«У мене не буває дня народження, бо я його не святкую»

Ексклюзивне інтерв’ю з відомою латвійською співачкою, яка вперше проведе в Україні музичний фестиваль LAIMA RENDEZVOUS ODESSA‘2019

Юрмалу не можна уявити без фестивалів. Проводить там щорічний фестиваль «Лайма. Рандеву» і відома латвійська співачка Лайма Вайкуле. Але цього року зірка вирішила розширити кордони і «вивезти» свій фестиваль в Україну. Артистка не раз казала, що виношує таку мрію, щоб зібрати артистів у перлині біля моря. І мрія її нарешті здійснилася: в Одесі, у Літньому театрі «Морвокзал», уперше відбудеться щорічний Міжнародний музичний фестиваль LAIMA RENDEZVOUS ODESSA"2019. Про підготовку до фестивалю, друзів, політику і чотирилапих улюбленців співачка розповіла в ексклюзивному інтерв’ю журналістові «ВЗ».

— Цього року вперше ваш фестиваль виїде за межі Латвії і вперше відбудеться в Україні. Буде багато цікавих артистів, хоча дехто зі скептиків вважає, що усі ці фестивалі відбуваються під фонограму.

— Як це під фонограму? А для чого тоді потрібні усі ці фестивалі? Тут треба показати свій талант. На них грошей заробити неможливо, це ж не комерційний захід. —

І на своєму «Рандеву…» ви нічого не заробляєте?

— Ні, і ще раз ні. Ми щороку ще й боргуємо комусь. І це при тому, що ми не платимо гонорарів артистам. Якби платили, провести такий фестиваль було би нереально. Фестивалі не приносять прибутку. А у нас таких спонсорів нема. Є клуб, який нас підтримує, є місто, яке нас також підтримує, і є квитки, які купують. Ось це і всі наші прибутки. Окрім того, усіх ще й треба поселити у готель. І поселити у доброму готелі. Артисти мають отримувати добові, ми повинні їх годувати. У нас нема такого, що, скажімо, не буде води у гримерці, або артисти залишаться голодними перед концертом. Я ж сама артистка, то знаю цю кухню зсередини.

— Ви часто буваєте в Україні, на ваших концертах завжди аншлаги. Мабуть, щоразу з’являються нові друзі?

— Маю багато друзів серед українських артистів, ми розмовляємо на всі теми, окрім політики. Їх це також не особливо цікавить. Артисти — це маленькі діти. Вони дуже ранимі. І дуже багато працюють, в артиста робота не закінчується ніколи.

— Кажете, що про політику з українськими артистами не говорите. Але серед наших артистів багато таких, хто мріє побачити себе у новому складі парламенту. Мені здається, що і з вас би вийшов непоганий політик.

. — Ой, мене би швидко вигнали звідти. Я не люблю брехати, а політики, як відомо, цю справу полюбляють. Знаю, що багато артистів йдуть у політику, але я не можу їх засуджувати за це. Можливо, вони й захочуть зробити щось добре, однак коли потрапляють у цю м’ясорубку… Раймонд Паулс казав, що стільки поганого про себе не чув за все життя, як тоді, коли балотувався у президенти. Я мало знаю про цю політичну кухню, але скільки чула від людей, які в політиці, що їм доводиться багато з чим змиритися і багато на що йти. Я би в політиці була один день — зайшла і вийшла.

— Повернемося до творчості. Вам тепер уже не треба щороку оновлювати свою програму, думати про те, що новенького зробити…

— Все одно є щось новеньке за рік. Ти дорослішаєш, щось нове трапилося у житті, з’явилися нові пісні. Завжди є що сказати. Та й просто подивитися, що ти сьогодні виглядаєш не так уже й погано. От у мене зараз в інстаграмі 800 тисяч переглядів лише одного відео. Я у халаті, а моя собака лежить у струмку. От все, що людям цікаво. І набагато менше переглядів з якогось мого виступу.

— Як ви ставитеся до цього інстаграм-руху?

— Мені подобається. Але не працюю над цим. Якщо мені хочеться щось сказати і у мене є для цього настрій, я це показую. А потім зникаю на кілька місяців. І мені байдуже, скільки там переглядів. Просто мене здивувало, що опудало в халаті і собака у воді викликали такий жвавий інтерес.

— Лаймо, ви завжди задавали тренд у моді. Стежите за останніми показами західних дизайнерів, де є багато непотрібних речей?

— Краще би вони щось людське зробили. Це ж потім не можна ніде застосувати! Дизайнерські речі, а у мене всі такі, потім доводиться під себе переробляти, щоб ніколи не зіткнутися з тим, хто буде у такому ж вбранні. Як правило, їду в Америку, дивлюся, що там новенького з’явилося, купую, а потім переробляю на себе. У мене є кравці, які звикли до мене. Я їм просто кажу: «Давайте зараз усе це приберемо, ось це розріжемо, а ось це перешиємо». Наприклад, кожен мій фестиваль — жах. Це 16 костюмів! А на щодень люблю спортивний стиль. Він завжди виручає. Не дуже люблю жіночний стиль.

— Знаю, що у вас є дві собаки. Ви сильно прив’язані до своїх чотирилапих друзів?

