«Наш тренер подався у США. Тож ми з дружиною вирішили тренувати одне одного»

Наступний, олімпійський сезон-2020, стане завершальним у кар’єрі дворазового віцечемпіона Європи (2009, 2012) та віцечемпіона світу (2016) з легкоатлетичного багатоборства Олексія Касьянова. Попереду в багаторічного незмінного лідера української збірної — чемпіонат світу, який розпочнеться наприкінці вересня цього року в катарській Досі, та ще одна олімпійська спроба у Токіо-2020. В інтерв’ю «ВЗ» Олексій Касьянов пояснив, заради чого пожертвував командним чемпіонатом Європи-2019 у Луцьку. А також помріяв про власну справу, яка принесе користь усім спортсменам України.

— На командному чемпіонаті Європи в Луцьку я змушений був зійти з дистан­ції. Спазмований литковий м’яз нічого не дозволяв зробити, — зітхнув Олексій Ка­сьянов. — За кілька днів до початку чем­піонату, пробігаючи на тренуванні роз­миночні кола, відчув спазм. Та не надав цьому великого значення: подумати на­віть не міг, що можна так легко, так по-дурному травмуватися. Перед тим про­вів за кермом п’ять годин поспіль. Це залишило свій відбиток. Була велика ймовірність отримати складнішу травму, яка вимагала би довшого відновлення. Тому вирішили пожертвувати цими зма­ганнями, — аби мати можливість продо­вжити сезон, готуватися до чемпіонату світу. Це рішення далося не так уже й лег­ко. Завжди хочеться реалізувати напра­цювання на змагальній арені, занурити­ся з головою у боротьбу зі суперниками. Адже саме заради цього ми тренуємося. Та рук не опускаю. У багатоборстві мож­на якісно тренуватися, виключивши по­вністю біг. Наступний чемпіонат України покаже, наскільки це вдалося.

Не хотілося би тепер про це говори­ти, та наступний рік стане завершаль­ним у моїй кар’єрі. Я стільки років від­дав десятиборству, просто обожнюю його! Та настає час, коли мусиш зізнати­ся собі, що це не безконечно, і потрібно прийняти рішення. У минулі роки, коли через травми не виступав у багатобор­стві, усвідомив, що досі прагну змагаль­ної боротьби, що у мене є для цього до­статньо сил. Хочу бути на доріжці, бути корисним команді. А ще зрозумів, що не хочу йти зі спорту навіть після завер­шення кар’єри. Можливо, готуватиму нове покоління атлетів. А може, це буде невеличкий бізнес, який матиме точки дотику зі спортом.

— У вас унікальна сім’я, в якій дру­жина тренує чоловіка, а чоловік — дружину. Як це вдається?

— Наш тренер, Дмитро Льопа, — уже людина в літах. У нього проблеми зі здоров’ям, тож він подався жити до США. І ми з Анею вирішили, що не варто шукати іншого наставника, що спробує­мо власні сили.

Ми з Анею у всьому допомагаємо одне одному. У нас обох величезний до­свід у спорті. А тепер разом здобуваємо досвід батьківства. Розділяємо усі кло­поти і насолоду від того, що нас уже троє. Сьогодні Аня є моїм тренером. Я разом з тим треную Аню. А донька Саша — нас обох (сміється). У нас тепер кожен день радість без особливого приводу. Сміх — без особливих на те причин… Діти — най­кращі антидепресанти. Коли на трену­ванні щось не вдається, довго сумувати не доводиться. Коли чуєш сміх дитини, коли береш її на руки, у ту ж мить забу­ваєш про всі негаразди. Так, часом буває непросто. Саша — активна дівчинка, ми самі стимулюємо її бути активною. Бага­то гуляємо з нею на природі, віддаємо їй весь свій вільний час. Під вечір втомлю­єшся сильно… Але як показав рівень го­товності у цьому сезоні, дитина не лише не заважає якісній підготовці, а навіть допомагає цьому.

— У нас не класичні стосунки «тренер-учениця». Мені не потрібно змушувати дружину щось робити. Сама прагне цьо­го. А я лише підказую, допомагаю. Деко­ли сідаємо разом обговорити якесь пи­тання, порадитися, дійти спільної думки. Увечері вдома вирішуємо, що робити­мемо на тренуванні завтра, складаємо план. Під час технічної роботи знімаємо відео, яке потім детально розбираємо, шукаємо помилки та шляхи їх виправ­лення. Коли бігаємо відрізки на час, по черзі вмикаємо секундомір. Ми не знає­мо, що таке у тренувальному процесі то­талітарний режим. Ми навіть не тренери одне для одного. Радше помічники.

— Але ж у чоловічому десятибор­стві є види, яких немає у програмі жі­ночого багатоборства…

— Якщо ти знаєшся на легкій атлетиці, зрозуміти принципи стрибків з жерди­ною чи метання диска нескладно. Зако­ни Королеви спорту — універсальні. Тим паче, якщо добре знаєш спортсмена, ба­чиш його на тренуванні щодня, то з пів оберта розумієш, від чого у нього зале­жить успішний стрибок, і які помилки за­важають зробити його успішним.

Звичайно, трапляються ситуації, коли розумієш: «Я не знаю, чому виникла ця помилка». У таких випадках звертаємося по консультацію до інших тренерів, за­звичай вузьких фахівців. У нашій збірній є чудові наставники! Мій батько також є хорошим тренером, окрім іншого, чудо­вим фахівцем у стрибках у висоту. І він завжди охоче допомагає нам.

— Як розподіляєте обов’язки у сім’ї?

— З дитиною нам допомагають бабусі, а також сестра Ані. Та і я сам, і дружина, коли надовго залишаємося з донькою, даємо собі раду у всьому. Я можу зроби­ти усе: й обід приготувати, і підгузок ди­тині поміняти, і казку прочитати. У нас немає чіткого розподілу обов’язків. Коли йдемо на тренування, Сашу зазвичай бе­ремо зі собою. Понад усе їй подобається метати м’ячики і при цьому кричати: «Го­ооол!» (сміється).

— Бажаєте для своєї дитини кар’єри професійної спортсменки?

— Так, попри всі труднощі нашої про­фесії. Легка атлетика, спорт у цілому робить людину шляхетною. Це звучить дещо пафосно. Але де, як не у спор­ті, можна засвоїти принцип чесної гри і вміння поважати суперника? Де можна з дитинства навчитися самовіддано пра­цювати? А ще додайте до цього органі­зованість і звичку дотримуватися режи­му дня, а також здорове честолюбство. Ці навички знадобляться і у позаспор­тивному житті. І користь принесуть не лише самому спортсмену, а суспільству в цілому.

— Ви казали, що мрієте про свій бізнес, пов’язаний зі спортом. У вас уже є бачення, що це повинно бути?

— Мені хотілося би поєднувати робо­ту тренера з невеликим бізнесом, який допоміг би мені стати фінансово неза­лежним. Бізнес у спортивній сфері мож­на зробити і в Україні. Мені цікаво було би розвиватися у сфері послуг — відновлен­ню після навантажень, реабілітації після травм тощо. У нас ці ніші досі залишають­ся вакантними. Хоча ці послуги у спорті є першочерговими, необхідними для нор­мального функціонування. Спортсмени високого класу нерідко звертаються по подібну допомогу до зарубіжних фахів­ців. Та ми це можемо розвивати у себе вдома.