«Дан Балан переконував, що магія відбувається тоді, коли співаю українською мовою»

Ексклюзивне інтерв’ю з переможницею дев’ятого сезону проекту «Голос країни» Оксаною Мухою

Оксана Муха. Фото телеканалу «1+1»

Оксана Муха давно не мислить себе поза сценою, об’їздила з концертами багато міст України і виступила на престижних зарубіжних сценах. Після перемоги на Першому Міжнародному конкурсі імені Квітки Цісик її справедливо назвали «другою Квіткою». У тому, що в Оксани Мухи унікальний голос, що вона «проживає» кожну свою пісню, переконалися не лише тренери проекту «Голос країни», що йшов на каналі «1+1», а й усі шанувальники української пісні. І тому саме їй глядачі віддали свій вирішальний голос. Оксана Муха перемогла у найвокальнішому проекті в Україні і стала «Голосом країни».

— Оксано, ви — відома спі­вачка, ваш голос знають не лише в Україні, а й далеко за її межами. Коли з’явилася ідея відомій співачці взяти участь у «Голосі країни»?

— Я думала потрапити на «Го­лос країни» років зо п’ять тому. Мої друзі спонукали мене, щоб я пішла на проект. Хоча у мене були сумніви, чи варто бороти­ся лише за себе та свій голос. І увесь цей час у мені боролися дві думки — йти чи не йти?! Але після того, як ми торік весною зробили 20 концертів для Квіт­ки Цісик — до її 65-річчя, я зно­ву задумалася над участю у «Го­лосі країни», адже так хотілося, аби пісні Квітки відкрилися для всіх українців. І тоді моя промо-менеджер і моя надійна подруга Галина Гузьо запитала: «А може, з історією Квітки все ж таки на „Голос країни“? І розкажеш про неї з великого екрана». Ці сло­ва за Квітку так мене «увімкну­ли», що я захотіла боротися. Саме це і стало для мене причи­ною боротьби — не за себе, а за неї. А відповідно, потім вже й за себе…

— Вас називають «другою Квіткою Цісик» ще відтоді, як ви перемогли на конкур­сі імені Квітки Цісик. До вас з екрана з відеозверненням звернувся син Квітки. Звідки він довідався, що саме зараз вам потрібна його підтримка?

— Ми спілкуємося з Маєю Лев. Це двоюрідна сестра Квіт­ки. З Маєю ми узгоджували увесь наш тур, присвячений ювілею великої співачки, усі ню­анси і фотографії, спілкували­ся з чоловіком Квітки Едвардом і сином Едьом (повне його ім’я Едвард-Володимир). Тобто ми поставили Маю до відома за­здалегідь про те, що буде від­буватися. Бо дуже часто те, що стосується Квітки Цісик, родину ставлять до відома після того, як уже щось зробилося, не по­радившись з ними. Для них це дуже боляче, бо, не порадив­шись, роблять не завжди так до­бре, як можна би було зробити. Тому ми з Маєю проговорювали кожен крок, листи, які писав чо­ловік Квітки Едвард Ракович на нашу підтримку стосовно туру, у яких звертався до тих, хто при­ходив на концерти, — усе це я доносила до слухачів. Так само і тепер я запитала у Маї, чи не заперечували б вони, що я піду на «Голос країни» і розповіда­тиму про Квітку. Між нами суто людська домовленість і мораль­на довіра, повага одне до одно­го. Коли я пройшла сліпі прослу­ховування і мені потрібно було зробити візитку з коротеньким відео, я попросила Маю сказа­ти кілька слів підтримки. Пізніше записав своє відео і Едвард-Во­лодимир. Можу сказати точно: «Голос країни» нас ще більше зблизив з родиною Квітки Ці­сик. Якщо раніше я спілкувала­ся виключно з Маєю, іноді з чо­ловіком Едом, то цього разу син Едвард-Володимир вперше дав коментар для українського те­лебачення.

— До вас розвернулися під час сліпих прослуховувань двоє тренерів — Потап і Дан Балан. Чому вибрали Дана?

— Мені досі складно обґрун­товано відповісти на це запи­тання. Я керувалася виключ­но підсвідомими, інтуїтивними відчуттями. У цей момент не обирала між тренерами, а при­слухалася до своєї душі. Дру­зі думали, що я оберу Потапа, адже Дан — новий тренер у про­екті. Але у мене було до Дана надзвичайно тепле відчуття.

