Передплатити Підтримати

Андрій ВАСИЛЬЄВ: «Україна виграє інформаційну війну в Україні, а Росія – у Росії»

Відомий російський журналіст і шоумен – про «щасливчика Путіна», про артистів, яких усі використовують, та про комерційну успішність опозиційного проекту, який гостро критикує  нинішній  режим.

Відомий російський журналіст та медіа-менеджер Андрій Васильєв є продюсером скандальних проектів «Господин Хороший» та «Гражданин Поэт»,  у якому грає єдиний актор — Михайло Єфремов. Нещодавно проект-вистава «Господин Хороший», яка  у гострому сатиричному стилі критикує, точніше, висміює нинішній режим у Росії, з великим успіхом гастролювала містами України. Спеціально для гастролей  нашою державою творці вистави підготували і кілька номерів, присвячених українським реаліям. 

- Пане Андрію, у деяких скептиків закрадається думка, що ваші проекти — спершу «Гражданин Поэт», а згодом і «Господин Хороший» - вдається реалізовувати завдяки мовчазній згоді російської влади. Мовляв, нехай собі критикують, мовляв, їхня ліберальна аудиторія надто вузька. Треба ж у сучасній Росії хоч якось створювати ілюзію свободи слова… 

- А ми ні у кого не запитували, можна нам реалізовувати такий проект чи ні. Можливо, якби пішли і спитали, було б по-іншому… А так — нас не забороняють, не переслідують, не цькують. Чому? Не знаю… Інколи ми самі  про це дискутуємо, вибудовуємо якісь версії. Але всі ці версії спростовує один-єдиний факт: за всі роки існування проекту у нас не було жодних проблем. 

У світі російських чиновників, у Кремлі мене добре знають. Свого часу  я з цими людьми багато спілкувався, якось маневрував. У роки, коли власника «Коммерсанта» Бориса Березовського влада переслідувала, коли він був у бігах,  я  керував видавничим домом і видавав газету —  непросту, з власним стилем та підходом до висвітлення подій. «Коммерсантъ» ніколи не грав ані в ігри Березовського, ані в ігри Кремля. У Кремлі залишилися чиновники, які знають мене з тих часів. Не просто знають, а, думаю, поважають. Може, тому не надходять дзвінки із погрозами чи попередженнями. Коли керував газетою «Коммерсантъ»,  таких дзвінків було достатньо… У Кремлі знають, що на мене як влізеш - так і злізеш.  

- Поважають — і тому дозволяють мати «забавку» під назвою «Господин Хороший»? А ви не лукавите?.. Видається мені, що це не у стилі теперішньої російської влади… 

- Так усюди ж є люди! От, наприклад, із теперішнім помічником президента РФ Володимира Путіна Владиславом Сурковим ми свого часу разом працювали на посадах заступників генерального директора каналу ГРТ. Він — мила, дотепна і дуже ерудована людина. 

- Може, вас не переслідують і не забороняють, думаючи, що ваша аудиторія і так на маргінесі? Що інакомислячі все одно будуть, але їхня думка не здатна вплинути на думку мас? Мовляв,  біс з ними — нехай собі граються у критиків режиму. Іншими словами, ви - така собі легалізована опозиція…

- Можливо… Зараз ми не маємо телевізійних ефірів (раніше сатиричний проект транслював телеканал «Дождь». — Г. Г.). Може, якби телеефіри відновилися, у нас і виникли б якісь неприємності. Хоча були часи, коли «Гражданин Поэт» бив рекорди в Інтернеті: за тиждень кожен новий ролик набирав по 800 тисяч переглядів. Зараз ми зосередилися на сценічних постановках. І, можливо, справді нікому не заважаємо. Але, готуючи номери, не думаємо про те, що, кому і навіщо. Зрештою,   для мене політика завжди була лише сировиною, таким собі полем, на якому доводилося “пахати”, не будучи ані «за», ані «проти». Я завжди сповідував принципи об’єктивної журналістики і ніколи не хотів займатися політикою та впливати на громадську думку. Власну позицію міг і можу висловлювати, хіба що будучи п’яним і «на кухні».

- Ваш колега по проекту «Господин Хороший» поет Орлуша (Андрій Орлов) зізнається, що вечорами, коли підходить до власного будинку, відчуває на собі «пальтечко Бориса Нємцова»… А ви боїтеся за власне життя?

- Ні. Коли мене призначили керівником Видавничого Дому «Коммерсантъ», Борис Березовський  (на той час він ще був у Росії) запропонував мені особисту охорону. Я відмовився. Сказав: «Борю, не треба. Бо як тільки у мене з’явиться охорона, я почну боятися». Так досі й живу без охорони. І не боюся. 

- Як би ви охарактеризували оті 85 відсотків росіян - вірних прихильників Путіна і його політики? 

- Це — стадо. Зрештою, в історії був не один такий приклад. От згадати хоча б німців, які усі такі - «моя хата скраю», у яких у всьому «орднунг»… А пішли за Гітлером. Я — не філософ і не соціолог. У мене — дуже теоретичне і відсторонене ставлення до російського народу. Сприймаю його на рівні відчуттів. Не вважаю себе членом суспільства під назвою «російський народ». Ба більше. Не впевнений, що таке суспільство  існує. Як на мене, його просто придумали.

