Передплата 2024 «Добре здоров’я»

“Люструвати - не означає взяти людину за шкірку і викинути у сміттєвий бак...”

На думку колишнього очільника Генпрокуратури Віктора Шемчука, національна безпека — це не тільки захист від зовнішньої агресії, а й забезпечення порядку та дотримання законності у державі

Жовтень 2014-го — історичний місяць для України у плані адаптації її законодавства до європейських мірок. Верховна Рада започаткувала люстраційне очищення влади, ухвалила пакет антикорупційних рішень, які повинні оздоровити державний апарат. Закони вкрай важливі, але чи стануть керівництвом до дії? Чи розпочнеться процес побудови справедливої правової системи, на якій тримається цивілізоване суспільство?

Про це — у розмові з Віктором Шемчуком, колишнім в.о. генпрокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, представником президента на півострові, народним депутатом, головою Львівської облдержадміністрації. Нині працює як експерт у Комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності ВР України, викладач Академії сухопутних військ, керівник громадської організації “Академія війни і миру”.

— Яка потреба була у створенні Національного антикорупційного бюро?

— У першу чергу — для створення реальних умов у боротьби із корупцією у вищих ешелонах влади, там, де вона безпосередньо спричиняє найбільшу шкоду державі. Невідворотність покарання і рівність усіх перед законом — основні принципи будь-якої правової системи. Ми ж протягом багатьох останніх років більше говоримо про це, аніж робимо. Пам’ятаєте гасла — «Закон — один для всіх», «Скасуємо депутатську недоторканність», «Бандидам — тюрми!». На жаль, усе залишилося лише на рівні гасел. Можна назвати сотні людей, які вчинили тяжкі злочини, яких звинувачували у мільйонних хабарах, організації вбивств, але яких так і не притягнули до відповідальності, або яким призначали м’які покарання, що не пов’язані із позбавленням волі. Один з механізмів вирішення цієї проблеми, нарівні із декларованими реформами кримінальної юстиції, і є удосконалення кримінального законодавства. Новий закон саме вдосконалює діяльність правоохоронних органів і вводить новий спеціалізований орган, який боротиметься з корупцією вищих посадових осіб. Це позитивно відобразиться на протидії корупції.

— Набув чинності закон про люстрацію...

— Це ще один крок до наведення ладу в державі. Закон «Про очищення влади» є на часі і відповідає запитам суспільства. Для його впровадження президенту та парламенту потрібно було сконцентрувати увесь багаж політичної волі. Єдиною умовою його впровадження має бути суворе додержання законності. Апарат державного управління повинен працювати завжди, за будь яких обставин і особливо — у час військових дій. Багато людей підпадуть під люстрацію, подекуди стануть не витребувані на держслужбі, хоча й матимуть потенціал працювати для держави. Вина частини із них тільки в тому, що у певний час вони перебували на певній посаді, або вчасно не були звільнені із держслужби, або вчилися не у тому виші, тощо. Та радикальна зміна еліт, керівників та чільних державних службовців дасть можливість запустити соціальні ліфти, відкриє доступ до управління державою молоді. І це добре!

При цьому, хочу застерегти, що люструвати — не означає взяти людину за шкірку і викинути у сміттєвий бак. Є спеціальний правовий механізм...

— Ви знаєте, наскільки він складний, недосконалий... — Але це Закон! Якщо будемо постійно підміняти його революційною доцільністю, це зруйнує підвалини держави. Завтра бумеранг свавілля прилетить назад і вдарить уже по чинній владі... Повертаючись до закону «Про очищення влади». За даними Мінюсту, під цей закон підпадають 1 млн. 420 тисяч чиновників, які мають на утриманні батьків, дітей, внуків. Помножте на три, і отримаєте кількість осіб, які прямо чи опосередковано постраждають, і, мабуть, не будуть палкими прихильниками влади. “Партію жертв люстрації” використовуватимуть опозиційні сили. З такою «армією» дехто може спробувати й пройти в парламент. Можливо, я утрирую, але йдеться про людей, які явно будуть незадоволені такою політикою влади.