— Чи не схиляв Дан Балан вас заспівати якусь пісню у стилі «буґі-вуґі»? Як вдалося його переконати, що будете співати лише українську піс­ню?

— Проект має кілька етапів — спочатку сліпі прослуховуван­ня, потім вокальні бої, нокаути і останній етап — прямі ефіри. Ко­жен учасник йшов зі своїм плей-листом, аби обговорити з тре­нером та продюсерами свій репертуар, обрати найкращі ва­ріанти пісні. Пам’ятаю, коли на одному з етапів ми з Даном і музичним продюсером проек­ту Русланом Квінтою обирали мені пісні, Дан поспішав, але він залишився, аби ми разом мо­гли обрати найкращий варіант. Були пропозиції заспівати якусь англійську чи французьку піс­ню. Але коли я заспівала лемків­ську «В темну нічку», Дан сказав, що це прекрасно. А коли ми ді­йшли до нокаутів, і постало пи­тання, чи не пора б мені поек­спериментувати і стати іншою, адже я вже двічі заспівала укра­їнську пісню, Дан наполягав, що магія відбувається тоді, коли я співаю українською мовою. Він дуже хотів, аби я співала саме українською.

— Спеціально для дуету з вами Дан Балан написав піс­ню українською і заспівав українською. Ви йому у цьому допомагали?

— Коли ми вже працювали на студії, він мене просив: «Якщо ти відчуваєш, що я десь помиляю­ся, допоможи мені і виправ». Ми з ним пропрацювали буквально кілька слів. Скажімо, він не ро­зумів «уві сні», але Дан настіль­ки швидко хапає, у нього чудо­ва пам’ять. Та й воно не дивно, адже знає не дві чи три мови, а значно більше, він поліглот.

— Який Дан на репетиціях — вимогливий, справедливий чи, навпаки, дуже лояльний?

— Дан дуже толерантний, мо­рально і духовно висока люди­на. Ніколи нікого не ображає, не підтримує розмов про обго­ворення когось у поганому рус­лі. Він шалений перфекціоніст: якщо щось бачить, то дуже пе­реконливо, але дуже делікат­но доб’ється задуманого. А ще надзвичайно уважний. Мене жодного разу не відпустив зі студії голодною (усміхається). Він дуже уважний до своїх підопічних, завжди теплим словом підтримає, підніме настрій та дасть влучні поради перед ви­ступом, всіх обійме.

— Оксано, хто у цьому шоу з учасників був для вас фаво­ритом?

— Дуже багато було сильних учасників. Мені близький Ха­йат. Я відразу зрозуміла, що це людина, за яку я особисто вбо­ліваю. Ми багато спілкували­ся за лаштунками. У нас з Ха­йатом було багато спільних тем для розмови. Ми говорили про пісні, про красиві речі, а не про формальності. Він шалено імпо­нує. Хайат може абсолютно по-різному подавати свою манеру співу, бо він не однобокий. Він багатогранний, молодий, може достукатися до молоді, і мене це шалено підкуповує. А ще я б хотіла заспівати з ним дуетом — це би було дуже круто!

— На ефірі Тіна сказала, що Хайата вже запросили співпрацювати зарубіжні продю­сери, але він відмовився. Чи не пропонували вам, може, і вас хтось хоче перетягнути в іншу країну?

— Не було у мене таких пропо­зицій. Ситуація, яка зараз скла­лася, вимагає, щоб дуже мудро зважувати усі рішення. Я дуже рада, що мені допомагає моя подруга Галя (промо-менеджер Галина Гузьо. — Г. Я.), зараз те­лефона з рук не випускає. Цілий день хтось телефонує, запрошує на телебачення, інтерв’ю, зустрі­чі, концерти. Це дуже тішить, але нам зараз важливо продовжи­ти те, що ми робили до сьогодні. Нам не треба змінюватися. Якщо змінюватися, то лише на краще, але не йти у «чужі» руки.

— У суперфінал ви вийшли з Кариною Арсентьєвою. Як ви оцінювали головну супер­ницю? Які стосунки у вас були з нею: дружні чи, може, ви її боялися?

