«Планую податися на „Євробачення“, аби збільшити свою аудиторію»

Розмова з Остапом Панчишином — лідером гурту PANCHYSHYN

Остап Панчишин. Фото з архіву Остапа Панчишина

PANCHYSHYN — новостворена львівська поп-група, яка виросла з однойменного проекту. Зараз учасники колективу — Остап Панчишин, Володимир Оленський, Лесь Панчишин, Денис Швець, Орест Панчишин і Стас Федюк — працюють над створенням свого дебютного альбому. Про творчий шлях і плани гурту журналісту «ВЗ» розповів його вокаліст.

— Остапе, ваша музична діяльність пов’язана з назвами гуртів «Кожному своє», «Патриція», тепер — PANCHYSHYN. Як так сталося, що двічі перейменовували свій колектив?

— «Кожному своє» створив, ще коли був студентом музичного училища. Ми довгий час грали під тією назвою. Потім, уже під час мого навчання в консерваторії, стали «Патрицією»: були вже старші і, відповідно, почали створювати трохи іншу музику. Якось я вирішив зробити сольний проект PANCHYSHYN, адже хотів працювати сам на себе. Але проекти зазвичай швидко закінчуються, а оскільки в планах працювати дуже довго, все-таки подумав, що PANCHYSHYN обов’язково має бути групою.

— Які зміни відбулися за весь цей час?

— Велике значення має низка певних подій. Коли вже під назвою PANCHYSHYN запустив свою першу пісню City, то потрапив на проект «Українська пісня», а з «Дівчиною» пройшов у фінал конкурсу «Хіт-конвеєр» від телеканалу «М2». І якось так усе закрутилося. Зараз не обмежую себе в якомусь одному музичному стилі, мої пісні різнопланові. Якщо порівнювати з «Патрицією», то були певні рамки: поп-рок — і нічого іншого. Тоді ще на пальцях можна було перерахувати, скільки є українських груп, яких допускали в радіоефір.

Зараз багато вирішують квоти. Дуже класно, що мої пісні почали брати на радіо: нарешті в нашій країні почали популяризувати українську музику! Я взагалі не проти іншої музики, інших мов, але вважаю, що українське все ж має бути на першому місці.

— Згадайте перший вихід на сцену…

— Це було у Новому Роздолі, звідки я родом. На другому курсі навчання в училищі приїхав до рідної школи з першим складом своєї групи. Це було жахливо (сміється. — Авт.). Ми дуже погано грали, але здавалося, що граємо на світовому рівні. Була тоді така ейфорія!

— Мали колись зіркову хворобу?

— Ні, мені не дозволяла моя освіта: я знав, що треба працювати дуже багато, аби справді досягти успіху. І зараз переконаний, що для музиканта відповідна освіта дуже важлива. Як на мене, зіркова хвороба часто буває у тих людей, які не мали професійного досвіду в музиці.

— Відчутно, як зараз набуваєте популярності? Може, дедалі частіше впізнають на вулицях?

— На вулицях — не сказав би. Але бачу в Інтернеті хорошу статистику. Ось зараз ми на пісню «Дівчина» записали ремікс від DJ Юліка (екс-учасника гурту DZIDZIO. — Авт.), і приємно тішить, що за добу приблизно 1200 прослуховувань.

— Яка версія «Дівчини» подобається більше: оригінальна чи оновлена Юліком?

— Ми зараз маємо знімати кліп на цю пісню, а я, чесно кажучи, ніяк не можу визначитися. Як на мене, оригінал дуже непоганий, але версія Юліка така літня, танцювальна… Я Юліка знаю давно і поважаю як музиканта. Коли почув кліп групи Rock-H у його обробці, відразу зателефонував і запропонував і мені зробити ремікс. Навіть не сподівався, що через 4−5 днів усе буде готово. Я довіряю Юлікові, знаю, як він працює, тому його версія мені дуже подобається.

— У День Конституції PANCHYSHYN презентував кліп на пісню «Люди»…

— Це пісня серйозна, соціальна, мотивуюча. Люди звикли, що хтось за них повинен щось робити, а насправді треба брати все у свої руки. Хоча я переконаний, що моя основна аудиторія — це люди, які думають і хочуть чогось досягти у житті. Текст приспіву прийшов до мене вночі, і вже до ранку написав цілу пісню.

— Часто так раптово приходить натхнення?

— Часто! Хоча буває, що місяцями нічого не пишу…

— У вашому профілі у Facebook побачила цікавий пост: «Друзі, маю готову пісню на продаж. Кого цікавить — пишіть у приват». Що спонукає продавати свої твори?

— Маю пісні, які мені зовсім не підходять, хоч і створюю їх сам. Тому і не проти виставити якусь одну на продаж, якщо вона виявиться «чиєюсь».

— PANCHYSHYN можна назвати сімейною справою, адже серед учасників гурту є ваші брат і батько. Як воно — ділити сцену з людьми, з якими раніше ділили дах над головою?

— Головний генератор ідей у групі — я, а всі решта, так би мовити, — персонал. Тому коли кажу, що має бути ось так, то так і буде. Вони не мають права вибору (сміється. — Авт.). Та серйозних супере чок ніколи не було: найменші непорозуміння вирішуємо з усмішкою. А мій тато в колективі хоч і старший за віком, але душею молодий.

— Маєте фестивальний досвід?

— У складі PANCHYSHYN ми тільки цього літа будемо вперше грати — на «Бандерштаті». Але мені не хочеться зараз грати всю програму «Патриції», тому працюю спершу над новим альбомом: наразі випустив шість синґлів і, думаю, це ще трохи замало. З часів «Патриції» гарно запам’ятався «Франко Фест».

— А як ставитесь до благодійних концертів?

— Я вже їх стільки відіграв… Стараюся завжди погоджуватися на такі концерти. Якщо це комусь справді допоможе — супер! Бувають справжні благодійні концерти, на яких збирають величезні суми, що дійсно йдуть на користь тим, хто потребує. Але, наприклад, коли на оренду залу для концерту йде більше грошей, ніж на допомогу людям, то стає сумно, бо хтось заробляє на благодійності.

— Були виступи, наприклад, на підтримку армії?

— На підтримку армії я зробив свій внесок — спродюсував альбом «Пісні війни». В АТО ми не їздили.

— Може, хотілося спробувати себе в якихось музичних телепроектах?

— Мені двічі телефонували з «Голосу країни», але відмовлявся від участі, бо не співаю каверів, а зі своєю музикою тоді не можна було виступати. З «Х-фактора» також дзвонили, але в результаті так нічого й не вийшло. Планую колись податися на «Євробачення», аби презентувати самого себе, збільшити свою аудиторію. А саме зараз беру участь у проекті «Українська пісня».

— Не тісно вам у Львові?

— Трохи тісно. Я вже давно планую переїхати до Києва, тим паче, більша частина моєї групи там живе. Львів — місто туристичне, тут класно відпочивати, але не працювати. Не сказав би, що Київ подобається мені, наприклад, архітектурою, але люблю постійний рух столиці. Там — основна музична тусовка.

— Тепер про особисте. Знаю лише, що ви одружений…

— Ми з Аліною познайомилися на моєму концерті, вона випадково туди потрапила. Тепер є навіть пісні, які ми написали разом: «Ти робиш мене кращим», «Ти і я», «Люди»… Дружина допомагає мені з текстами, бо часто я створюю загальну концепцію: наприклад, пишу лише приспів, а вона вже дописує куплети.

Маю на меті досягти успіху не стільки заради популярності, скільки для того, щоб показувати свою музику людям. Для цього і живу. Я — музикант. Я більше нічого не вмію і не хочу вміти.