Алла СЕРДЦЕВА: «Після того як врятувала сина, зрозуміла, що можу лікувати людей...»

Відомий хореограф ставить на ноги навіть хворих на ДЦП.

Те, що навчитися танцювати можна у будь-якому віці, зрозуміла, коли завітала у хореографічну школу, що на вул. Дорошенка. Там працює унікальний хореограф, колишня балерина Алла Сердцева. Наступного року пані Алла святкуватиме своє 70-річчя. Батьки, чиї діти тут займаються, у буквальному сенсі моляться на свого викладача. Алла Сердцева володіє унікальною методикою: “читає” по очах, наскрізь “бачить” м’язи людини... За допомогою масажів, лікувальної гімнастики, танцю та молитви ставить на ноги навіть хворих на ДЦП. У гімнастичний зал приходять подружні пари, які страждають від рутини у стосунках. А танець дозволяє їм знову пережити “медовий місяць”. 

Художники Уляна і Богдан так душевно танцювали! Познайомилася я з бухгалтером Наталею, яка у свої 44 роки витанцьовувала, як справжня зірка! 

Пані Алла не виглядає на свій вік. Спілкуватися з нею — одне задоволення. 

- Живу у Львові з 1947 року, — розповідає вона. — До того часу наша сім’я мешкала у Санкт-Петербурзі. Тато був художником, а мама оперною співачкою у Маріїнському театрі. Мама з моїм старшим братом пережили блокаду... Коли ми вже перебралися до Львова, тата як “ворога народу” забрали. Це був період сталінських репресій. О 4-й ранку прийшло КДБ, і тата не стало... У нас відібрали квартиру, меблі, виселили у підвал... У підвалі ми жили десять років. Щури для мене були як коти та собаки. 

У сусідньому будинку жила балерина Галина Карлівна Гюднер. Вона бачила, як я, замурзана і нечесана, стрибаю, бавлюся у класики. Якось вона взяла мене за руку і повела у балетну студію (навчалася там з 4-х років). У балетній школі заняття коштували дуже дорого. Мама отримувала на нас з братом пенсію — 210 крб., а у балетній школі треба було заплатити 120 крб. Мамі доводилося ходити по чужих людях, мити підлоги. Так нас піднімала... Брат пішов працювати, коли мав 15 років. Тоді Галина Карлівна написала заяву у театрі, де працювала, щоб з її зарплатні вираховували гроші за моє навчання. У 1962 році я успішно закінчила балетну школу. Вступила до училища культури і мистецтв (на кафедру хореографії). Вже працювала. Мала чоловіка та дитину. Але треба було купити житло, і ми поїхали на заробітки на Камчатку. Десять років я працювала балетмейстером в обласному театрі. У 1983-му повернулася до Львова.

- Вдалося заробити на квартиру?

- Так. У театрі ми мали хороші надбавки. Але, на жаль, коли приїхали до Львова, гроші були, але не було що купити. Тотальний дефіцит! За пральну машину “Сибір” треба було зверху дати 25 крб. Телевізор “Електрон”, холодильник — те саме. Щоб влізти у чергу на кооператив — треба доплатити. Люблю гроші заробляти і легко їх віддаю. Тому не переймалася цим. Якщо є здоров’я і знання, гроші завжди можна заробити. Мені 70 років, і у мене немає жодного лікарняного (!) (У Львівській хореографічній школі Алла Григорівна викладає 33 роки. — Авт.). Постійно працюю з дітьми — правдивіших і чистіших очей немає. Це дорослий може схитрувати... Обожнюю дітей, обожнюю свою роботу. Я не маю права спізнитись, погано почуватись. Знаю, що під дверима мене чекають мої вихованці. Для мене робота — зміст життя. А мої власні діти вже виросли... 

- Вони також займаються балетом?

- Мій син — Максим Бахматов. Пригадуєте, це він місяць жив за вітриною магазину “Цитрус” у Києві. Він зібрав для хворих на серце діток з Донецька та Луганська 1,5 мільйона грн. Врятував 28 сердець... Максим — творча людина, він колишній “кавеенщик”, автор та екс-продюсер “Камеді Клаб Україна”. Зараз в. о. гендиректора у Національному експоцентрі у Києві. Доня — нотаріус. У мене п’ятеро внуків — троє хлопців і двоє дівчат. Коли Максиму було рік і вісім місяців, він випав з балкона другого поверху. Лікарі його загіпсували, але не давали жодних шансів (або повний параліч, або інвалідне крісло). Я впала на коліна біля його ліжечка і молила Бога, щоб не забирав мою дитину... Якось один лікар мене запитав, ким я працюю. Відповіла, що хореографом. “Вам і карти в руки! — сказав він. — Беріть анатомію і вивчайте досконало м’язову будову тіла”. Я вивчила кожну зв’язку. Три рази на день робила синові масаж. Кожен рух пропускала через власне тіло. До школи син пішов своїми ногами. Максим чудово знає, що мама народила його вдруге. Після того як врятувала сина, зрозуміла, що можу лікувати людей. У мене є дівчинка Міленка. Її привели до мене з викривленою ногою та рукою (церебральний параліч). Дитину возили всюди — ніхто не допоміг. Зараз вона нормально ходить. Це мій вісімнадцятий випадок, коли дитина без операцій, таблеток та уколів одужує. Я лікую горби, сколіози (усіх ступенів), косоокість... Під час лікування використовую елементи класичного танцю, масаж. Моя внучка Ніка після вакцинації втратила слух. Їй зробили операцію, у вухо вставили імплант. Вона зараз також у мене танцює. Вже починає чути і говорити... 

