Анна ЗАВАЛЬСЬКА: "Я з тих жінок, які до шопінгу ставляться по-чоловічому"

Аня не боїться порівнянь зі своєю роботою у гурті і каже, що остаточної крапки в історії “Алібі” не поставлено


Екс-солістка гурту “Алібі” Анна Завальська вже два роки як співає сольно. Вона змінила музичний репертуар, додає у свої шоу елементи театральності, кінографічності. Аня не боїться порівнянь зі своєю роботою у гурті і каже, що остаточної крапки в історії “Алібі” не поставлено. В ексклюзивному інтерв’ю “ВЗ” співачка розповіла про сольну кар’єру, виклики долі та чому не афішує свого особистого життя.

— Аню, що надихало на створення сольного проекту “Третя кімната”, який ти презентувала під час буремних подій в Україні?

— Над дебютною сольною програмою почала працювати задовго до початку переломних подiй в Українi. Але презентацiя шоу «Третя кімната» спiвпала з найскладнiшими для усiх нас часами. Попри вагання, було б неправильно скасувати цей ексклюзивний проект, адже зi мною працювала команда професiоналiв. «Третя кімната» — це символ підсвідомості. Цінність і здобуток цього проекту у тому, що він, немов дзеркало, відображав настрій того перiоду. Проект став для мене спасінням, точкою відліку у моїй творчості. Адже основою цього театралізованого шоу є музичний матеріал, написаний від початку сольної кар’єри.

— Коли вирішила не скасовувати концертів, не відчувала докорів сумління?

— Сидіти склавши руки і думати, що у цей момент ти не маєш права співати, чи почуватися винним за те, що співаєш, — неправильно. У чому тоді суть нашої роботи? Коли у тебе є творчий потенціал, потрібно реалізовувати себе у будь-який час, навіть найтяжчий. Це дає іншим стимул не вганяти себе у депресію. Перебороти кризу у країні можна тільки тоді, коли кожен займатиметься тим, що вміє добре робити.

— Тебе ще до цього часу представляють як учасницю гурту «Алібі». Намагалася це змінити?

— Я пишаюся тим, що у мене є таке прекрасне музичне минуле. До того ж немає ніякої логічної крапки в історії гурту. Просто є новий етап у моєму і Аліниному житті (сестра Анни. — Авт.). На сольних концертах часом оголошують мій виступ як гурт «Алібі». Доводиться пояснювати, що це сольний проект Анни Завальської. Але я не намагаюся щось робити, щоб перекреслити свою роботу у гурті. Ми з сестрою написали чудовi пiснi, якi досi люблять та хочуть чути. Проект «Алiбi» мене «зробив» як виконавицю, але настав час, коли з’явилась потреба розвиватися у своєму напрямку. Це не означає, що у «Алібі» немає майбутнього.

— Чи було важко почати співати сольно?

— Це рiшення було викликом самій собi. У мене немає продюсера, але є команда, яка підтримує з перших крокiв. З композитором Дмитром Саратським ми сформували нову стилістику виконання моїх сольних композицій. За таким принципом створювався проект «Третя кімната». Пісні, якi я обрала для шоу, були технiчно та вокально cкладними. Це був мій новий шлях, cпiвати у дуетi — iнша специфiка. У сольному проекті я розкрилася на сто відсотків. Мені було важливо пройти це, відчути повний конт­роль над ситуацією та навчитись нового. Поряд були люди, які допомагали, — у тому числi тато, до думки якого прислухаюся, сестра, яка щиро переживає за те, що роблю. Я теж допомагаю їй з її сольним матеріалом.

— Коли кожна з «Алібі» вирішила робити свій сольний проект, преса писала, що у вас з сестрою конфлікт…

— У нас з Аліною не було конфлікту, який був би руйнівним для наших стосунків. Були розбіжності, коли я захотіла співати сольно, але це не було ультимативною та безкомпромісною позицiєю. У певний момент зрозуміла, що, крiм спiльного проекту «Алiбi», творча доля у кожної з нас має бути і своя.

— Чи була новим викликом для тебе фотосесія для журналу Playboy?

— Вона була викликом для тих, хто звик сприймати мене як слухняну та хорошу дiвчинку. Мої рідні були проти публікації у Playboy, намагалися переконати, що мені це не потрібно. Але я прийняла рiшення і була готова нести за це дорослу вiдповiдальнiсть.

— Але у якийсь момент ти хотіла, щоб світлини не були опубліковані…

— Проблема була з обкладинкою, яку я через ряд причин ніяк не могла затвердити. Але дізналась, що журнал у будь-якому випадку будуть випускати. Врешті-решт проблему не без скандалу вирішили, і вийшла пікантна і гідна фотосесія, за яку мені не соромно.

— А батьки підтримали вас з Аліною, коли ви вирішили серйозно займатися музикою?

