Передплата 2024 ВЗ

«Мені пишуть: «Під пісню «Ромео» я вперше поцілувався зі своєю дівчиною»

Відверта розмова з лідером гурту «МЕРІ»

Коли тебе кілька днів поспіль «переслідує» пісня «Твої меридіани» чи час від часу — «Ромео спішить до Джульєтти, у нього в руках пістолєти», це означає, що ти або був на концерті гурту «МЕРІ», або слухав їхні пісні по радіо, або… спілкувався з його лідером Віктором Винником.

Віктор — людина відкрита, позбавлена «зірковості», з почуттям гумору і бажанням зробити цей світ кращим — своєю творчістю, своїми вчинками, участю у благодійних акціях, допомогою тим, хто її потребує… Перебуваючи на сході країни, він зняв кліп на свою пісню «Про них».

— Вікторе, розкажіть про свої нові пісні, кліпи, концерти…

— 2017 рік видався неочікувано активним — у плані пісень, дуетів, кліпів, і саме на соціальну тематику. Це не дивно в країні, де йде війна. Хоча війна для багатьох уже не на другому-третьому-десятому плані, а десь там далеко. Країна живе собі… У мене є знайомий Валерій Шергін, який живее у Києві. Він щодня на своїй сторінці у «Фейсбуці» пише: «Сьогодні доба минула без втрат», «Сьогодні один поранений, двоє вбитих…». Якби не Валерій, то я б і не знав, що робиться на сході, окрім того, що є знайомі, які безпосередньо там. Маю більше інформації для себе, але суспільство вже втомилося. І це було очікувано, бо не можна жити в активній фазі війни чотири роки. Друга світова війна тривала 5 років. Тому було написано кілька пісень на цю тему. У проекті Галини Гузьо «Пісні війни» я виконав у дуеті пісню з десантником Богданом Ковальчиним, якого знав давно. Коли він повернувся з війни, почав писати класні пісні — і на соціальну тематику, і ліричні. А ще я написав пісню, яку мене попросили написати прикордонники. Коли почалася агресія Росії, вони перші тримали удар. Я взявся за пісню «Кордон», яку ми виконали з чемпіоном-боксером Олександром Усиком і Василем Вірастюком. Усик свого часу служив у прикордонних військах.

А наприкінці року до мене звернулися мої знайомі хлопці-добровольці: «Ти тим написав пісню, тим написав, а про нас?». Таким людям важко відмовити, на них тримається все. Майдан — це добровольці, війна — добровольці… Але зараз робиться усе, щоб добровольчому руху була відведена маленька роль — мовляв, ну так, є такі хлопці, але ж потім прийшли дорослі дядьки і все «розрулили». Насправді це не так.

Скажімо, Широкине і 18-кілометрову зону навколо реально тримає 8-й батальйон. Андрія Гергерд — псевдо «Червень» — командир цього Восьмого Окремого Батальйону УДА «Аратта». Це він був ініціатором написання пісні. Але є втрати, про які не напише навіть Валерій Шергін, — це добровольці, яких немає в реєстрі Збройних сил України.

— І так народилася пісня «Про них»?

— Так, я написав пісню «Про них», яка хлопцям сподобалася, і вони запропонували зняти відео. Я опирався, бо завжди намагаюся уникати пафосу, — це небезпечна і невдячна річ, але мене переконали. Ми поїхали в Широкине — «театр бойових дій». Це знищене приазовське село, яке колись було гарним і великим. Там не живе вже ніхто. Його відбили наші і утримують позиції. То є дуже важливо — тримати ці території. Хлопці сказали, що будемо знімати тут. Спочатку я думав, що це буде інтернет-проект, але звернулося телебачення.

— Пісня «Я з України» була написана до війни, але альбом з однойменною назвою не лише популярний, а дуже актуальний…

— Час альбомів, на жаль, минув. Є пісня, яка його представляє. Альбом вийшов у 2016 році, а пісня написана у 2012 році… Час іде, а змін дуже мало. Ми, слава Богу, добилися якихось квот на українську музику в ефірі. Нещодавно була якась премія, де, серед інших номінацій, вибирали найкращу україномовну пісню. Хоча радіостанції крутять більше української музики, і це дає якийсь результат, але він маленький. Не секрет, що локомотив усієї українськості — це Західна Україна, що б там не казали! Хай нас ображають, називаючи «вишиватниками», «галіцусами», але…

Історія розпорядилася так, що тут українськість ще збереглася. Мені говорять, що в Києві почала більше звучати українська мова. Я не чую. Може, мені не щастить. Я виходжу з потяга, і… все, як у пісні, — чую не свою мову, не свою ментальність і багато чого не свого, що мене лякає. Я тут народився і виріс, і це мені не подобається. Не бачу причин про це не говорити, хоча чую: «Це зараз не на часі, ми повинні об’єднуватися для боротьби з ворогом». Але треба бути далекогляднішим. Росія не вчора виникла, ворог вона нам не відучора, а протягом усієї історії…

— Розкажіть про свою благодійну діяльність.