- А якщо у людини бу­ла важка черепно-мозкова травма, можете їй допомогти? 

- Залежно яка саме травма. У мене був випадок, привели дитину, у якої церебральний параліч. Дитина фізично міцна, а коли я кажу: “Подивись на себе в дзеркало”, концентрації немає. Вже нічим допомогти такій людині неможливо. М’язам команду дає голова. Встати, сісти... А якщо мозок повністю травмований, уже ніяка гімнастика не допоможе. Сприймаю людей по очах. От я дивлюся, у вас абсолютно здорова енергетика, очі світяться. Інколи заходить маленька дитина, а вона вже як “старе-мале”. Внутрішню енергію треба розбудити.

- Одні люди мають позитивну енергетику, інші — негативну. Як ви думаєте, чому?

- Все залежить від вашого ставлення до навколишнього світу. Я ніколи не бачу поганого, ні в чому. У мене немає поганих людей. Для мене основне — що я сказала і що я зробила. Бо я буду перед Богом відповідати за свої вчинки. Багатий не той, хто має, а той, хто дає. Діліться зі своїми рідними, друзями, знайомими теплом, лагідним словом. Зайвий раз обійміть їх, пригостіть цукеркою... У мене однокімнатна квартира — і я щаслива. Я маю дах над головою, маю у що вдягнутися, що до рота покласти. У мене таке коло оточення — коли я приходжу, люди радіють. 

- Розкажіть про балет. Як вам вдавалося тримати себе у формі? Ви багато їздили з виступами? - Було таке поняття як “залізна завіса”. Мене як дитину “ворога народу” за кордон не пускали. Тому з гастролями я була хіба що у Польщі. Для балерини дуже важливий її зовнішній вигляд, вага. Я не мала права важити більше, ніж 52 кілограми (хоча після пологів важила 96 кілограмів). Якщо партнер побачить на вазі хоч на півкілограма більше, скаже: “Ти будеш носити себе сама!” (усміхається. — Авт.). Солодкого досі не їм... 

- А хотілося наїстися тістечок? 

- Ще й як! Коли знімаєш пуанти, а вони від крові присохли до твоєї шкіри... Це зараз взуття з різними вкладками, воно не натирає ноги балеринам. 

- Як зараз поновлюєте свої сили?

- За рахунок сну. У мене дуже жорсткий графік. О пів  на десяту вечора лягаю спати. Встаю о шостій ранку. Харчування теж важливе. Жінка, до прикладу, має щодня з’їдати не менш ніж 300-400 грамів домашнього сиру з бананом. Це кальцій і калій, які необхідні нашому організму. Їм два рази на день. Зранку — сир, ввечері — борщ (або суп). Чудово почуваюся! 

- У вас багато талановитих дітей, як кажуть, “поцілованих Богом”?

- Маленька дитина ще не розуміє, що Бог дав їй талант. А до таланту треба докласти велику працю. Коли ти вкладаєш у дитину те, що треба, тоді буде результат. Коли вчу танцювати, спочатку відкриваю внутрішній світ людини. У балеті треба бути фанатиком. Наприклад, мій партнер мене ніколи не зрадив — ми чотири роки працювали долоня в долоню. А буває, що сьогодні він танцює з однією партнеркою, а завтра з іншою (партнер Алли Григорівни — Володимир Саболта, директор хорео­графічної школи, у якій вона працює, заслужений діяч мистецтв. — Авт.). 

- Про що мрієте?

- Хотілося б, щоб Бог дав якомога більше здоров’я. Мій чоловік (він був диригентом і музикантом) три роки тому помер. Мої найближчі люди — це мої діти та внуки. Ми разом відпочиваємо. Чим більше я буду обожнювати невістку і зятя, тим більше вони будуть любити мого сина і доньку. У мене мама була дуже муд­ра, вона народила мене пізно, у 46 років. Все, що могла мені дати, вона дала. Коли я приходжу у гості до своїх дітей, то поводжуся як гість. У шафах порядки не навод­жу (усміхається. — Авт.). Поради дітям даю тоді, коли мене про це просять. Чим більше віддам любові, тим більше отримаю. І ще. Ніколи нічого не боялася. І зараз не боюся. Навіть смерті не боюся. У мене і там (підіймає руку вгору. — Авт.) буде балетна школа (усміхається. — Авт.)... 

Довідка «ВЗ»

Алла Сердцева народилася 16 січня 1946 р. у Санкт-Петербурзі. До Львова разом із сім’єю переїхала, коли мала рік. Навчалася у Київському інституті культури ім. Корнійчука (режисерський факультет), а також у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв ім. Репіна (факультет історії та теорії образотворчого мистецтва). Методист-викладач у Львівській державній хореографічній школі.