— Власне, музикою займаємось завдяки їм. Ми з п’яти років виступали на сцені. Батьки ніколи на нас не тиснули, не змушували обирати якусь конкретну професію. Ми з сестрою отримали хорошу освіту, займалися усім — від спорту до мистецтва, тому вибір у нас був. Спочатку музика була грою і тільки згодом почала набирати іншого значення. З часом почали експериментувати і у написанні пісень. Наші батьки — педагоги, тому звертали увагу на те, що нам вдається робити краще, і підтримували. Для нас вони завжди будуть еталоном правильного виховання дітей.

— Як часто пишеш тексти для інших артистів?

— Для мене це окрема сфера натхнення. Написати пісню для себе складніше, ніж писати для когось. Ти бачиш образ і чітко розумієш, що ця людина може сказати зі сцени, щоб їй повірили. А от саму себе я не знаю досконало — спробуй у собі розберись (сміється. — Т. К.). У моїй творчій біографії є багато талановитих артистів, які виконують мої тексти. Це Діма Коляденко, Віталій Козловський, на початку кар’єри Джамали i їй писала тексти, якi вона адаптувала за своїм смаком. Одну пісню створила для Надії Мейхер, іншу вона почула з мого репертуару і захотіла співати. Я зрозуміла, що у її виконанні вона буде «жити» по-іншому. Я завжди за такі творчі експерименти.

— А видати збірку віршів теж було експериментом?

— Все, що ми робимо, — це експеримент, ми ж не знаємо, чим це все закінчиться. Книга віршів була поривом душі. Ніколи не була впевнена, що хочу її видати, але згодом книга отримала гран-прі на книжковому фестивалі у Харкові. Навіть якщо це експеримент, то вдалий (усміхається. — Т. К.).

— Ти приховуєш своє особисте життя?

— Ніколи не приховувала, просто всі бояться запитувати. У мене склався образ переконаної холостячки, мені з цим комфортно. Свого особистого життя просто не афішую, адже не вважаю це правильним. Не хочу притягувати до себе увагу тим, що не пов’язане з моєю творчістю.

— Тобто у тебе є кохана людина?

— Звісно. Мої стосунки тривають багато років. Це ті стосунки, у яких я виросла як особистість, жінка. Тому не бачу тут якоїсь таємниці. Пліток теж ніяких не чула, бо не давала приводу для цього.

— Твоя сестра народила цього року. Бавиш племінника?

— Коли спілкуюсь з дітьми, отримую заряд енергії. До кожного знаходжу підхід, і вони мене дуже люблять. З племінником хочу проводити більше часу, тому як з’являється вільна хвилинка, бавлюся з ним. Я не лише його тітка, а й хрещена мама. Буду активно долучатися до його становлення як особистості.

— Гарно виглядаєш — це результат хорошого догляду чи гени?

— Дякую, але я мало сплю, нерегулярно їм і лише час вiд часу ходжу у спортзал. Але важливіше те, як почуваєшся.

— Похід по магазинах приносить тобі задоволення, багато жінок практикують так звану шопотерапію?

— Достатньо мати якісь базові речі, тому у мене мінімальний гардероб. Краще перiодично оновлювати свою шафу, щоб відчувати себе свіжо і по-новому. Але гроші варто витрачати з розумом. Я з тих жінок, які до шопінгу ставляться по-чоловічому. Мені потрібно швидко придбати і піти, а безцільне ходіння по магазинах у пошуках чогось не для мене. Це просто зайва трата часу.

— Які подальші творчі плани?

— Запрошують взяти участь у багатьох різноманітних проектах. Моя пiсня «Преступление и наказание» номiнована на премiю «Пiсня року». Думаю записати якийсь цiкавий та непередбачуваний дует і провести серію творчих вечорів. Зараз такий час, що у нашiй сферi дiяльностi всі пливуть за течією і чекають хорошої нагоди. Тому непросто у подібній ситуації щось творити, але вважаю, що така переоцінка цінностей і психологічне “перезавантаження” були необхіднi. Без болю ми не можемо щось створювати. Все рано чи пізно повернеться на свої місця, потрібно почекати. Нехай цей період складний і важкий, але це наш досвід та надiя на хорошi змiни.

Довідка «ВЗ»

Анна Завальська народилася 16 червня 1982 року в Киє­ві. З квітня 2001 року — солістка дуету «Алібі». У 2007 році випустила свою першу книгу «Довге прощання»: збірник поезії і одночасно концептуальний арт-бук. На початку 2010 року на міжнародному фестивалі «Світ книги» у Харкові представила свою сольну лірико-музичну програму. Книга отримала Гран-прі в номінації «Вибір читача». У березні 2012 року розпочала сольну кар’єру. Її сингл «Місто» став головним саундтреком в дебютному художньому фільмі режисера Євгена Тимохіна — «Щоденник мого Я».