Передплата 2024 «Добрий господар»

«Невипадково на сході України саме біля пам’ятників Леніну збиралися проросійські активісти...»

Історик Володимир В’ятрович – про досягнення і перепони на шляху декомунізації

Він здійснив “світоглядну” реформу. Мова про 38-річного історика, активіста Революції гідності, а нині - керівника Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича. Він виконав величезний обсяг роботи з донесення правди про наше минуле, очищення свідомості українців від радянських стереотипів,  догм комуністичної пропаганди. З іменем В’ятровича пов’язують стрімкий процес декомунізації. Завдяки  йому відкрито засекречені архіви спецслужб, перейменовано понад тисячу населених пунктів, чиї назви пов’язано з діячами тоталітарних режимів (залишилося перейменувати якийсь десяток). Нові імена отримали кілька десятків тисяч  вулиць, площ, демонтовано кілька тисяч пам’ятників і знаків комуністичним вождям, іншої символіки радянської епохи. На черзі — декомунізація 137 газет і журналів. Є поступ, але є і спротив...  На найбільш актуальну і водночас дискусійну в Україні тему розмовляємо з ініціатором декомунізаційного процесу.

- Пане Володимире, у соціа­льних мережах про вас можна прочитати полярні відгуки. Одні пропонують за проведену роботу дати вам Зірку Героя, інші — не приховують злоби. А як реагують на декомунізацію у регіонах, де вона відбувається?

-  Компліменти на мою адресу - величезне перебільшення. Сьогодні героями можемо називати лише тих, хто зі зброєю в руках захищає Україну... А сприйняття декомунізації є значно кращим, ніж його намагалися спрогнозувати деякі політики і ЗМІ до її початку. У тих понад тисячу перейменуваннях, які відбулися, дві третини пройшли за пропозиціями органів місцевого самоврядування. Менше третини цих органів не відгукнулися на пропозицію змінити заполітизовану назву своїх населених пунктів. Або ж, як у випадку з Комсомольськом, запропонували не перейменовувати, а залишити стару назву. Більшість населення України сприйняла декомунізацію, що підтверджує  ефективність такої політики.  Нещодавно був у Краматорську, на Одещині — всюди декомунізацію підтримують.

- Чи не погрожували вам ті, що нудьгують за радянським минулим, носять портрети Сталіна, георгіївські стрічки?

- Погроз було багато. Народний депутат Сергій Каплін зареєстрував у парламенті проект постанови про моє звільнення. Нардепи з “Опозиційного блоку” обіцяють подати на мене в суд — за начебто неповагу до ветеранів. Не розумію, у чому вона проявляється. 8 травня я радо тиснув руку колишнім воїнам Червоної армії, Української Повстанської Армії, ветеранам АТО, хоча, переконаний, з двома категоріями цих ветеранів жоден із членів “Опоблоку” не вітався.

Зараз розгортається масштабна кампанія дискредитації мене, Інституту національної пам’яті, роботи, яку проводимо. Цим займаються як деякі віт­чизняні медіа, так і закордонні, деякі з них — вельми шановані. Третій тиждень тривають переговори, щоб редакція одного з цих видань  опублікувала мою відповідь на наклеп. Я таки доб’юся, щоб було поміщено спростування  брехливої статті про те, що я нібито закриваю доступ до архівів, монополізую і перекручую історію.  Мета — дискредитувати Україну перед західним світом.            

- Чому так сутужно іде декомунізація у столиці? Міський голова Віталій Кличко якось кинув репліку: якби від знесення пам’ятників, перейменування вулиць  підвищився б добробут людей, декомунізацію провели б швидко…

- На жаль, київській владі деякий час бракувало розуміння необхідності проведення декомунізації. Хоча у частині перейменування вулиць процес  майже завершено. Затримка з демонтажем пам’ятників. Минулого тижня я мав тривалу розмову з мером Києва. Мені здає­ться, що я переконав Віталія Володимировича у невідворотності виконання відповідного закону. Чи зроблено правильні висновки, побачимо з наступного понеділка, коли заплановано  демонтаж пам’ятників комуністичного минулого. Деякі з них настільки масштабні  - пам’ятник чекістам важить 72 тонни, — що потребують серйозних інженерних рішень. Але робота почалася. Сподіваюся, що, нехай із запізненням, але київський міський голова з нею впорається.        

- Чи зміниться пам’ятник “Батьківщини-Мати” у Києві? Зі щита знімуть радянський герб і замінять його тризубом?

- Так, герб неіснуючої УРСР приберуть. Зробити це буде нелегко, зважаючи на монументальність фігури, яка має понад 100 метрів. Треба зробити так, щоб не зруйнувати скульптури, щоб вона не впала. Але роботу цю обов’язково буде зроблено — сподіваюся, до кінця року.    

- Яка доля чекає “Арку Дружби народів” у столиці?

