• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Коли їхала з Варшави на зйомки в Україну, плакала. Ще більше плакала, коли треба було повертатися додому»

«Коли їхала з Варшави на зйомки в Україну, плакала. Ще більше плакала, коли треба було повертатися додому»

Польська акторка Ванесса Александер зіграла головну роль в українсько-польському фільмі «Свєтка»

Ванесса Александер. Фото телеканалу «Україна»

В ефірі телеканалу «Україна» відбулася прем’єра комедійної картини «Свєтка». Це перший українсько-польський серіал. У фільмі йдеться про провінційну польську дівчину, яка приїжджає до української столиці, аби стати зіркою. Але бажання прославитися приводить Свєтку до занедбаного поселення, яке, за легендою, стереже таємницю скарбу язичницької богині. Проект знімали у Києві та його околицях, а також в польському місті Велічці.

Роль провінціалки Свєтки зіграла 21-річна польська акторка Ванесса Александер. В ексклюзивному інтерв’ю журналісту «ВЗ» вона розповіла, як подолала мовний бар’єр і чим її здивувала українська столиця.

— Ванессо, розкажіть, як польська акторка потрапила в український серіал?

— Рік тому я записувала акторські проби на відео. Просто начитувала якісь репліки, показувала емоції. І так вийшло, що цей запис потрапив до продюсера нашого фільму. Мене попросили записати вже репліки конкретно цієї героїні, Свєтки, польською мовою. Потім запросили на кастинг до режисера Анаріо Мамедова. Звичайно, я зраділа, але страшенно переживала, бо зовсім не знала, що на мене чекає.

— Що ж було на кастингу?

— Я показала характер цієї героїні Свєтки. Певною мірою вона гармонує з тією упевненістю і енергією, яка є у мені. Та, повірте, я не настільки нахабна і зовсім не самозакохана, як моя героїня. Але у нас схоже почуття гумору, напевно, тому ми так добре доповнили одна одну.

— Як долали мовний бар’єр?

— Ой, спочатку було неймовірно складно. Мені доводилося просто вчити напам’ять всі свої репліки, практично не розуміючи, що вони означають. У Польщі, наприклад, слова в сценарії часто змінюють безпосередньо під час знімального процесу. На це є кілька причин: нові репліки більше підходять твоєму герою, щось можна легше запам’ятати. А тут у мене був текст фонетичного запису, а внизу — переклад польською мовою. І ми нічого не змінювали. Спочатку процес навчання був дуже важким — просто години роботи і навчання. Коли я поверталася зі зйомок о першій годині ночі, відразу ж сідала вчити текст на наступний день, тому що матеріалу було дуже багато. Були дні, коли я спала по дві-три години на добу. Мені допомагала мама, яка приїхала зі мною до Києва. Щовечора ми разом вчили тексти, просто мільйони разів повторювали одне й те саме. Чесно кажучи, я думала, що неможливо все це вивчити, але, як виявилося, — реально. Якщо ти цього справді хочеш, то все вийде. Я достатньо амбітна людина, і коли роблю помилку, дуже на себе злюся. Коли на зйомках «Свєтки» забувала якесь слово або не могла запам’ятати текст, страшенно нервувала. І тільки через деякий час зрозуміла, що використовую максимум своїх можливостей, тому завжди потрібно давати собі право на помилку. По суті, всі ми лише люди, і кожен з нас їх робить. Без ґуль на лобі не вийде зробити крок уперед.

— Ваша мама також акторка?

— Ні. Моя мама, Рената Александер, відома словацька фігуристка, кількаразова чемпіонка з фігурного катання Словаччини. Рената мала шалений успіх у знаменитому ревю Holiday on Ice і каталася на ковзанах у парі з Джоном Траволтою. Майже десять років тому мама була хореографом і членом журі шоу «Зірки танцюють на льоду». Тепер мама тренує маленьких дітей у секції фігурного катання.

— Ви не успадкували від мами таланту до цього прекрасного виду спорту?

— З малої дитини тато з мамою (батько також фігурист) ставили мене на ковзани, але не хотіли, щоб я стала професійною фігуристкою. Бо знали, яка це неймовірно важка праця. Але коли довідалися, що хочу стати акторкою, також заламували руки (сміється. — Г. Я.). Та попри те, що боялися, повірили у мене і завжди підтримують.

— В Україні ви знімалися вперше?

— У дитинстві я була у Львові, але мало що пам’ятаю з того часу. Коли приїхала на зйомки, відкрила для себе Україну поновому і закохалася у неї. Коли їхала з Варшави на зйомки, плакала, а ще більше плакала, коли треба було повертатися додому.