— Собаки — як трирічні діти. Вони беззахисні, і це підкуповує. Не зрадять і ні в чому мені не заперечують. Знаєте, скільки би фотографій я не робила, найщасливіше обличчя у мене виходить, коли я з тваринами. Вони — як корона на моїй голові. Мої собаки мають свої ліжечка, але, як правило, сплять там, де хочуть. Увесь мій дім належить їм. Вони це знають. У них нема такого — туди не можна йти, а там не можна сидіти чи лежати. Я їм усе дозволяю.

— Але зі столу не стягують шматок ковбаси?

— Ні, у нас цього нема. У французьких бульдогів стравохід інший, ніж людський. Якби було можна, ми би давали їм все, тільки би вони попросили. А ми відповідаємо за їхнє здоров’я. Мені здається, що я більше переживаю за їхнє здоров’я, ніж за своє.

— Коли людина проходить через зради і непорядність, а у вас цього було достатньо, то на певні речі дивишся поіншому. Що сьогодні для вас має найбільшу цінність?

— Не втрачати людей, які поруч. Не розмінюватися на пустопорожні зустрічі. Нове не набувається так легко. Для дружби потрібен час, тому треба цінувати те, що маєш. Легко з людиною, яку знаєш десять років.

— Жінки не люблять називати свого віку, однак ви цього ніколи не приховуєте.

. — Особливо у день народження люблять про вік нагадати… Тому в мене і нема дня народження. Я його не святкую. Можу влаштувати вечірку влітку, хоча у мене день народження у березні. Щоб пригадати, скільки мені років, треба добре подумати. А коли мені кажуть: «Лайма, скільки ви будете на сцені? Коли думаєте піти?», навіть не знаю, що маю відповісти. Є доля, і вона все зробить за мене. Тому я й не думаю про вік і про те, скільки ще буду на сцені.

— Ви забезпечена людина. Чи є такі речі, які не можете собі дозволити з певних причин?

— У мене нема бажань. Маємо те, що хочемо. Якщо мріятимете про діаманти — вони до вас прийдуть. Не знаю, яким чином, але це неодмінно станеться. Окрім роботи, у мене жодних бажань не було. Тому мені легко. Моя сестра каже, якби до нас додому прийшли злодії, вони би не мали що вкрасти. У мене нема нічого такого, що має матеріальну цінність. Я люблю все у стилі модерн.

— В одному інтерв’ю Раймонд Паулс сказав, що його будинок у Юрмалі йому обходиться дуже дорого, приходять космічні платіжки, пенсії не вистачає, щоб за все заплатити. У вас також власний будинок і такі ж платіжки захмарні?

— Цим у мене займаються інші люди.

— А скільки коштує, скажімо, хліб, масло?

— На жаль, я цього не знаю. У магазин у мене також ходять інші люди. Зате я можу поїхати у магазин квітів і без садівника посадити їх. Ось моє улюблене заняття. Знаю, скільки коштує паросток бегонії.

— Лаймо, ви завжди худенька. Це особливості фігури чи ви сидите на драконівських дієтах?

— Це найскладніша для мене тема. Я не люблю їсти. Їжа для мене — як пальне, щоб жити. Тому я не гурман. З мене сміються друзі. У ресторанах навіть не люблю переглядати меню. На гастролях головне, щоб був чай з лимоном і мед. А вдома віддаю перевагу запеченим яблукам. Без меду і горіхів. Це моя улюблена страва. —

А як щодо відвідування косметичних кабінетів?

— Я була би дикункою, якби мастила обличчя лише оливковою олією.

— Якось Софія Ротару обмовилася, що досі користується лише дитячим кремом.

— Добре, якщо він їй допомагає. Я можу порадити промивати очі дитячим шампунем. Нам здається, що очі захищені, але вони потребують такого ж догляду, як і обличчя. Особливо після зняття гриму. Це мені порадили мої друзі-окулісти.

— Можете себе назвати щасливою людиною?

— Так. Мій ангел-охоронець добре працює на мене. Бог мені багато чого дав.

— Ви належите до таких людей, які хочуть щось знати наперед? Скажімо, чи варто їхати у той концертний тур, або проводити фестиваль саме у визначені числа?

— Хочете знати, чи вірю я екстрасенсам і ворожкам? Ні. Я була у ворожки у 12-річному віці. Мама мене завела. Але це не була ворожка, а астролог. І все, що вона сказала, все здійснилося. Її звали Марта. Вона мала величезну книжку, і за датою народження — все до секунди їй треба було сказати, розповіла про мою долю. Я тоді сміялася, але коли почала робити перші кроки, згадала її слова. Вона казала, що зміниться влада, що працюватиму за кордоном, а моя робота буде пов’язана з роз’їздами. Мені було смішно, бо я точно знала, що буду лікарем. Лікарем я не стала, зате у мене багато друзів-медиків. Я їм довіряю. Особливо своєму лікареві, який живе у Штатах. Ми з ним спілкуємося телефоном. А раз на рік я приїжджаю до нього, здаю аналізи. І він ще жодного разу не помилився.

Розмовляла Галина ЯРЕМА. Фото прес-служби Літнього театру «Морвокзал».