- Чому Україна програє інформаційну війну Росії?

- Неправильна постановка запитання. Україна виграє інформаційну війну в Україні, а Росія — у Росії. 

- Які головні прийоми інформаційної війни?

- Прийом один — довби в одне і те ж місце. Повторюй, повторюй, повторюй… 

- Чи є в Росії шанс змінитися у кращий бік?

- Найкращий шанс до змін у Росії був у 1990-их — в роки, які усі критикують. Тоді відбувся важливий перелом у ментальності людей: багато хто (не всі, звісно) зрозумів, що для того,  аби щось мати, треба щось робити. І, що найважливіше, — багатьом це вдалося! 

- Що сталося потім?

- Тепер ніхто нічого не робить, не хоче робити. Якийсь загальний параліч… Як до такого дійшло?  Путін у майстерності керування масами - здібний. Інша річ, що талант може бути зі знаком «плюс» чи «мінус». У даному випадку це, звісно ж, знак «мінус». Крім того, Володимир Володимирович — щасливчик. Він прийшов на все готове, на економічно стабільний і потужний ґрунт. Але як же примудрився все це розгубити…      

- Як особисто ваше життя змінилося за останні два роки — від часу анексії Криму?

- Моє життя змінилося раніше. Коли я йшов із «Коммерсанта», думав, іду на пенсію. А тут підвернувся «Гражданин Поэт», за який не міг не взятися. От і “пахав” три роки як проклятий. Правда, чимало заробив (усміхається. — Г. Г.). У нас — дорогий проект. Свого часу, на піку популярності, ми примудрялися давати в Росії до одинадцяти концертів за два тижні. У деяких містах, не в Москві чи Санкт-Петербурзі, звісно, було таке враження, що люди ідуть подивитися і почути нас, несучи в касу останні відкладені гроші. Мовляв, після нас — хоч потоп. А в останні роки проект «Господин Хороший» перетворився для мене на хобі. Коли я не займаюся цим хобі, то живу собі спокійним життям пенсіонера — в Юрмалі, час від часу навідуючись до Москви. 

- Ви і ваші колеги по проекту — актор Михайло Єфремов та поет Орлуша — належите до тусовки інакомислячих. А як вживаєтеся, скажімо, із тими, хто відкрито і палко підтримує теперішній російський режим? Наприклад, з одіозним Іваном Охлобистіним? 

- Ваня — братське серце. Спілкуємося  давно, з молодих років. Єфремов навіть трохи частіше, ніж я, бо вони ще й разом до православної церкви ходять. Ваня у березні 2012-го без вагань прийшов на похорон проекту «Гражданин Поэт» - і прочитав вірш «Иван Охлобыстин пошел в президенты, / С ним Путин пошел, перепрыгнув закон…».     

- Потім Ваня дуже змінився…

- З людьми можна спілкуватися, не торкаючись у розмові теми політики. От з Гаріком Сукачовим у нас давні дружні стосунки,  хоча маємо різні погляди на Росію. Але ж спілкуємося! Просто уникаємо в розмові цієї теми. Нам обом вистачає для цього мізків.  

- Яке ваше ставлення до того, що Україна сформувала «чорний список» російських акторів, співаків — і заборонила їм в’їзд на територію України?

- Вважаю це нісенітницею. Забороняйте політиків — на здоров’я. Але ж не артистів! І заборону російських фільмів на українських телеканалах вважаю неправильним шляхом. Це недемократично. Актори — не політики. Влада не повинна бачити в артистах політичну силу. 

- Але ж чимало акторів та співаків стають рупором влади… Режисери знімають пропагандистські фільми на замовлення Кремля. Актори та співаки виступають із публічними заявами або їдуть на окуповані території — і там демонстративно підтримують злочинний режим…    

- Ну і що? Творчі люди — не при владі. Запроваджуйте санкції проти тих, хто при владі. 

- З ваших слів можна зробити висновок, що творчих людей влада просто використовує…

- Так. Причому творчих людей використовують з усіх боків. З одного  — замовляючи, з іншого — забороняючи. Артистів всі використовують, у тому числі і глядач. Але ставитися до них як до політичної сили — це для будь-якої влади принизливо.            

Фото з архіву «ВЗ».

Довідка «ВЗ»

Андрій Васильєв народився 20 липня 1957 року у Москві. 10 років вчився у Московському державному інституті хімічного машинобудування, але так і не закінчив навчання. У 1980-их працював журналістом у виданнях «Московский комсомолец», «Собеседник», «Московские новости»… У 1989-1992 рр. керував відділом у газеті «Коммерсантъ». У 1995-96 рр. був заступником генерального продюсера телеканалу «ГРТ». З 1999-го був головним редактором газети «Коммерсантъ» і шеф-редактором однойменного видавничого дому. У 2005—2006 рр. виступив засновником і обіймав посаду головного редактора газети «Коммерсантъ-Украина». Продюсер проектів «Гражданин Поэт» і «Господин Хороший». Лауреат премії «PRESSЗВАНИЕ» 2015 року.

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram