, і речі під інструментальні фоногра­ми. І, власне, Маркіян Іващишин (його можна вважати продюсером збірки «Піккардійська Терція») із «Дзиґи» на­поліг на тому, що у першому альбомі маємо звучати тільки акапельно. Пер­шою нашою реакцією було: «А чи вар­то?». Але дуже швидко ми згодилися з ним на всі 100 процентів. Хоча є один виняток — пісня «Талісман» записана у супроводі фортепіано. Інакше ця річ не звучала.

Пригадую також, як ми думали, що б то ще взяти до свого репертуару, — так, щоб касета звучала хоча б 45 хви­лин (усміхається. — Г. Г.). У результаті, дотягнули майже до 40 хв., записавши все, що напрацювали за два роки сво­го існування.

— Саме у першому альбомі зазву­чав ваш знаменитий «Старенький трамвай»!

— Перед студійним записом ми ще встигли у першій половині літа-1994 випробувати акапельний «Трамвай» на сцені — поїхали з ним на фести­валь «Доля» у Чернівці. Саме цю, пер­шу, версію «Старенького трамвая» до дір закрутили українські радіостан­ції — і вона стала хітом. Тоді потрапи­ти на радіо було значно легше, аніж зараз: керівники радіостанцій бра­ли усе україномовне, що виходило. Так хітами, крім «Трамвая», завдяки радіо стали наші «Талісман», «Сум­на я була», «Богдан»… А згодом навіть «Пустельник» — здавалося б, абсо­лютно неформатний. Усі ці пісні три­валий час посідали перші сходинки всеукраїнських хіт-парадів. Зрештою, питання формату нам нав’язали — і воно «працює» досі.

— Як думаєш, чому саме «Ста­ренький трамвай» став хітом номер один?

— Це запитання, радше, до автора «Трамвая» — Олександра Шевченка. Ми ж просто озвучили цей хіт. Якщо ж пробувати розбиратися в секре­ті успіху цієї пісні, то він банальний — прості, але не примітивні слова, про­ста мелодія, які під силу заспівати кожному.

— Як ви обирали студію для запи­су?

— Ми ще були зовсім молоді, недо­свідчені. Не орієнтувалися, які взагалі студії є у Львові, як це все пишеться… До того ми лише записували три піс­ні з інструментальним аранжуванням: «Стефа», «Я поїду до моря» і «Кантрі». Але запис, а капела — це було щось зо­всім незвідане для нас. Студію обрав Марек Іващишин, бо ж «Дзиґа» фінан­сувала створення альбому. На той час вони співпрацювали із Олександром Ксенофонтовим, а він, своєю чергою, працював на «Студії Лева». Тож туди нас і скерували на запис. На той мо­мент це була одна з найкращих студій звукозапису не тільки у Львові, а й в Україні загалом.

— І Сашко Ксенофонтов виступив звукорежисером запису, чи як те­пер кажуть, саунд-продюсером…

— Так, Сашко проводив усі запи­си і керував процесом, дозволяючи мені експериментувати зі звуком, з вокалом (усміхається). Але Ксен (так Олександра Ксенофонтова називають у музичних колах. — Г. Г.) також давав нам багато вокальних порад. Він чіт­ко знав, як що має звучати. Має чудо­ве вухо! І я дуже задоволений, що наш перший студійний досвід пов’язаний саме із Ксенофонтовим, а не кимось іншим. Я б навіть сказав образно: ми цей альбом не фотографували, а ма­лювали — як художник малює карти­ну. І зробили це найрізноманітніши­ми фарбами — у найрізноманітніших стилях. Та й дуже швидко — усього-на-всього за місяць.

— В альбом увійшло одинад­цять пісень. Запис якої пісні запам’ятався найбільше?

— Запис на студії тоді і тепер — два різні процеси. Тоді ми писалися усі одночасно — усі шестеро, у шість мі­крофонів, у маленькій камері студії, в якій ми ледве поміщалися (усміхаєть­ся. — Г. Г.). А найбільше запам’ятався запис двох народних пісень — «Горі­ла сосна» і «Туман яром». Почали од­ного дня записувати «Туман яром», стали у студії — і не йде нам. Не піш­ло і другого дня… Зійшлися на дум­ці, що бракує відлуння, протяжності, які притаманні українській народній пісні. І тоді Сашко домовився про за­пис цих пісень у фойє приміщення, де базувалася студія і де була гарна природна акустика. Запис ми розпо­чали о 23-й вечора — і закінчили дві пісні близько 2-ї ночі. У цих піснях звук таким і залишився, при зведен­ні ми нічого не змінювали. А компози­цію «Ой, слаба я» записали так, наче з живого концерту — з аплодисмента­ми начебто слухачів.

