• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Ольга Горбачова: «Щоб звільнитися від звички почуватися нещасною, писала Юрі листи, але не відправила їх»

Ольга Горбачова: «Щоб звільнитися від звички почуватися нещасною, писала Юрі листи, але не відправила їх»

Побачила афішу, що запрошувала на семінар Ольги Горбачової «Сім життів Жінки», і здивувалася.

Що спонукало артистку після десяти років успішної музичної кар’єри започаткувати для “прекрасної половини” творчий проект, на якому ділиться досвідом, як реалізувати себе в семи ролях (господині, коханки, партнера, жінки, музи, чарівниці та божественної душі), аби почуватися щасливою, оселити в сім’ї любов, спокій і гармонію?! До цього підштовхнули ситуації, які співачці довелося пережити.

Вона двічі виходила заміж за… свого чоловіка — продюсера Юрія Нікітіна, батька своїх дітей. Дев’ять років прожила з ним у цивільному шлюбі. Одружилися після народження доньки Поліни. А через два роки розлучилися. Лише після ще однієї пропозиції Юрія Нікітіна руки і серця та народження другої донечки Серафими родина стала щасливою. «Стосунки між нами змінилися кардинально, бо внутрішньо змінилася я», — стверджує Ольга. Чим вона заборгувала перед власною сім’єю? Що допомогло змінити себе і ставлення до чоловіка? Чому батьки вперше прийшли на концерт доньки лише два роки тому, коли вже була відомою? Ольга Горбачова відповіла на ці запитання у відвертому інтерв’ю «ВЗ».

- Ольго, чому за роки цивільного шлюбу з Юрієм ви двічі відхиляли його пропозицію руки і серця?

- Навколо мене було багато спокус. Я будувала кар’єру. Найголовніше для мене було творчо реалізуватися, а не створити щасливу сім’ю. Часті гастролі — добре для співачки, але не для жінки. Було зручно і комфортно, що Юрій — поруч. Любив він, а я — дозволяла себе любити. Тому пропозицію Юри одружитися відкладала. До РАГСу пішли, коли нашій старшій донечці Поліні виповнилося два з половиною рочки. Весіллю тата і мами Поліночка так раділа, що наступного ранку сказала: «Мамо, тепер тато — наш чоловік». Однак у наших з Юрієм стосунках тоді вже була тріщина. У шлюбі прожили два роки і… розлучилися.

- Якось ви сказали, що вам не вистачало жіночності…

- Не лише жіночності, ще — чуйності, ніжності. У мені перемагало чоловіче начало. Я не робила різниці між собою і чоловіком. Наче «змагалася» з ним. Було неприйнятно і принизливо брати в Юри гроші. Вважала: сама можу заробити. Якби у мені жила жіночність, то розуміла б: чоловік має забезпечувати сім’ю, і це нормальне явище. Жінці не треба брати на себе чоловічі обов’язки. Але мною керували амбіції, зверхність. Вперше від Юри взяла гроші перед народженням Поліни.

У шлюбі вважала себе гармонійною особистістю, аж поки не розлучилася. Отоді зрозуміла: «гармонія» моя процвітала лише на роботі. Я була активною партнеркою, але не дружиною, не господинею, не матір’ю, не жінкою. Бог дає нам найкращого чоловіка, з яким душа має пройти всі життєві випробування. Посилає того, хто насправді нам потрібний. Я цього не оцінила.

Пригадую, під серцем носила Поліну і до останнього дня вагітності працювала. Не через фінансову скруту. Прагнула бути незалежною. Поліна болісно переживала наші конфлікти, шепотіла на вушко: «Перетерпи, мамочко».

- Як пояснювали Поліні, чому мама і тато не разом?

- Для мене, як для «відмінниці» за своєю природою, розлучення стало крахом. Знецінилося все. Я звинувачувала увесь світ. Не вистачало рішучості визнати свою провину. При цьому жодного разу не поцікавилась у доньки, що відчуває. На душі мені так було боляче, що хотілося, аби увесь світ підтримав лише мене.

Тепер розумію: зациклюватись на своєму болю — означає не використати свою енергію для самовдосконалення. Коли в жінки все добре, то нема внутрішнього прориву. Живе розмірено у своїх лінощах та ілюзіях. А негаразди — це сигнал, що живете не так. Треба розплющити очі, подивитися на себе збоку і почати змінюватись.

- Правда, що причиною розлучення була зрада Юрія?

- Ні. Хоча колись пройшли і через таке випробування. Проте подруги і після розлучення не забували розповісти, коли і з ким бачили Юрія, хто і що про мене говорив. Цим «отруювали» мене, виснажували душевним болем. Колись я була страшенно ревнивою. Зуміла приборкати в собі цю рису, коли увійшла в контакт з власною жіночою цінністю.

Ревнощі — це прихована впевненість у тому, що нас можна покинути. Коли в житті чоловіка з’являється інша, починаємо шукати в ній погані риси. Навпаки, знайдіть у ній те, чого не вистачає у вашому характері.

Він пішов в інше місце за тим, чого йому не вистачає вдома. І це не завжди секс. Чимало жінок скеровують свою енергію на помсту: доведу, що я краща. Японці жартують: коли хочеться помститися, треба сісти на березі ріки і чекати, поки труп твого ворога припливе до тебе. Тобто якщо суперниця буде втягуватися в конкуренцію з вами, то знищить себе сама. І навпаки, якщо ви не будете втягуватися в змагання, займетесь самовдосконаленням та душевним розвитком, то своє на березі висидите.

