Володимир Талашко: «Можна знятися у ста фільмах, але тебе ніхто не пам’ятатиме, а можна в одному – і на все життя...»

На цьому фільмі виросло ціле покоління. Фрази персонажів давно «пішли» в народ і стали крилатими. Але останніми роками такого кіно вже не знімають. В голосі пана Володимира — ностальгія. Бо нині такий час, коли шоу і бізнес цінуються більше, аніж високе мистецтво. Замість вітчизняних кінострічок ефір заполонили низькопробні іноземні. А українські артисти, яких глядачі пам’ятають і шанують за добрими, повчальними кінострічками, забуті державою.

Про свою молодість, сучасних студентів, закулісні стосунки акторів народний артист України, член Національної спілки кінематографістів України, викладач Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого Володимир Талашко розповідає в ексклюзивному інтерв’ю “Високому Замку”.

- Володимире Дмитровичу, в театральному інституті вашими однокурсниками були Сергій Іванов, Сергій Підгорний, яких глядачі пам’ятають за ролями Кузнєчика та Смуглянки у фільмі «У бій ідуть самі «старики». Якими ви були студентами?

- Коли ступили на поріг цього вузу (я після армії, вони - після школи), відчули щось подібне, що відчуває космонавт у космосі — стан невагомості. А коли побачили «наживо» Степанкова (вів наш курс), Мащенка (художнього керівника курсу), яких знали по кіно, охопила ейфорія. Ми приходили в інститут о пів на дев’яту ранку, йшли в гуртожиток — опівночі. Щоб піти додому о шостій вечора?! І подумати такого не могли. Почувалися щасливими, бо за студентськими посвідченнями мали змогу в театрах безкоштовно дивитися вистави. Дивилися на кумирів-викладачів, як на богів, що зійшли на землю, і вловлювали кожне їхнє слово. 

Коли отримали диплом і для Степанкова стали партнерами, деякі мої колеги зверталися до нього: Костя і на «ти». Я не міг. Він завжди був для мене Костем Петровичем. У ньому клекотав вулкан доброти і гніву, творчості і реального сприйняття життя.

- Ви викладаєте акторську майстерність у майбутніх дикторів, телеведучих. Чим вони відрізняються від студентів вашої молодості?

- Для нинішніх студентів не існує ідеалів. Не прагнуть брати приклад з людей самобутніх, самодостатніх, талановитих. Поступають в театральний, щоб стати відомими. Отримали посвідчення студента театрального - і вже бачать себе знаменитими. А що ви робите для цього? «Зірками» нині стають, бо є коханими магнатів, а не тому, що обдаровані. Або навпаки: вибиваються в «зірки» - і стають коханими олігархів. На цьому і тримається сучасне мистецтво.

- Гроші і приваблива зов­нішність важать більше, аніж внутрішній зміст...

- На жаль. Пам’ятаю, дивився виставу, в якій грав актор-початківець. Божественно красивий, «герой-коханець», а на сцені - ніякий. Заговорив - а всередині трухлявість. Такі люди не цікаві ні як актори, ні як співрозмовники. Що суспільство може взяти корисного для себе від людини поверхневої, яка не здатна глибоко аналізувати і не хоче цього вчитися?! 

- Натомість кожен вважає себе обдарованим і запевняє, що «гори зверне»...

- Обдарованих природою мало. Свої здібності треба розвивати, постійно самовдосконалюватись, багато читати, вміти спостерігати. Плюс 80 відсотків праці. Відомий лікар сказав: знаємо, хто буде лікувати нас. А хто ж лікуватиме наших дітей та онуків? Кількість студентів зашкалює, а фахівців - нема... 

Ось приклад. Працюємо зі студентами над етюдами. З’ясовую, що хлопець не знає, як цвях забити, а дівчина - як колись бабусі й матері підлогу мили. Студентка шургає по підлозі уявною шваброю. Пам’ятаю, як моя бабця брала ганчірку, ставала на коліна, підгинала плаття і мила долівку. І я, чоловік, стаю на коліна і показую це сучасній дівчині.

Для мого покоління подати жінці пальто, допомогти вийти з авто - нормальне явище. Зараз я подаю пальто - а дівчина сахається. Молодь відвикає від толерантності, ввічливості. 

- Знаю, у вашій біографії був такий період, коли під час творчого застою на кіностудії Довженка ви п’ять місяців працювали в Макіївському театрі юного глядача безкоштовно... 

- Коли актора знімають у фільмах, платять зарплатню і гонорари. У мене за часів Союзу деякий час був творчий застій. Щоб у павільйонах кіностудії не пити на табуретках червоного вина за рубль двадцять і не грати в карти, я працював у тюзі безкоштовно, аби постійно у творчому тонусі. Коли Мащенко не мав можливості знімати художнє кіно, знімав документальне, не було документального - писав новели. Під лежачий камінь вода не тече... Як писав Маяковський, робота - єдине, що... не зрадить.

- А колеги зраджували вас?

- Не те слово. Спочатку казали, що «зірка» кіно не може працювати в тюзі, ще й безкоштовно. Деякі колеги пустили наклеп, буцімто я або лікуюся від алкоголізму, або працюю «за бугром» за завданням КДБ. Я понад 20 років в театральному викладаю, на телеканалі «Глас» веду авторську передачу “Добре слово”, на концертах виступаю, а ті, хто оббрехав мене, зараз де?! 

 Нещодавно, до речі, знявся у кліпі до Дня Перемоги. Люди телефонували і дякували. Їм здавалося, наче подивилися другу серію «У бій ідуть самі «старики». Задля такого моменту можна і десять літ чекати.

