Сергій Фоменко: «Наш герб – не хід політтехнологів, за нього заплачено кров’ю»

Гурт “Мандри” подорожує Україною із закликом “Не спи, моя рідна земля!”. Поміж концертами лідер гурту Фома встигає і благодійністю займатись, і нагадати про події в Україні, Європі та США.


Про популяризацію мистецтва Майдану, інтернет-радіо у Лондоні та причини змінити гімн Сергій Фоменко розповів в інтерв’ю для «ВЗ»

— Сергію, зараз ви — куратор міжнародної виставки, присвяченої Майдану…

— Так, виставка називається «Майдан. Україна. Шлях до свободи». Ця виставка — компіляція різних видів мистецтва. Це творіння художників, режисерів, музикантів, фотографів. Все те, що вони зробили під час Майдану, — документи часу. Живопис, наприклад, представив Матвій Вайсберг — це цикл «Стіна», роботи про події на Грушевського. Перша частина складається з 28 картин. Вони геніа­льні. З цією добіркою ми їздили в Берлін і Лондон. Друга частина циклу «Стіна» поїхала в Америку. Ми також створили постійно діючу виставку про Майдан в Музеї Берлінського муру, так званого Checkpoint Charlie — того муру, який розділяв Берлін. Це дуже важлива експозиція. В цей музей щодня приходять три тисячі людей. І всі проходять через зал Майдану.

— Там також живопис?

— Там є і живопис, і артефакти з Майдану — каміння нашої свободи. Веземо туди бруківку з Інститутської та Грушевського. А ще щити, шоломи, палиці, все, що було на барикадах. В музеї також є інформація про Майдан, про те, як розгорталися події насправді. На відкритті цієї виставки проходив перформанс — Матвій розмальовував частину муру. У Лондоні ця ж виставка відбувалася в двох місцях — у залі Євросоюзу і в Спілці українців Британії. Крім інформаційного навантаження, ці виставки також допомагають збирати кошти.

— Як вас зустріла Америка?

— У Нью-Йорку була найпотужніша виставка. В Українському інституті Америки біля Metropolitan Museum. Планувалося, що виставка проходитиме тиждень, але затягнулася на три через великий ажіотаж і зацікавленість. Ми видали каталог, котрий навіть придбала Бібліотека Конгресу.

— Як закордонна преса поставилася до ваших експозицій?

— Про нас написали Forbes, New York Weekly, багато інтернет-видань. Я був у Лондоні на ефірі у Сєви Новгородцева на ВВС. Передача називалась «Барикади Майдану проти міфів Кремля». The Guardian писала про нас. Тобто увагу ми отримали. Напередодні нашої виставки у Нью-Йорку Кремль організував виставку «Syria, Ukraine… Who’s next?» («Сирія, Україна… Хто наступний?». — В. Х.). У них була шалена реклама — на автобусах, білбордах… І на ту виставку ніхто не ходив. Такий ось момент. На нашому боці правда.

— Які подальші плани експозицій?

— До кінця року хочемо презентувати цю виставку в ООН і в Торонто. Після Нового року — подорож по Штатах. Це буде Чикаго, Сан-Франциско, Лос-Анджелес, Х’юстон, Бостон. В Англії виставка після Нового року поїде в Ірландію. Ведемо переговори зі Швецією та Францією. Це масштабний проект.

— В Україні цю виставку можна побачити?

— 21 листопада, в день початку Революції гідності, презентували її в Українському домі. Це все робилося спільним коштом різних бізнесменів, депутатів та багатьох небайдужих людей. Нас підтримав колишній міністр закордонних справ Андрій Дещиця. Ми з ним друзі дуже давно, і на Майдані разом були. Також допомагає Міністерство культури.

— За кордоном хто допомагає з організацією?

— Є багато небайдужих людей. Фотографи Олександр Глядєлов і Максим Дендюк були у складі батальйону «Донбас». Вони мають багато фотографій звідти. Ми робимо «круглі столи», де показуємо фото, розповідаємо про людей. Глядєлов був свідком загибелі Марка Паславського (американець українського походження, який воював у складі батальйону «Донбас». — В. Х.). Вся ця інформація йде з перших вуст, а це дуже важливо.

— Ви часто їздите на фронт?