- Сама арка не підпадає під закон про декомунізацію. Але для мене, як громадянина України, вона не є тим, що варто зберігати. Ця арка символізує неіснуючу українсько-російську дружбу. Цей міф був одним з ідеологічних інструментів впливу на українців, яким прикривалося колоніальне поневолення України. Як керівник Інституту національної пам’яті висловив підтримку  проекту ветеранських організацій - зробити на цьому місці меморіал пам’яті героїв АТО. Цей меморіал на прекрасному місці над Дніпром           може стати елементом ширшого проекту — Національного пантеону, де мали би бути поховані легендарні постаті України.     - Бачимо опір декомунізації у Дніпропетровську, мер якого просить голову Верхов­ної Ради не підписувати постанову про перейменування міста, а також у Кіровограді... - Щодо населених пунктів, перейменування яких вже ухвалено — спротив нічого не дасть, процес декомунізації - незворотний. За цими зверненнями бачу  бажання політиків загравати з місцевим електоратом. А щодо Кіровограда, який ще не перейменовано, — тривають наші перемовини з місцевими активістами. Згідно із законом теперішня назва не може залишитися. Не можна підтримати назву “Єлисаветград”, яку пропонує частина громади. Може бути прийнятною будь-яка інша назва, крім Кіровограда і Єлисаветграда чи похідна від них. Ми пропонували два варіанти: Інгульськ (цю назву незаслужено дискредитували) і Кропивницький, яку намагаються дискредитувати. Обидві назви не вигадані Інститутом національної пам’яті, їх взяли ми із семи варіантів, які в кінці минулого року подала Кіровоградська міська рада як вибір громади. Міськрада не зробила свого вибору, тож дві назви із запропонованих змушені були запропонувати парламентові ми.      

- Ви вже казали про “наїзди”, про критику на вашу адресу. У цьому хорі опонентів є і голос людини передових поглядів - Ірини Бекешкіної. Вона порадила вам не травмувати декомунізацією старше покоління, яке, мовляв, ні в чому вже не переконаєш.

- Я був здивований цим дописом пані Ірини, вважаю її одним з кращих фахівців у галузі соціо­логії. Теза “дайте людям спокійно померти в СРСР” - це той месидж, який постійно використовувала російська пропаганда, змушуючи всіх нас до того, щоб ми померли в СРСР, а не будували незалежну державу.  

- Нардеп від “Опоблоку” Олександр Вілкул закипав через те, що ви не зберегли Дніпропетровськ. Старою назвою він пропонував вшанувати святого Петра…

- На засіданні парламентського Комітету з питань місцевого самоврядування я рекомендував пану Вілкулу, щоб громадяни, які так переймаються духовним  наповненням назви свого міста, зареєстрували проект постанови про перейменування його у Дніпросвятоапостолопетрівськ, і переконати народних депутатів,  що саме цю назву має бути підтримано. Пан Вілкул — один з тих політиків, які своїми маніпуляціями фактично позбавили громаду можливості самим вирішити, як має називатися їхнє місто. Ми отримали десятки листів на підтримку нової назви — Дніпро. Вона — неконфліктна, місцеві жителі її добре сприйняли.    

- Чому декомунізації опираються найбільше у тих регіонах, які пережили Голодомор, примусову колективізацію, політичні репресії?

- Відповідь на це питання - у самому питанні: бо ці регіони  найбільше потерпіли від радянської влади. Одне із завдань, яке ставив перед собою тоталітарний режим, — цілковите стирання пам’яті. Нинішні жителі територій, де відбувається декомунізація, — це нащадки або тих, які перейшли через страшний терор і боялися пам’ятати про те, що було з ними, або нащадки тих, хто в рамках радянської політики переселення опинився на місці закатованих, вивезених. У цих регіонах найбільше спрацьовує  “стокгольмський синдром” - коли жертва  стає  на бік терористів. Цей синдром — суспільного рівня. Він лікується часом і декомунізацією...          

- Багато шуму наробила ваша ініціатива зробити 9 травня, день перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, робочим днем…

- Вважаю цілком логічною таку пропозицію. По-перше, у нас  забагато вихідних. У календарі українця поєдналися вихідні національних, релігійних свят і комуністичних. Це потребує впорядкування.  9 травня залишиться у переліку свят. Це визначено законом. Але, як на мене, державне його відзначення мало би бути перенесено на 8 травня. Таке відзначення цього року відбулося спокійно, в атмосфері загального примирення і вшанування всіх загиблих у минулій війні. Тоді як 9 травня, на жаль,  увінчалося політичними провокаціями.  9 травня — це свято, на якому і далі спекулюватиме Росія. Пам’ять про загиблих  використовуватиме для того, щоб робити розкол в Україні.          

- Що ви сказали б тим, які бояться, що декомунізація спричинить масу побутових проблем, великі фінансові видатки з бюджету? Що людям з декомунізованих міст-сіл-вулиць доведеться за свій кошт міняти свої паспорти, переоформляти субсидії, угоди про купівлю-продаж майна…

- Порадив би їм звернутися до жителів населених пунктів, які вже півроку тому пройшли декомунізацію, зокрема міста Чорноморська. Жодної копійки витрат на перейменування з них не вимагали, жодної хвилини додаткового часу вони на це не витратили. Зміни у документах робитимуть у міру того, коли в цьому буде потреба.   

- Від ціни декомунізації  - до цінностей. У чому небезпека збереження символів минулого, життя по сусідству з ними?

- Ці символи тягнуть нас у минуле. Невипадково у 2014 році на сході України, під час так званої “русской весни”, саме біля пам’ятників Леніну збиралися проросійські активісти і терористи, у містах, де стояли комуністичні ідоли, найбільше проявляли себе сепаратисти,    російські диверсанти. Позбавляючись цих маркерів радянського минулого, ми будуємо свою незалежну державу.

Схожі новини

Популярне за добу

Популярне за тиждень