«Наша печінка залишилася у Сахарі»

У Марокко, звідки повернулися мандрівники Сергій і Людмила Калабухи, символом кохання є не серце, а… печінка

Львівські підприємці, бізнес-тренер і письменниця Людмила Калабуха та професійний акваріуміст Сергій Калабуха, відомі не лише в бізнес-колах. Вони ще й завзяті мандрівники. Ексклюзивно для читачів «Високого Замку» Калабухи розповіли про свою уже 41-шу мандрівку — подорож до Марокко. З цієї країни на півночі Африки повернулися минулого тижня.

— Чим вас, мандрівників із таким стажем, здивувало Марокко?

— Несподіваним у Марокко стало все. І все дивувало. Насамперед, сам підхід до життя, філософія марокканців:

— Іншалл-а-а… На все воля Аллаха…

— Коли буде готовий наш обід?

— Іншалл-а-а…

— Коли за нами приїде машина?

— Іншалл-а-а…

— Чи зробите ви цю роботу до 20 числа? Ми домовилися чи ні?

— Іншалл-а-а… На все воля Аллаха…

Про що б ви не питали марокканців — все Іншалл-а-а… На ринках обов’язково треба торгуватися. Якщо цього не робите, вас не поважають. Більше того, починають завищувати ціни, намагаючись впарити бракований товар. Наші друзі примудрялися збивати ціну в 1,5, 2 і навіть у 3 рази! Тоді марокканці потискали їм руки і з повагою дивилися на таких гідних суперників у «батлі» за гроші. Одному з таких продавців я сказала, що після мене розкуплять все, бо я легка на руку. На що почула звичне: Іншалл-а-а…

У Марокко символ кохання — не серце, а печінка. І освідчення в коханні виглядає саме так — моя печінка з тобою назавжди!

— А були місця, де ви залишили свою печінку, тобто серце?

— Це однозначно пустеля Сахара. Найбільша пустеля світу, площа якої дорівнює території США, вражає! Дві тисячі років тому на місці Сахари була саванна, вкрита густою травою. Та клімат змінюється, і зараз кожного року пустеля відвойовує по 5−15 кілометрів. Ми зустрічали та проводжали сонце серед барханів та дюн пустелі. Ночували в шатрі посеред пісків під такими великими зорями, що, здавалося, до них можна дотягнутися рукою. Відвідували справжні кінематографічні оази зі струмками, озерцями та жабками посеред безкрайніх пісків.

— Чи бачили ви верблюдів у дикій природі?

— Слово «верблюд» походить від арабського слова «краса». Диких верблюдів вже не залишилося, ці тварини одомашнені. Та ми спостерігали стада верблюдів з верблюжатами в пустелі, де вони паслися. А коли почалася невелика піщана буря, яка застала нас у дорозі, позаздрили їхній витривалості та організованості. В той час, коли наш водій збився з дороги, верблюди моментально згуртувалися в зграю і під керівництвом вожака упевнено йшли в потрібному напрямку. Поки ми ковтали тонни піску, вони заблокували свої ніздрі від вітру та піску і закрили очі подвійними рядами вій. Дивовижні істоти, яким жодні пустельні негоди не страшні.

Але ці тварини норовливі: жодна сила не змусить верблюда йти, якщо він вирішив зупинитися або приліг відпочити, поки він сам цього не захоче. А якщо ви будете настирливі, то й плюнути може. І це не слина, а підтягнута зі шлунка брудна, дуже смердюча рідина, сморід від якої буде на вас триматися три дні, скільки б ви не милися. Перевірено!

Також ми побували в пустельних містах, де зупинився час. Будинки без електрики та водопостачання, діти, в яких із розваг тільки старі шини від велосипедів, жінки, які печуть на вулицях хліб у глиняних печах, паливо для яких — сухі верблюжі екскременти. І найбільша цінність — вода. Якої так мало і яку так бережуть.

— У Марокко розташована найбільша кіностудія світу, «Атлас». Чи вдалося вам на ній побувати?

