«Завдяки квотам на радіо український слухач нарешті звикає до якісної музики»

Вокальні здібності цієї українки оцінила світова музична індустрія: дівчина стала володаркою звання «кращий жіночий вокал» за версією Trip Hop Nation серед виконавиць з Америки і країн Європи. Її голос не вписується ані в стандарти поп-музики, ані у формат більшості радіостанцій. Її вокал відгукується дивними вібраціями і молитовними обертонами. Одна з найбільш неординарних молодих співачок країни, солістка і авторка пісень гурту Mari Cheba Марі Чеба розповіла «ВЗ» про свій гурт, квоти на українську музику та виступи в АТО.

Марі народилася в перед­місті Києва, але в ран­ньому дитинстві з бать­ками переїхала до Кривого Рогу. Закінчивши Криворізький університет, де вчилася на фі­лологічному факультеті, вона повернулася до Києва, адже вважає це місто «своїм місцем сили». Марі сповідує інтуїтив­ний підхід до творчості, екс­периментуючи зі звуком, і не слідує якимось певним стан­дартам і правилам.

— Марі, ви — засновни­ця, вокалістка і авторка пі­сень однойменної групи Mari Cheba. Розкажіть про свій проект, яку музику граєте і як взагалі з’явилася ідея зібра­ти команду?

— Цей колектив для мене — ко­манда мрії. Я завжди хотіла ро­бити музику без жодної фальші або орієнтації на когось. Багато друзів повірили в мої ідеї й під­штовхували до дій. Наш гітарист Денис підтримав мене першим. З ним ми і почали пошук нового електронного складу. Спочат­ку, зізнаюся, не зовсім розуміли свою мету, але знали точно: хо­чемо піти від формату «заліза» і року. Не хотілося шаблонів, ра­мок і форматів. Знайшли одразу однодумців — світ нам допома­гав у здійсненні задумів. У нашій музичній сім’ї з’явився клавіш­ник Валік Латиш, потім — елек­тронник Діма.

— Як ставитеся до порів­нянь у шоу-бізнесі? Чули на свою адресу паралелі з ONUKA, «Один в каное» або Марією Чайковською?

— На здивування багатьох, на такі порівняння реагую досить спокійно. На мою думку, порів­няння — це один із способів піз­нання реальності. Але особисто я намагаюсь не порівнювати ар­тистів, бо це, на мій погляд, не­коректно. У світі, де є Інтернет, навіть великі світові бренди не застраховані від схожості на ко­гось.

— Але, напевно, у Mari Cheba є своя музична і жит­тєва філософія. Який меседж хочете донести слухачу?

— Складно говорити про жит­тєву філософію колективу, адже ми — різні люди. Як музиканти зійшлися на спільних інтересах — створювати прекрасну му­зику, яка грає у нас в душі, і ді­литися нею з усіма навколо. Я, як лідер, відповідальна за все — за перше враження і сприй­няття групи в цілому. Мені хо­четься, щоб, слухаючи нашу музику, люди згадували себе — що у них в душі, і не ховалися за нав’язаними схемами. Я най­більш чесна зі собою на сцені і можу відкривати найпотаємніші двері своєї душі для нового гля­дача, нового міста, нового до­свіду. Впевнено можу сказати, що Mari Cheba — це музика про людяність та кохання.

— Ваша філософія у музиці поширюється і на ваш стиль життя?

— Я вже кілька років не їм м’яса і не використовую речі та косметику, які тестували на тва­ринах. Це було внутрішнє ба­жання бути сучасною людиною, бути екосвідомою. Це внутріш­ній потяг, адже я вже вивчала пи­тання екологічного стану нашої планети. Одного разу на фести­валі я спробувала веганську їжу, і мені це сподобалося. Для мене перехід на інший раціон був лег­ким, адже з дитинства не дуже м’ясоїдна була. Це просто була звичка, нав’язана суспільством. Зараз я намагаюсь ні на кого не впливати, не нав’язувати та не принижувати. Я хочу проявля­ти себе як людина миролюбна. Щодо творчості, то скажу, що це справді вплинуло на мою му­зику. Я почала більш позитивно мислити і намагаюсь вийти в по­зитивну музику.

— Вам більше імпонує гра­ти на великих фестивальних майданчиках чи камерні зу­стрічі все ж таки ближчі?

— І те, й інше. На фестивалях дуже люблю влітку виступати, почуваюся там підлітком чи сту­денткою. Коли ніч можна не спа­ти, багато спілкуватися та нікуди не поспішати. Просто насоло­джуватись життям. Камерні зу­стрічі, вони більш особисті, я б сказала, інтимні та особливі для мене. Це як розмова із найкра­щим другом про дуже потаємні речі. І саме на таких концертах зустрічаються особливі люди, бо є атмосфера неповерхнево­го спілкування.

— Днями ви презентували нову пісню «Прислухаюсь». Про що вона?

— Пісня про те, як важли­во вміти слухати. Слухати і чути важливі речі в собі. А оскіль­ки закохана людина — найпре­красніша у своєму проявлені, то вміння чути себе та кохану лю­дину — це як еволюція свідомос­ті. Замість «Я» з’являється кате­горія «Ми».

— Слова про те, що в успі­ху 1% таланту і 99% праці вам близькі?

— Абсолютно згодна з цим. Я 24 години на добу у творчості, щодня щось роблю для просу­вання нашої музики. День часто розписаний дуже щільно — фото­сесія, зйомки, записи на студії.

— У вас буває дефіцит на­тхнення?

— Я це так не називаю. Якщо у мене все всередині мовчить, дозволяю собі просто насо­лоджуватися життям. Вважаю це просто таким періодом. Є періоди отримання досвіду, а є періоди розмов з власною ду­шею, переосмислення цього досвіду і відкриття його іншим людям.

— Ви володарка титулу «Кращий жіночий вокал се­ред виконавців Америки і країн Європи». Що це для вас означає?

— Для мене це було дуже при­ємне неочікуване звання. Але я не люблю порівнювати та при­діляти увагу титулам. Для мене талановиті, щирі та прекрасні душею музиканти — всі достойні поваги і без титулів. Якщо музи­кант від Бога — він апріорі є кру­тим. Він транслює мову вищих сфер.

— Як вважаєте, українська музика вже дає якісний про­дукт? Кого з українських ви­конавців слухаєте?

— Авжеж. Серед останніх моїх відкриттів — Alyona Alyona, Пташ­ник, Million kopek (музичний гурт Юрія Хусточки). З ADAM, PUR PUR, «Без Обмежень» дружимо, і я щиро за них вболіваю. «Бум­бокс», «ОЕ» — для мене завжди були і є першопрохідцями та гуру української музики. Є успі­хи української музики і у стилі джаз, можу виділити сестер Ла­уру та Кристіну Марті.

— На вашу думку, квоти на радіо допомагають україн­ським виконавцям розвива­тись?

— Завдяки квотам україн­ський слухач нарешті звикає до якісної української музики, осо­бливо Східна Україна. А молоді артисти зараз швидко обміню­ються досвідом одне з одним, і таким чином ми маємо сильну українську музичну спільноту.

— Зараз багато зірок співа­ють в АТО чи на благодійних концертах для військових. Часто це виглядає як піар…

— У мене є мій особистий до­свід — ми з артистами у 2014 році були з благодійним туром «Підтримай своїх у зонах АТО» ще до того, як усі зрозуміли, що це справжня війна, ще до того, як солдати почали вмирати на фронті. Не думаю, що таке може бути піаром. Музиканти щиро переживають за наших військо­вих. А ті, кому все одно, ті туди і не їздили і не поїдуть.