Київ мені подарував багато душевних, теплих людей, які завжди були готові допомогти. Це прекрасна країна і чудові люди.

— Чи було під час зйомок щось таке, що довелося робити вперше?

— Купалася у водоймі, в якій було багато жаб. А я їх страшенно боюся. А ще у мене вперше було весілля!

— Українська кухня сподобалася?

— Українська і польська кухні багато у чому схожі, я б навіть сказала, вони дуже близькі. Наприклад, український борщ у нас теж дуже популярний. І такі маленькі млинчики з варенням. Одна знайома нашої сім’ї часто робила на сімейних зустрічах такі млинці. Партнери по проекту «Свєтка» дуже мені допомагали. У вільний від зйомок час вони показували мені Київ, в тому числі місця, де можна смачно повечеряти і просто добре провести час. Я їм вдячна за те, що вони мені показали Майдан, Андріївський узвіз, всю стару частину міста, Парк Слави з видом на Дніпро, красиві пагорби Києва. Дуже хотілося ще побачити Одесу, але у мене залишалося лише два вільні дні, а колеги ще були зайняті на зйомках.

Мені сподобалась Україна, і дуже шкода, що наші пригоди вже позаду. Тут настільки душевні люди! Коли я виходила одна на вулицю і мені потрібно було щось дізнатися, мені намагалися всіляко допомогти — «на міґах» пояснювали або перекладали на телефоні. Ніхто не ігнорував моїх прохань, тому, зізнаюся, мені не хотілось повертатися додому.

— Польську мову чули на вулицях української столиці?

— Час від часу чула, як хтось розмовляє польською. Ну і власне в нашому фільмі знімався польський актор Анджей Хира.

— Чи були знайомі з українцями до зйомок?

— До мого приїзду не знала нікого, але у моїх батьків є друзі з України. Я багато знаю про Україну, і, звичайно, Польща підтримує Україну в тому, що зараз відбувається. Ми всі за вас тримаємо кулаки. Зараз у Польщі живе дуже багато українців, особливо студентів. Це прекрасно, що є така можливість — подорожувати і обмінюватися думками, знаннями, звичаями, культурою. Я помічаю різницю в поведінці, і це насправді цікаво, що нам можна запозичувати щось одне в одного.

— Які відмінності ви помітили?

— У мене склалося враження, що чоловіки в Україні довше тримають дистанцію до жінки. Мені це подобається, є в цьому якась елегантність. Абсолютно всі чоловіки, з якими мені пощастило спілкуватися в Києві, були дуже турботливими, у них особлива поведінка з жінками. Я маю на увазі дистанцію не в тому сенсі, що неможливо побудувати контакт з людиною, а у плані культури.

Сподіваюся, мені ще пощастить попрацювати в Україні. Я полюбила вашу країну. Було цікаво намагатися розмовляти, навіть думати іншою мовою, якої ти абсолютно не знаєш. І, звичайно, найцінніше, що я тут отримала, — це досвід, який змінив бачення і сприйняття моєї професії.

— У Польщі ви стали популярною завдяки проекту «Військові дівчата».

— Так, спочатку ми зняли перший сезон, що складався з 15-ти серій, а після завершень зйомок в Україні я вирушила до Польщі на зйомки другого сезону. Це історія про Другу світову війну, я там граю одну з головних героїнь. Моя героїня Єва — злодійка, але, насправді, дуже цікавий персонаж. У неї бойовий характер, водночас, вона дуже чуттєва. Це історія про трьох дівчат — Єву, Марисю та Ірку. Людям цей серіал дуже подобається, думаю, тому, що героїні розповідають про війну з точки зору жінки. Такого серіалу у нас в

Польщі ще не було. Та й я не знаю, чи був взагалі такий проект у світі, де б розповідали про ці часи в Польщі через призму того, як це все переживали жінки. А ще я навчаюсь у театральній академії.

— Все встигаєте?

— Намагаюся. Мені пощастило, що я зараз багато знімаюся, але розумію, що потрібно й вчитись. Те, що тепер у мене багато роботи, — чудово, але це не означає, що так буде завжди. Потрібно над собою працювати, розвиватися, самовдосконалюватися. А чим більше я працюю, тим більше недоліків бачу в собі (сміється. — Г. Я.). Тому докладаю щоразу більше зусиль, аби вийти на вищий рівень.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Коли їхала з Варшави на зйомки в Україну, плакала. Ще більше плакала, коли треба було повертатися додому»