— Зараз, на жаль, рідко буваю там, бо ці всі справи займають багато часу. Але, наприклад, на День Незалежності мені вдалося відмовити уряду, президенту, і я поїхав на уроки снайперської стрільби. Я їжджу в Азов і Маріуполь, а наш басист і директор десь раз на два тижні їздять під Луганськ і як волонтери возять вантажі. Тобто ми беремо участь у підтримці. Я фізично, на жаль, не встигаю, хоча хочеться туди. За тих людей переживаєш. Тому хоча б на тому рівні, який можу організувати, — перевезти цю інформацію, розповісти з перших рук, я допомагаю. Це місія інформаційна, культурна дипломатія, не знаю навіть, як це назвати.

— За кордоном сильна російська пропаганда, а чи є суттєві українські інформаційні джерела?

- Немає. Ми чи не єдині, хто возить те все і розповідає, як це не дивно. Там, де Кремль вкладає сотні мільйонів доларів, наші навіть не рухаються, на жаль. Ми це робимо. Не маємо засобів, але маємо себе, матеріал. Є ідея відкрити українське інтернет-радіо у Лондоні, щоб передавати свіжу інформацію. Ми і так зробили майже неможливе — за кілька місяців організували такі потужні виставки, з нуля, на ентузіазмі. Переоцінити ефект від цього неможливо.

— Ви співали одну пісню англійською, маєте їх багато?

— Так, ми рік тому з Василем Попадюком записали п’ять пісень англомовних і зараз є ще дві нові. Та через останні події і кліп не випустили, котрий зняли, і альбом наш почав мінятися. Ми в переосмисленні.

— Тексти англійською ви пишете?

— Я. Мені, правда, допомагають. Є у мене друг — Роман Швед. Йому 73 роки і народжений він був у Львові. Коли йому було чотири, сім’я виїхала у Німеччину, потім — в Австрію. Опинилися згодом в Америці... Але зараз він живе в Україні. Роман мене надихає, він дуже оптимістичний. І з текстами допомагає, виправляє помилки.

— На концерті ви попросили публіку заспівати гімн, але змінивши перший рядок на «Є і буде..»…

- Це така маленька провокація. Мені дуже подобається наш гімн, але не перші його слова — «Ще не вмерла». «Є і буде»... — звучить краще...

— Думаєте, було б доцільно це змінити?

— Думаю, так. Гімн наш — потужний, ми з ним перемагаємо, але слова важливі, вони несуть в собі магічну силу. «Ще не вмерла» — то це як? Я знаю історію, знаю, як писався цей гімн, але, думаю, автор не був би проти, якби слова змінили на «Є і буде». Я це чую так.

— Зараз можна спостерігати прогрес в українському кіно, наприклад, а як з музикою? Є «міжнародна» українська музика?

— Так. По-перше, до неї є цікавість. Українських музикантів дуже багато за кордоном. І ті, що є в Україні, багато гастролюють. “Даха Браха”, наприклад, має зараз потужний успіх. Я пам’ятаю, як вони починали просто з приємного аматорського співу, а тепер не припиняють світових турне. Велика частина їхнього репертуару — це україномовні пісні. Так само з “Мандрами”, ми проїхали багато країн. Так само Kozak System, Олег Скрипка та багато інших музикантів.

— Зараз також неймовірно популярною стала українська символіка...

— Нарешті. Проблема в тому, що цього давно не було. Всі потужні країни світу мають повагу до своєї культури і символів. Американці ліплять усюди свій прапор, і це не здається нікому занадто.

Нормальний здоровий патріотизм. Тим більше, що це красиво. Наш герб — не хід політтехнологів, за нього заплачено кров’ю.

Довідка «ВЗ»

Сергій Фоменко (Фома) народився у березні 1972 року в Києві. Підлітком навчився грати на баяні та гітарі, співав, писав пісні та оповідання. У 1997 р. Фома (гітара, вокал), Олександр Коханівський (бас) та Олег Воробйов (перкусія) створили гурт “Манд­ри”, брали участь у численних музичних фестивалях та конкурсах.

Зараз Сергій Фоменко — заслужений артист України. Активно підтримує різноманітні благодійні проекти в Україні, виступає на численних благодійних концертах. Є членом наглядових рад Національного конкурсу «Благодійник року» і Все­української благодійної організації «Асоціація благодійників України». Займає посаду радника міністра культури. Живе і працює у Києві. Одружений, виховує синів Яву-Костянтина та Тимофія. Є кумом Олега Скрипки. Колекціонує гітари, любить прогулянки на велосипеді та малювання.