— Це інтимне питання, і настільки добровільна справа, що не знаю навіть, що розповідати. Ти хочеш — і робиш це, а не хочеш — не робиш. Я не маю права нікого в цьому звинувачувати. Однак не розумію, як можна відмовлятися допомогти, якщо ти можеш допомогти. Але люди живуть у різних вимірах. У Львові є центр

«Джерело», який опікується неповносправними. Якби деякі люди прийшли сюди, побули серед цих дітей і дорослих, це змінило б їхній світогляд. Треба знати, що таке є, треба бути вдячним долі, що ти не з числа їх, і максимально намагатися допомогти.

Насправді їм допомогти просто, їм мало треба — увага, спілкування. На початку війни двері госпіталів ломилися. Поранені казали, що їм вже забагато тієї уваги, тих відвідувачів… Зараз — тиша.

Коли буваю в госпіталі, питаю, коли хтось там був, кажуть — давно. Але ж і зараз туди привозять таких самих хлопців без рук, без ніг, як і на початку війни… Таке паршиве слово «мода» в цій історії. Не розумію, як можна не брати участі у благодійних акціях. В першу чергу, це для себе роблю.

Коли їду на схід — теж роблю це для себе. Хочу зрозуміти, що відбувається. Коли сидиш поряд з тими людьми, які щодня ризикують своїм життям, починаєш розуміти набагато більше.

Я — егоїст, і цього не приховую. Якщо рикошетом комусь від цього буде добре — супер!

— Напевно, і гурт «МЕРІ» у 1996 році, ще будучи студентом, ви заснували для себе? І були учасником гурту «Немо» — теж для власного задоволення? Та й зараз мало не щодня даєте концерти в містах, містечках, селищах України. Які пісні співаєте на всіх концертах? Які виконуєте «на біс»?

— Це стало великою внутрішньою проблемою. Коли пісень було менше, було легше. Пригадую, у 90-х роках минулого століття, коли були фонограмні виступи, на міні-диску у мене було три пісні — і все! А тепер, коли є альбоми, багато пісень, то хочеться і нові пісні показати, і старі заспівати. Тут підходжу до справи якраз не егоїстично. Люди прийшли на твій концерт, заплатили за це гроші. Це дисциплінує. Завдяки цим людям ти займаєшся улюбленою справою і маєш можливість бути щасливим. Маленький відсоток цих людей прагнуть почути щось нове, але більшість хочуть слухати давно відомі їм пісні.

— Бо хочуть підспівувати разом звами. Це я як глядач кажу.

— Я теж іноді буваю глядачем, ходжу на концерти. Нещодавно у Києві був на концерті Патрисії Каас — фантастична співачка! Пісня живе в часі — 3−4 хвилини. Чому нам подобаються старі пісні? І коли я бачу на своїх концертах людей далеко не юного віку, які приходять з дітьми чи внуками, думаю: «Коли ж це сталося?».

Поки ми займалися своєю творчістю, наші глядачі уже виросли. І люди приходять на зустріч із собою тоді, в юності. Це як маленька портативна машина часу. Мені деколи пишуть: «Під пісню „Ромео“ я вперше поцілувався зі своєю дівчиною»… Вони підспівують, і в очах у них видно щастя, вони знову молоді. Тому концерт складається на 70 відсотків зі старих пісень. Але, поміж тим, треба давати і порцію нових творів.

— Статус неодруженої людини для публічної особи працює на її користь. Коли популярний співак не має дружини, кожна дівчина-шанувальниця його творчості у глибині душі має якусь надію. Як довго Віктор Винник буде давати таку надію своїм прихильницям?

— Одружений — не означає мертвий. Я неодружений, і ніколи не був одруженим. Це не є ні «мінусом», ні «плюсом». Ми живемо не у середньовіччі, і світ змінюється. На жаль, інститут сім’ї веде бої і несе втрати в усьому світі, зважаючи на сумну статистику одружень і розлучень. Щодо мене… Так сталося…

— Але ж ви не заперечуєте, що колись одружитеся?

— Не заперечую. Ніщо людське мені не чуже. Просто так складалося. Я бачу людей мого віку в такому ж статусі, яких це мучить, які страждають і почуваються нещасливими. Я до таких не належу.

Довідка «ВЗ»

Віктор Винник — український музикант, вокаліст, лідер рок-гурту «МЕРІ» та екс-учасник гурту «Немо». Народився 19 вересня 1976 року в м. Сколе Львівської області. Від 1979-го до 1981 р. жив разом з батьками у місті Салехарді на півночі Росії. Пізніше сім’я повернулась в Україну, у місто Стебник, а з 1984 року — у Трускавець. Закінчив школу у Трускавці і художню школу. Від 1993-го до 1998 р. навчався на художньому факультеті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в Івано-Франківську. Займався народними танцями, а також був гітаристом у вокально-інструментальному ансамблі при Івано-Франківській державній медичній академії. У 1996-му, будучи студентом, заснував гурт «МЕРІ». Рік тому побачила світ автобіографічна книжка В. Винника «90−60−90».

Схожі новини