— Цей альбом писався не тим складом «Терції», який є досі…

— Роман Турянин на той час тільки кілька місяців як приєднався до нас, а Андрія Шавали ще не було у колекти­ві — тож увесь наш перший альбом, як і два наступні (Ad Libitum і «Тиха ніч»), записані ще з Андрієм Базиликутом (за 27 років існування вокальної фор­мації у ній відбулася лише одна ро­тація: у 1996-му Андрія Базиликута замінив його тезко Андрій Шавала. — Г. Г.). І розкрию один секрет — у піс­ні «Богдан» звучить голос Руслани — на бек-вокалі. До речі, вважаю ком­позицію «Богдан» нашим найкращим попурі — і, що примітно, люди досі наспівують його. Хоча ми вже давно не виконуємо цей музичний шарж зі сцени.

— Альбом треба не просто запи­сати, а й видати…

— Оскільки ми працювали з «Дзи­ґою», яка гуртувала довкола себе максимально творчих людей, дизай­нером обкладинки нашого першого альбому став Влодко Кауфман. Цей альбом ми всі розцінювали як наше промо — тому і назва була такою, як назва формації, і обкладинка аудіо­касети вийшла доволі лаконічною — як інформаційний листок. Зрештою, ніхто з нас не міг передбачити, як нам піде, — акапельної музики в ме­діа-просторі у той час практично не було.

— Були перевидання альбому «Піккардійська Терція»?

— Так, пригадую, що на початках ми постійно перевидавали його на касе­тах. Бо найперший тираж налічував тільки сто касет (усміхається. — Г. Г.). А згодом, уже у 2012-му, до нашо­го 20-річчя, ми таки видали цей аль­бом на диску в mp3, який об’єднав усі створені нами на той час збірки.

— Що назагал найбільше запам’яталося з того часу — 25 ро­ків тому?

— Ми були молоді (коли створю­вався гурт, декому з нас було по 17−18 років), нам усе було цікаво. Ха­палися за все — хотілося всього, ба­гато і вже (усміхається. — Г. Г.). Нам навіть бракувало часу, щоб втілювати в життя усе, що задумували. Перший альбом багато чого навчив нас, ске­рував, показав подальші кроки. І коли зараз усвідомлюю, що цій збірці уже чверть століття, сам не вірю. Одно­значно це один із найкращих наших альбомів. Він максимально чесний і справжній.

Довідка «ВЗ»

«Піккардійська Терція» — унікальний колектив для української музич­ної культури. За понад чверть століття пісенної кар’єри цей чоловічий секстет завоював звання «музичної легенди України», а його учасни­ки стали визнаними «метрами акапельного співу». Від 1992-го, року свого заснування, «Терція» випустила 15 різножанрових альбомів та збірок. Перший альбом «Піккардійська Терція» побачив світ восени 1994-го, а найновіший під назвою «Лети…» вийшов у 2017-му, напе­редодні 25-річного ювілею «піккардійців». Склад вокальної формації: Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Богдан Богач, Андрій Капраль, Андрій Шавала та Роман Турянин. У репертуарі «Терції» — понад 300 пі­сень у найрізноманітніших музичних стилях: поп, рок, класика, фольк, джаз, кантрі, духовна музика, рок-н-рол, блюз… На 95 відсотків це — україномовний репертуар. Хоча загалом у пісенному активі секстету є пісні 12-ма (!) мовами. Не менше вражає й географія виступів фор­мації: Польща, Німеччина, Велика Британія, Австрія, Іспанія, Італія, Франція, Канада, США, Бельгія, Швейцарія і навіть Сінгапур. У 2008 році «Терція» удостоїлася Національної премії України ім. Т. Шевчен­ка, а у 2017-му учасники колективу отримали звання заслужених ар­тистів України.