— «Гладіатор», «Олександр», «Царство небесне», «Астерікс і Обелікс», «Гра престолів», «Перлина Нілу»… Загалом, чи не всі фільми, в яких хоч якось показано Середньовіччя, Близький Схід, пустелі/гори чи інші планети, знімали на кіностудії «Атлас» у Марокко! Ми ходили серед декорацій цих легендарних фільмів. Особисто я примудрилася полежати у ванні Клеопатри, заблукати серед вулиць Єрусалима часів Христа, уявити себе Єленою Прекрасною у давній Трої. А Сергій, мій чоловік, активно вивчав будову фортець, катапульт і колісниць всіх часів та народів. Наш гід, який водив студією, знімався в одному зі сезонів «Гри престолів». Уявіть собі, 4 дні знімають 1 хвилину в готовому фільмі, оплата актора масовки — € 50 в день.

А кінематографічний здобуток нашого гіда став на екрані… однією секундою (сміється).

На студії «Атлас» ми дізналися, що у найбільш високобюджетних голлівудських фільмах розбивають не справжні Ferrari, а пластикові копії (все решта домальовують фахівці зі спец ефектів). Що задля 10 хвилин у фільмі «Кундун» про Далайламу побудували цілий тибетський палац із пінопласту. І що епізод фільму «Мумія» тривалістю 15 хвилин знімали там 4 місяці.

— А які місцеві звичаї вас вразили?

— Ніколи не ходіть у Марокко в туалет від 23.30 до 2.30! Це час, коли особливо активні джини. Аллах, кажуть, створив їх раніше від людей, вони бувають віруючі і атеїсти, добрі та злі, одружені та самотні. Полюбляють вселятися в котів і врікати людей, які їм завинили. Жінок-берберок оберігають від їхньої згуби татуювання на підборідді та розмальовані хною руки і ноги. Та найбільш небезпечні місця, де не врятують навіть сильна молитва чи обереги з екзотичних тварин/рослин, — ванни й туалети. Саме через них джини проникають у дім і лютують від 23.30 до 2.30 щодня. І не зливайте ніде гарячу воду! Джини її не терплять. Марокканці перед тим, як злити воду, завжди промовляють спеціальні слова, щоб заспокоїти джинів. У центрі старовинних міст є будинки, які продаються дуже дешево, та їх все одно ніхто не купує: там оселилися джини! Тому місцеві активно радили нам піти подивитися на сук. Сук — це базар, не знаю, що ви подумали (сміє ться). І прикупитися сильним оберегом. А то раптом хтось з нас так сходив у туалет, що порушив джинський комендантський час.

— У Маракеші тривалий час жив великий модельєр Ів Сен Лоран. Чи пощастило вам побувати в його будинку?

— Я дуже цікавлюся його творчістю, і це було одне з місць, яке ми обов’язково хотіли відвідати. Ів Сен Лоран перший ввів у жіночу моду комбінезон з широкими брюками, високі чоботи-ботфорти, шкіряні піджаки. Впровадив стилі унісекс та сафарі. Придумав плаття-трапецію. Запропонував носити під піджак гольф, а не сорочку. Першим вивів на подіуми чорношкірих моделей і відкрив світові модель Наомі Кемпбелл. П’єр Берже був для модельєра всім: коханим чоловіком, продюсером, фінансовим директором, найкращим радником та другом. Вони все життя були разом, і разом створили бренд Yves Saint Lauren.

У Маракеші купили закинуту віллу одного французького художника з неймовірним садом, в якому було зібрано екзотичні рослини зі всіх континентів. Дім і сад мали йти під міську забудову. Всю свою любов, майстерність, натхнення та фінанси Ів Сен Лоран та його супутник життя вклали в реставрацію будинку та саду. І створили диво, на яке ідуть подивитися мільйони туристів зі всього світу, — сад Мажорель.

Саме тут народжувалися найкращі колекції великого кутюр’є. Саме над цим садом розвіяний його прах, згідно із заповітом. І коли я знову вбиратиму речі, без яких неможливий сучасний гардероб, я згадуватиму синє небо й зелені алеї. І густі східні аромати Марокко, якими надихався Ів Сен Лоран.