Ольга Горбачова: «Щоб звільнитися від звички почуватися нещасною, писала Юрі листи, але не відправила їх»

Що спонукало артистку після десяти років успішної музичної кар’єри започаткувати для “прекрасної половини” творчий проект, на якому ділиться досвідом, як реалізувати себе в семи ролях (господині, коханки, партнера, жінки, музи, чарівниці та божественної душі), аби почуватися щасливою, оселити в сім’ї любов, спокій і гармонію?! До цього підштовхнули ситуації, які співачці довелося пережити.

Вона двічі виходила заміж за… свого чоловіка — продюсера Юрія Нікітіна, батька своїх дітей. Дев’ять років прожила з ним у цивільному шлюбі. Одружилися після народження доньки Поліни. А через два роки розлучилися. Лише після ще однієї пропозиції Юрія Нікітіна руки і серця та народження другої донечки Серафими родина стала щасливою. «Стосунки між нами змінилися кардинально, бо внутрішньо змінилася я», — стверджує Ольга. Чим вона заборгувала перед власною сім’єю? Що допомогло змінити себе і ставлення до чоловіка? Чому батьки вперше прийшли на концерт доньки лише два роки тому, коли вже була відомою? Ольга Горбачова відповіла на ці запитання у відвертому інтерв’ю «ВЗ».

- Ольго, чому за роки цивільного шлюбу з Юрієм ви двічі відхиляли його пропозицію руки і серця?

- Навколо мене було багато спокус. Я будувала кар’єру. Найголовніше для мене було творчо реалізуватися, а не створити щасливу сім’ю. Часті гастролі — добре для співачки, але не для жінки. Було зручно і комфортно, що Юрій — поруч. Любив він, а я — дозволяла себе любити. Тому пропозицію Юри одружитися відкладала. До РАГСу пішли, коли нашій старшій донечці Поліні виповнилося два з половиною рочки. Весіллю тата і мами Поліночка так раділа, що наступного ранку сказала: «Мамо, тепер тато — наш чоловік». Однак у наших з Юрієм стосунках тоді вже була тріщина. У шлюбі прожили два роки і… розлучилися.

- Якось ви сказали, що вам не вистачало жіночності…

- Не лише жіночності, ще — чуйності, ніжності. У мені перемагало чоловіче начало. Я не робила різниці між собою і чоловіком. Наче «змагалася» з ним. Було неприйнятно і принизливо брати в Юри гроші. Вважала: сама можу заробити. Якби у мені жила жіночність, то розуміла б: чоловік має забезпечувати сім’ю, і це нормальне явище. Жінці не треба брати на себе чоловічі обов’язки. Але мною керували амбіції, зверхність. Вперше від Юри взяла гроші перед народженням Поліни.

У шлюбі вважала себе гармонійною особистістю, аж поки не розлучилася. Отоді зрозуміла: «гармонія» моя процвітала лише на роботі. Я була активною партнеркою, але не дружиною, не господинею, не матір’ю, не жінкою. Бог дає нам найкращого чоловіка, з яким душа має пройти всі життєві випробування. Посилає того, хто насправді нам потрібний. Я цього не оцінила.

Пригадую, під серцем носила Поліну і до останнього дня вагітності працювала. Не через фінансову скруту. Прагнула бути незалежною. Поліна болісно переживала наші конфлікти, шепотіла на вушко: «Перетерпи, мамочко».

- Як пояснювали Поліні, чому мама і тато не разом?

- Для мене, як для «відмінниці» за своєю природою, розлучення стало крахом. Знецінилося все. Я звинувачувала увесь світ. Не вистачало рішучості визнати свою провину. При цьому жодного разу не поцікавилась у доньки, що відчуває. На душі мені так було боляче, що хотілося, аби увесь світ підтримав лише мене.

Тепер розумію: зациклюватись на своєму болю — означає не використати свою енергію для самовдосконалення. Коли в жінки все добре, то нема внутрішнього прориву. Живе розмірено у своїх лінощах та ілюзіях. А негаразди — це сигнал, що живете не так. Треба розплющити очі, подивитися на себе збоку і почати змінюватись.

- Правда, що причиною розлучення була зрада Юрія?

- Ні. Хоча колись пройшли і через таке випробування. Проте подруги і після розлучення не забували розповісти, коли і з ким бачили Юрія, хто і що про мене говорив. Цим «отруювали» мене, виснажували душевним болем. Колись я була страшенно ревнивою. Зуміла приборкати в собі цю рису, коли увійшла в контакт з власною жіночою цінністю.

Ревнощі — це прихована впевненість у тому, що нас можна покинути. Коли в житті чоловіка з’являється інша, починаємо шукати в ній погані риси. Навпаки, знайдіть у ній те, чого не вистачає у вашому характері.

Він пішов в інше місце за тим, чого йому не вистачає вдома. І це не завжди секс. Чимало жінок скеровують свою енергію на помсту: доведу, що я краща. Японці жартують: коли хочеться помститися, треба сісти на березі ріки і чекати, поки труп твого ворога припливе до тебе. Тобто якщо суперниця буде втягуватися в конкуренцію з вами, то знищить себе сама. І навпаки, якщо ви не будете втягуватися в змагання, займетесь самовдосконаленням та душевним розвитком, то своє на березі висидите.

