“Мої внуки знають українською лише молитися…”

Віторіо Сиротюк – голова об’єднання українців у Бразилії. За фахом він адвокат, професор права, і людина відома в українській діаспорі. Адже пан Віторіо є заступником президента Світового конгресу українців. Він народився вже у Бразилії, знав українську мову з дитинства, але лише тепер її удосконалив. Разом із дружиною та друзями  пан Віторіо приїхав в січні в Україну -  подивитися на львівське Різдво та вашковецьку буковинську Маланку. Завітали вони і у Чернівці, де ми і поспілкувалися із гостем з Бразилії.

- Пане Віторіо, розкажіть, чим ви і дружина займаєтеся у Бразилії.

- Я адвокат, був професором  екологічного права в університеті. Моя дружина Еліана – художниця. У 1968-1969 роках, коли був студентом, то очолював Центральний комітет студентів Федерального університету Парани, організовував акції протесту проти авторитарного режиму, за що кілька разів потрапляв у в’язницю. Був вимушений тимчасово емігрувати до Чилі, де на одному зі студентських мітингів познайомився з племінницею президента Сальвадора Альєнде - Еліяною, яка  і стала моєю  дружиною.

- Ви непогано розмовляєте українською. Як вдалося зберегти мову вам, людині, яка вже народжена там?

- Там,  де є компактна міграція у Бразилії, люди говорять українською в оселях. Місто  Прудентополіс, де я народився, має  50 тисяч мешканців, з них 75 відсотків -  з українським походженням. У цьому місті є 36 українських  церков. Загалом по всій Бразилії  є  256 греко-католицьких церков і 18 православних. Маємо 26 українських  ансамблів. У місті Куритибі, де я зараз живу,  два – “Барвінок” і “Полтава”. “Барвінок” має вже 86 років, в ньому - 200 учасників.  Щороку у Бразилії проводяться українські фестивалі, куди з’їжджаються всі ці колективи. Вдома у дитинстві я з батьками розмовляв українською, потім вчився в українській у школі при монастирі. Після того багато чого  забув. Але вже багато років я час від часу буваю в  Україні, починав заново  читати, щоб навчитися більше.

- Хто із ваших предків емігрував до Бразилії?

- Мій дід. Я знаю день, коли це сталося: 28 листопада1895 року. Дідові було 50 років, його дружині 44, з ними – їх восьмеро  дітей. Найстаршій дитині було 23, найменшій -  рочок. Тоді їхня подорож виглядала так. З Тернополя до Женеви вони їхали чотири дні, із Женеви до Ріо-де Жанейро 20 днів, і потім ще 4-5 днів до Куритиби. Куритиба – це столиця бразилійського штату Парана, де живе найбільше українців. А  далі – ліси, де вони оселилися. Це була перша хвиля еміграції. Зараз це місто Прудентополіс, в якому 75 відсотків мешканців мають українське коріння.

У той період до Бразилії приїхало найбільше українців, точніше у ці два роки -  1895-96-і роки.  Коли була Австро-Угорська імперія, найбільше емігрантів прибуло з Галичини. Потім була  ще друга і третя хвиля еміграції. Четверта хвиля -  вже після незалежності України. Але за ці роки у Бразилію приїхало всього-на-всього  200 осіб… Зараз українці їдуть в Італію, Іспанію, Португалію, Канаду…Мої прадіди з Тернополя -  з боку тата,  село Дідківці, а  з боку мами – біля Бродів Львівської області. Коли перші переселенці з України приїхали на південь Бразилії, у штаті Парана мешкало лише 250 тисяч людей, а майже вся його територія була вкрита тропічними лісами. Наші пращури засукали рукави і взялися розчищати ділянки для ведення сільського господарства.

- А ваші внуки українську мову знають? І чи є це проблема – мова предків серед наймолодшого покоління мігрантів?

- Так, це вже проблема… У мене є восьмеро братів, вони всі, так би мовити, українські, але кожен одружився на представниці іншої етнічної  групи,  моя дружина, наприклад, із Чилі. Еліана, до речі, танцює в українському ансамблі “Полтава”, а наша внучка – у “Барвінку”. До слова,  ці ансамблі – конкуренти. Мої внуки не знають української, але, що цікаво, вміють молитися українською. Бо при українських церквах є школи, і там їх вчать.

Зараз у  Бразилії  ми хочемо зробити дистанційне навчання української мови - з України до Бразилії. Наш український центр у Бразилії має свій університет, і ми уклали  договір з університетом Драгоманова. Цей онлайн-курс з вивчення української мови буде через емейл впродовж тижня, а на вихідні -  через скайп. Ось з нами приїхала наша товаришка, коріння якої з Буковини. Її дід з Вашківців-  Колотило.  Де є компактне поселення українців,  там говорять такою ж українською, як сто років тому. А її тато поїхав туди, де немає українців. Але тепер, сподіваюся, Росана  буде вчити українську. Всі наші друзі – вперше в Україні. А я вперше тільки у Чернівцях. Приїхав зі мною друг зі Швейцарії. Побувавши на Різдво у Львові, вони не думали, що українці так тримають свої звичаї і традиції. Різдво у Львові їм дуже сподобалося.

- Зараз, коли в Україні війна, діаспора теж допомагає українцям. А як допомагає бразилійська діаспора?

- За останні два роки ми з організацією скаутів  передали книги дітям з Донбасу, які живуть по всій Україні. Ми також йдемо до уряду Бразилії і депутатів говорити про Україну.

- Зараз скільки часу ви летіли в  Україну?

- Годину літаком  з Куритиби до  Ріо, 11 годин до  Парижа і  3 години до Києва. То небагато, якщо порівнювати, що наші предки добиралися з Україну у Бразилію місяць.

- Цікаво, ким ви, нащадки українців,  себе відчуваєте?

- Ми бразильці – за паспортом.  А українець - це статус. Нам дуже важливо цей статус і мати, і зберегти, і передавати. Українці, які живуть у  Бразилії, вже ніколи сюди не повернуться. Але що ми зробимо, то це таку програму, аби наші діти приїжджали сюди вчитися. Вже багато приїхали, хочемо ще більше. А там, у Бразилії, робимо все, аби зберегти Україну: проводимо фестивалі, одягаємо вишиванки, розписуємо писанки. До слова, один із моїх братів – писанкар. Він за день може намалювати до десяти писанок. Це вже його професія. І хто приїжджає у наше місто, може тут купити багато писанок.

- Скільки українців зараз у Бразилії?

- Більше півмільйона.

- А особисто у вашій родині які традиції переважають?

- Ми мультикультурні. Відзначаємо свята всі. Одного дня у нас вдома, наприклад, чилійська кухня, іншого – українська… Це не важко зберегти – народні та культурні традиції. Ми  збираємося у церкві, відзначаємо День незалежності України, відзначаємо Пасху і Великдень, проводимо  засідання Світового конгресу.  Важче зберегти мову, бо нею треба  цілий день говорити.

Довідково

Віторіо Сиротюк,  1945-го року народження. У паспорті його родинне прізвище записали помилково Соротюк. Адвокат та громадський Бразилії українського походження. Закінчив юридичний факультет Федерального університету Парани. Навчався в Інституті досліджень розвитку Женевського університету (Швейцарія).