«За п’ять останніх років українці сформувалися як єдина політична нація…»

Для Кремля важливо, щоби президентські вибори в Україні завершилися нічим, вважає історик Володимир В’ятрович

Володимир В’ятрович: «Ми маємо навчитися пам’ятати...»

31 березня в Україні завершується черговий п’ятирічний політичний цикл. Яку оцінку дає йому історик, директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович? Наскільки вважає його доленосним у житті нашої країни? Про це — у розмові науковця з кореспондентом «Високого Замку».

 — Цей період надзвичай­но важливий, — каже Володи­мир В’ятрович. — Україна поста­ла перед небаченим за всі роки Незалежності викликом — за­грозою завоювання з боку зо­внішнього ворога. Ми на цей виклик відповіли достойно, збе­регли свій суверенітет. Тепер стоїть завдання відновити ціліс­ність країни.

В Україні за останні п’ять ро­ків відбулися серйозні зміни державницького значення. На­самперед — у гуманітарній сфе­рі, у питаннях нашої ідентич­ності, у формуванні українців як єдиної політичної нації. Це най­більший наш успіх після пере­моги Євромайдану.

— Чи справдилися ваші сподівання на політиків, котрі стали до керма держави піс­ля Революції гідності? Чого вони досягли, а чого вагомо­го не доробили?

— Мої оцінки неоднознач­ні. По-різному ставлюся до різ­них людей у владі. На деяких на­прямах вони мають досягнення, а на деяких позитивні результа­ти відсутні. Успіхи у гуманітарній політиці мали би бути доповне­ні ухваленням закону про укра­їнську мову.

А найбільше моє розчару­вання — судова реформа, яка так і не відбулася. А також лю­страція, яка постала у карика­турному вигляді і стала далеко не тим, чого громадяни очі­кували від неї. Мій особистий і громадянський докір тепе­рішній владі — за те, що не по­карано вбивць героїв Небес­ної сотні. Таке покарання мало стати принциповою, однією з найбільш важливих справ для українців і України. Мене бен­тежить те, як повільно просу­вається розслідування цього злочину.

— Ви серед тих, хто з три­вогою каже, що президент­ські вибори 31 березня ста­нуть великим іспитом для громадянського суспільства. Говорите про реальну загрозу російського реваншу, небез­пеку згортання європейсько­го курсу. Чи не перебільшені ці побоювання?

— Одним з найбільш жада­них для Росії сценаріїв розви­тку подій в Україні став би зрив президентських виборів. Для Кремля важливо, щоб вони за­вершилися нічим. Москва хоче, щоб українці не змогли домови­тися про результати цих пере­гонів. Відтак замість зовнішньої агресії, яка була навесні 2014 року, Росія у своєму зазіханні на Україну зробила б ставку на наші внутрішні непорозуміння, міжусобиці.

На жаль, рівень політичних емоцій в українському суспіль­стві зашкалює. Їх часто підігрі­вають політики, які малюють апокаліптичні картини на кшталт «якщо буду обраний не я, то Україну чекає кінець світу». Тре­ба всім заспокоїтися і зрозумі­ти: незалежно від того, хто стане главою держави, Україна існува­тиме. І незалежно від прізвища президента, Україна надалі по­требуватиме серйозної роботи кожного її громадянина.

— Перебіг виборчої кампа­нії нагадує розбрат серед по­літичної еліти, який був влас­тивий нашим попередникам 100 років тому, коли Укра­їнську державу не вдалося втримати. Чому українці не засвоюють уроків минулого, а продовжують наступати на старі граблі?

— Тому, що українці, на жаль, не вміють пам’ятати. Ми є на­цією, яку її вороги відучували пам’ятати. Ми жили у часи, коли згадувати свою історію, свій ро­довід, традиції означало нара­жатися на репресії. Відтак у нас з покоління у покоління не пере­давалася ця пам’ять, досвід ми­нулого. І це відчутно навіть те­пер, на двадцять восьмому році незалежності, коли одні і ті ж політики люблять обманювати своїх виборців, змінюючи полі­тичні пріоритети, вподобання, — а люди продовжують їм вірити.

Ми маємо навчитися пам’ятати. І це одна з функцій нашого Інституту національної пам’яті.