- Після розлучення з чоловіком ви відвідували заняття майстрів з жіночого розвитку…

- Так. Вилікували мене люди, а не час. Саме цих спеціалістів запросила до участі у своєму музично-психологічному фестивалі «Сонце». Щоб звільнитися від звички почуватися нещасною, писала Юрі листи, але не відправила їх. Багато людей, як і ми колись, розлучаються не через нестачу кохання, а через незнання правил взаємин у шлюбі, накопичення образ та невміння з ними розібратись. Фізично відчуваю біль тих дітей, чиї батьки розходяться. Їм погано і стане ще гірше після створення нової родини батьками чи пізніше власної. Я мала на меті запропонувати дієві та перевірені інструменти для того, аби запобігти кризі в родинах або просунутись на шляху створення більш глибоких взаємин. Незвичний формат проекту «Навчання+концерт» надав унікальну можливість пройти навчання у перевірених особисто мною спеціалістів та відсвяткувати на моєму вечірньому концерті.

- Якою бачите роль жінки у сучасному світі? Адже доводиться бути відповідальною за усе: кар’єру,  дітей, чоловіка? Як у такому скаженому графіку зберегти себе та лишитися жіночною та спокійною?

- Ми самі взяли на себе цю відповідальність, страждаємо від неї, але можемо себе цього позбавити. Скажімо, усвідомити, що з цього справді жіночі завдання, а що ми тягнемо як ярмо, прикидаючись сильними. Сильна жінка — це та, яка вміє сильно любити. Ми ж звикли, що сильна — це та, яка може дітей сама виховати і вигодувати. Чому доходимо до такої ситуації? Бо живемо без довіри до наших чоловіків і без віри у них. Чоловік справді краще знає, у якому напрямку рухатись родині. Але зараз чоловікам немає кого за собою вести. Ми весь час пручаємось, конт­ро­люємо, вказуємо, критикуємо, не даємо права на помилку, що вони забули про свій обов’язок.  Ми вбили в них бажання бути героями. Жіночність та спокій починаються з того, щоб припинити виконувати чоловічі  справи і так навчитись розмовляти з чоловіками, аби їм за щастя було полегшити ваше життя.

- Кілька років тому ви зняли кліп на пісню «Я люблю его». Як разом з Іриною Білик вдалося зняти у кліпі відомого американського кіноактора Жана-Клода Ван Дама?

- Ван Дама запросили в Україну на приватну вечірку як гостя, мене — як ведучу, а Ірину — як співачку. Пам’ятаю, Ван Дам розмовляв у когорті чоловіків. Заходить Ірина із загіпсованою рукою (тоді палець зламала). Враз затих і дивився на неї, не відриваючи очей. Потім прийшов у гримерну. Оскільки Іра не розмовляє англійською, попросила мене бути за перекладача. Раптом Білик каже: «Олю, запропонуй йому знятися у нашому новому кліпі». «Іро, хіба зможемо заплатити йому за зйомки? Ван Дам — це ж... інший масштаб». Але Ірина, якщо чогось захоче, ніщо і ніхто її не зупинить. І я вирішила переконати Ван Дама виконати її прохання. Користуючись тим, що Білик йому сподобалась (кілька разів запрошував її на вечерю), я вирішила не долучати нікого з менеджменту до переговорів щодо участі Ван Дама у нашому кліпі. Він мене вислухав. Не погодився і не відмовив. До останньої хвилини зйомок ми не знали, чи буде у кліпі зніматися Ван Дам. Приїхав дуже втомлений. Поки його гримували, у кріслі аж заснув.

- За фахом ви — вчителька німецької мови. Батьки не були проти артистичної діяльності?

- Коли в 17 років я пройшла кастинг на «Інтері» і мене затвердили на телеведучу, похвалилася татові: «Дивися мене по телевізору». На що тато іронічно відповів: «Це добре, але шукай роботу за спеціальністю». Коли розпочинала музичну кар’єру, сестра жартувала, мовляв, сім’ю не сором. Важко звикали і до моєї творчості, і до публічності. Лише у 2016-му, коли мене вже знала вся Україна, родичі вперше прийшли на мій концерт у Кривому Розі. Не приховували захоплення і визнали, що я таки артистка!

- Знаю, у підлітковому віці ви були страшенно невпевненою в собі, однак стали успішною жінкою…

- Вважала себе негарною. Через це з’явилися комплекси: сутулилась, розвинувся сколіоз. Змушена була вчитися у спеціа­лізованому інтернаті і лікуватися. Зараз дивлюсь на дитячі фото: красива дівчинка.

Я створила на цю тему курс «7 життів Жінки», який допомагає увійти в контакт зі своєю жіночою природою.

- Якщо донечки захочуть піти в шоу-бізнес, не будете проти?

- Мрію, аби в їхньому житті була гармонія. У Поліни є музичний талант. У вісім років написала «дорослі» пісні про події на Майдані. Потім — про… розбите кохання. Ми з Юрієм не збираємося робити з дітей маленьких «зірок». Виростуть, самі оберуть професії.