- Що, до речі, з цього фільму вам найбільше запам’яталося?

-Запрошення Бикова у фільм було приємною і водночас тривожною несподіванкою. Це ж яка відповідальність! Хотілося проявити себе перед Биковим якнайкраще. У ньому все бурлило, а зовні - тихий, спокійний. Зараз переглядаю деякі епізоди і розумію: був молодим, «зеленим»... Навіть досвідченість Бикова не могла вплинути на мене. Бувало, знімали сім-вісім дублів. А, наприклад, в кадр, де вночі сидимо з дітьми біля ватри, увійшов перший дубль. Це той варіант, коли найправдивіше виходить з першого разу, а вдруге-втретє - це вже повтор... Можна знятися в ста фільмах, але тебе ніхто не пам’ятатиме, а можна в одному - і на все життя...

Найбільше запам’яталася сцена загибелі Смуглянки (актор Сергій Підгорний). Чотири роки тому актора не стало, а зіграний ним образ у глядачів досі перед очима. Із Сергієм ми дружили.

- Безславно, на жаль, обірвалося його життя, - почав спиватися. Кажуть, ви опікувались Підгорним...

- Не його провина в тому, що пристрастився до алкоголю. Підгорний не вмів «працювати» ліктями, відштовхувати колег, аби зайняти місце “під сонцем”. У роки «перебудови» опинився без роботи, - його перестали запрошувати у фільми. Жив з матір’ю в Бучі на Київщині у страшній скруті, та був порядним чоловіком. Биков, до речі, передбачав, що з Підгорним може статися біда.

Образ Смуглянки почали використовувати у передвиборчих кампаніях, концертах для політиків. Тим самим давали можливість акторові випити зайву плящину. Коли людина спотикається, знайдеться такий, хто підштовхне, щоб вона впала. Як казав у фільмі Леонід Биков, «мелкое, обидное, пошлое, мерзкое». 

- А вас запрошували в агітбригади перед виборами?

- Якщо раз-другий це робив, то експлуатував своє обличчя - і жодного слова від імені своїх кіногероїв.

- У Верховну Раду балотувалися?

- Було раз, але Господь швидко напоумив мене і вберіг від цього лиха. У Верховній Раді я став би подібним до них усіх. Свої гаманці грішми набивають, а людей обіцянками годують. Це і штовхає пенсіонера за курку чи кілограм гречки обирати собі керівників.

- Актори теж залишилися поза увагою держави...

- Якщо я зараз лаятиму державу, а читачі заплачуть, хіба щось зміниться? Якою матір не була б, ми все одно її любимо. Візьмемо, наприклад, Міністерство культури, молоді і спорту. Це ж мають бути три окремі структури. Держави без культури не збудуєш. Ми не прищепили дітям любові до української пісні, поезії. Не навчили традицій та обрядів наших пращурів. Вони перестали пам’ятати, що українці.

-Думаю, хто це пам’ятає - зараз в АТО...

- Як у молодості я безкоштовно працював театрі для дітей, так і зараз допомагаю сиротам у дитбудинках, пораненим воїнам у госпіталях. Найперше — словом. Моральна підтримка дуже багато значить. Це за кордоном артисти можуть дозволити собі відкривати і фінансувати товариства із захисту звірів. Українські митці відкрити щось подібне навіть для людей не мають можливості. Чим зможу - тим допоможу. Бо ж і мені свого часу допомагали. Пам’ятаєте, як у фільмі Биков говорить: «Как же вы не заметили, вы над моей Украиной дрались... Над моей Украиной и земля зеленее, и небо голубее».

- Чим живе нині кіностудія Довженка?

- Був там кілька років тому, - запросили виступити на День Перемоги. А так... Тепер ані охоронці в обличчя мене не знають, ані фільмів за моєю участю не дивилися. 

Життя актора закінчується не тоді, коли його у труні на кладовище несуть, а коли про нього забувають. Ада Роговцева б’ється мов риба об лід, прагне, аби держава покращила становище митців. Та ні вона, ні Майдан (як ми переконались) не на все спроможні. Коли Черчілю під час Другої світової війни запропонували скоротити фінансування мистецтва, він багатозначно відповів: «За що ж ми тоді воюємо?!».

- Що, до речі, вам не подобається в сучасному кіно?

- Фільми знімають на українських кіностудіях, а головні ролі грають «заїжджі». Ті, що можуть скласти конкуренцію багатим бізнесменам. А наших обдарованих акторів, яким є що сказати глядачеві, задіюють «на п’ятнадцятих ролях», щось на зразок «Їсти подано!». Краще відмовитись. Степанков казав: можна зніматись, коли у твоїй ролі три слова: батьківщина, матір, любов.

- У своїх інтерв’ю майже не розповідаєте про свою сім’ю...

- Моя дружина Ліна жодного стосунку до мистецтва не має. Вона хімік. У нас донька Дана, підростають дві онуки: Ліна (вчиться в університеті міжнародних відносин) та десятирічна Єсенія (прекрасно співає, відвідує співочий колектив «Сонях»). Кажуть: двом творчим особистостям нелегко під одним дахом. Бо актор - не професія, а діагноз. Життя з артистом — це тандем мудрості і терпіння...

- Є таке, про що найбільше шкодуєте?

- Шкодую, що залишилося мало часу... вчитися. Я ще більше прислухався б до своїх учителів. Будувати церкви мало, - в серці Бога треба мати. Якщо в людині є душа і совість чиста - Храм в Україні буде!