— Я поважаю Карину, бо вона для мене та Попелюшка, яка завдяки «Голосу країни» стала принцесою. Ми її ніжно назива­ли «помідорка». Мої друзі у Га­личині вже її назвали «пані По­мідорова». Вона би насправді могла мати шалений трамплін з «Голосом». Ми намагалися не думати про конкуренцію, а на­впаки, підтримувати один одно­го. Сидячи на кріслі у фіналі, я постійно повторювала: «Госпо­ди, дай цю перемогу тому, хто її зараз найбільше потребує». Коли я співала, думала про піс­ню, а не про те, щоб перемага­ти. Можливо, це і є переломний момент. Я розуміла, що виходжу і співаю від імені усіх українців, з якими ми на одній хвилі і з яки­ми ми є на одній планеті. Саме так я співала: «Я піду в далекі гори…». Для мене це була дуже висока відповідальність. Коли я сідала на крісло, слухала, як спі­вають інші суперфіналісти, ро­зуміла, що вони дуже круті, — не лише голосами, а й душевно. Я абсолютно щиро вже віддала давно своє місце, думками по­прощалася на початку голосу­вання, бачила, що діти молод­ці, вони юні, голосисті, у них все попереду. Такі були мої думки. А от коли Хайат пішов з проекту, здивувалася…

— «Голос країни» — велике підґрунтя для співака, май­данчик для старту. Як плану­єте ви цим шансом скориста­тися?

— Я зараз лечу по інерції, як запущена ракета (сміється. — Г. Я.). Мене запустили, і тепер у мене, як кажуть, «нема свалу». Наразі треба пережити кіль­ка шалених днів, а може, й тиж­нів. Люди хочуть, щоб я з ними спілкувалася. Емоції зашкалю­ють, ми трохи виснажені, бо не спали, не мали часу на відпочи­нок. Коли відійде той адреналін, який тримає, ми, мабуть, зляже­мо (сміється. — Г. Я.). Зараз по­стійні зустрічі, інтерв’ю, у яких я щиро відповідаю на запитання, нічого не приховуючи. Не хочу, щоб люди щось погане думали. Знаєте, мені дуже боляче, коли прочитала в Інстаграмі комента­рі, що усе куплено, підтасовано. У цей момент подумала: скіль­ки ж то треба би було заплати­ти, щоб підтасувати і купити?! Хоча насправді, це природно, що є такі коментарі. Може, це і добре, що вони є, бо, як кажуть, якщо нема поганих коментарів, людина нічого не вартує.

— Фінал збігся з виборами президента. Країна була у на­прузі, усі переживали. Чи вам це не заважало, адже ефір почався після того, як стали відомі результати? Чи ви аб­страгувалися від виборчого процесу?

— Склалося так, що через ре­петиції перед ефіром я не змо­гла проголосувати. Маю це на совісті, бо вперше у житті не змогла зробити свій вибір, — че­рез обставини, не залежні від мене. На «Голосі країни» ніколи не знали, коли хтось з нас по­кине проект. Кожна неділя була вирішальною. Коли так стало­ся, що після попереднього пів­фіналу треба було працюва­ти над фіналом, а на це пішов увесь тиждень, я не мала фізич­но змоги взяти відкріпне і про­голосувати у Києві. Водночас розуміла, що вся підготовка, що відбувалася на сцені, це та­кож моя боротьба. Борюся там, де можу боротися, тією збро­єю, яка зараз у мене є у моєму горлечку і моєму серці, у моїй свідомості.

— Попри те, що ви стали «Голосом країни», отрима­ли ще й солідний подарунок — квартиру. Ви вже її бачили?

— Бачила! Це житло на око­лиці Києва. Коли брала участь у проекті, не знала, що пере­можець отримає квартиру. Я взагалі про приз не думала. І коли у фіналі дізналася, що пе­реможцеві дарують квартиру, мене розібрав сміх, і я запита­ла: «А чого ви так пізно про це сказали?». Як приємно, який це стимул… Усі фіналісти та­кож отримали по величезно­му ящику косметики від спон­сора проекту. Але найціннішим подарунком для мене були кві­ти від мого сина Данила. Ми з ним довго не бачилися, а він привіз мені такий чудовий бу­кет. Мої вчителі з вокалу — Женя і Рима — подарували красиву брошку у вигляді чи то мухи, чи то бджілки. Сказали, що вболі­вали за мене від самого почат­ку проекту. Про це сказали і всі музиканти. А Дан Балан пода­рував величезний оберемок бі­лих троянд…