- Після розлучення з чоловіком ви відвідували заняття майстрів з жіночого розвитку…

- Так. Вилікували мене люди, а не час. Саме цих спеціалістів запросила до участі у своєму музично-психологічному фестивалі «Сонце». Щоб звільнитися від звички почуватися нещасною, писала Юрі листи, але не відправила їх. Багато людей, як і ми колись, розлучаються не через нестачу кохання, а через незнання правил взаємин у шлюбі, накопичення образ та невміння з ними розібратись. Фізично відчуваю біль тих дітей, чиї батьки розходяться. Їм погано і стане ще гірше після створення нової родини батьками чи пізніше власної. Я мала на меті запропонувати дієві та перевірені інструменти для того, аби запобігти кризі в родинах або просунутись на шляху створення більш глибоких взаємин. Незвичний формат проекту «Навчання+концерт» надав унікальну можливість пройти навчання у перевірених особисто мною спеціалістів та відсвяткувати на моєму вечірньому концерті.

- Якою бачите роль жінки у сучасному світі? Адже доводиться бути відповідальною за усе: кар’єру,  дітей, чоловіка? Як у такому скаженому графіку зберегти себе та лишитися жіночною та спокійною?

- Ми самі взяли на себе цю відповідальність, страждаємо від неї, але можемо себе цього позбавити. Скажімо, усвідомити, що з цього справді жіночі завдання, а що ми тягнемо як ярмо, прикидаючись сильними. Сильна жінка — це та, яка вміє сильно любити. Ми ж звикли, що сильна — це та, яка може дітей сама виховати і вигодувати. Чому доходимо до такої ситуації? Бо живемо без довіри до наших чоловіків і без віри у них. Чоловік справді краще знає, у якому напрямку рухатись родині. Але зараз чоловікам немає кого за собою вести. Ми весь час пручаємось, конт­ро­люємо, вказуємо, критикуємо, не даємо права на помилку, що вони забули про свій обов’язок.  Ми вбили в них бажання бути героями. Жіночність та спокій починаються з того, щоб припинити виконувати чоловічі  справи і так навчитись розмовляти з чоловіками, аби їм за щастя було полегшити ваше життя.

- Кілька років тому ви зняли кліп на пісню «Я люблю его». Як разом з Іриною Білик вдалося зняти у кліпі відомого американського кіноактора Жана-Клода Ван Дама?

- Ван Дама запросили в Україну на приватну вечірку як гостя, мене — як ведучу, а Ірину — як співачку. Пам’ятаю, Ван Дам розмовляв у когорті чоловіків. Заходить Ірина із загіпсованою рукою (тоді палець зламала). Враз затих і дивився на неї, не відриваючи очей. Потім прийшов у гримерну. Оскільки Іра не розмовляє англійською, попросила мене бути за перекладача. Раптом Білик каже: «Олю, запропонуй йому знятися у нашому новому кліпі». «Іро, хіба зможемо заплатити йому за зйомки? Ван Дам — це ж... інший масштаб». Але Ірина, якщо чогось захоче, ніщо і ніхто її не зупинить. І я вирішила переконати Ван Дама виконати її прохання. Користуючись тим, що Білик йому сподобалась (кілька разів запрошував її на вечерю), я вирішила не долучати нікого з менеджменту до переговорів щодо участі Ван Дама у нашому кліпі. Він мене вислухав. Не погодився і не відмовив. До останньої хвилини зйомок ми не знали, чи буде у кліпі зніматися Ван Дам. Приїхав дуже втомлений. Поки його гримували, у кріслі аж заснув.

- За фахом ви — вчителька німецької мови. Батьки не були проти артистичної діяльності?

- Коли в 17 років я пройшла кастинг на «Інтері» і мене затвердили на телеведучу, похвалилася татові: «Дивися мене по телевізору». На що тато іронічно відповів: «Це добре, але шукай роботу за спеціальністю». Коли розпочинала музичну кар’єру, сестра жартувала, мовляв, сім’ю не сором. Важко звикали і до моєї творчості, і до публічності. Лише у 2016-му, коли мене вже знала вся Україна, родичі вперше прийшли на мій концерт у Кривому Розі. Не приховували захоплення і визнали, що я таки артистка!

- Знаю, у підлітковому віці ви були страшенно невпевненою в собі, однак стали успішною жінкою…

- Вважала себе негарною. Через це з’явилися комплекси: сутулилась, розвинувся сколіоз. Змушена була вчитися у спеціа­лізованому інтернаті і лікуватися. Зараз дивлюсь на дитячі фото: красива дівчинка.

Я створила на цю тему курс «7 життів Жінки», який допомагає увійти в контакт зі своєю жіночою природою.

- Якщо донечки захочуть піти в шоу-бізнес, не будете проти?

- Мрію, аби в їхньому житті була гармонія. У Поліни є музичний талант. У вісім років написала «дорослі» пісні про події на Майдані. Потім — про… розбите кохання. Ми з Юрієм не збираємося робити з дітей маленьких «зірок». Виростуть, самі оберуть професії.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Ольга Горбачова: «Щоб звільнитися від звички почуватися нещасною, писала Юрі листи, але не відправила їх»