Загалом, усе могло бути інакше, якби правоохоронна система протягом усього часу української Незалежності працювала ефективно і послідовно, державні інституції оновлювали кадровий потенціал, готувався патріотичний кадровий резерв. Коли б вчасно карали винних, то за 23 роки самостійності процес люстрації відбувся би сам по собі, шляхом еволюції. Цього не сталося. Тому з’явився закон про люстрацію. Він дасть той самий результат, але у стислі строки.

— Але цього, напевно, мало...

— Паралельно треба було би провести реорганізацію Державної служби, підготувати стратегію проведення реформ, визначити і почати вже найбільш нагальні. Уже мав би бути підготовлений кадровий резерв на заміщення посад, що звільняться після завершення люстрацій них процесів. Кажу не про небезпеку вакууму, а про те, що нове вино не можна наливати у старі міхи — бо воно скисне. Якщо в систему, в якій сформовано свої корумповані зв’язки, корумповані вертикалі “місто-район-область-столиця” поставити нових людей, то буде те саме. Давайте не будемо лукавити: хіба маємо якісь зміни у фіскальній чи правоохоронній системі? Корупційні схеми, як були, так і залишилися. “Обнали”, «контрабаси», «кришування» як були, так і є.

Можливо, трохи більше тепер бояться...

— Страх, може, більший, але відтак і хабар — більший... Така ж ситуація зі “старими міхами” у міністерствах і відомствах, прокуратурі, контролюючих органах. Щоправда, у тих структурах, які роблять “все для фронту, все для перемоги”, тих що на передовій — СБУ, МВС, армія, — процеси покращилися. Вони бачать загальну суспільну радикалізацію і мають більший страх перед спокусами. Можливо, це відбувається тому, що там пройшло кадрове очищення, прийшли нові люди, багато осіб притягнули до відповідальності...

Треба розуміти, чи є ким у нас замінити на державній службі тих, хто підпадає під люстрацію. На жаль, достатньої кількості цих людей — молодих, енергійних, фахових, незаплямованих, з досвідом — достатньо немає. Минулого року, коли працював головою Львівської облдержадміністрації, я приїхав у Національний університет імені Івана Франка, зібрав випускників юридичного, філософського факультетів, майбутніх “міжнародників”, запропонував їм роботу в ОДА замість тих, кого планую звільнити. Через день до нас в ОДА прийшов 31 охочий. Запропонував їм пройтися по відділах, ознайомитися з роботою, закріпив їх за різними галузевими напрямками. У підсумку залишилося двоє молодих людей, які виявили бажання працювати на державній службі. Але врешті-решт прийшов тільки один. Перше ж його звернення до мене було таким: “Ви думаєте, що тут хтось за 1900 грн. буде чесно працювати?”.

Боюся, щоб оте “молоде вино”, яке віллють у старі “жбани”, що давно позросталися між собою, не перетворилося на той самий “кисляк”, який маємо сьогодні...

— Зарплата працівників Антикорупційного бюро буде на рівні 18 тисяч гривень...

— У цьому бюро працюватиме всього-на-всього 800 працівників. Держава може собі дозволити дати цим людям таку високу платню. Це доцільно. При тому, що орган цей формується “з нуля”. Керівника, якого туди призначать, протягом п’яти років не можна буде звільнити.

— Чи є у нас така порядна людина, яка може очистити “авгієві конюшні”? Може, нам із закордону найняти фахівців? Наприклад, з Грузії?

— У деяких країнах таке практикується. І у нас можна було б це робити. Але якщо вважаємо, що Україна є самодостатньою європейською державою, то іноземців варто було би наймати хіба що у радники, але керували мають свої... Втім, нічого страшного у найнятих іноземцях не має. Вони привнесли б нові форми і методи роботи, або принаймні, виробили б етичний кодекс для держслужбовців, менеджерів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів. У нас весь бардак починається з дрібного: людина, яка отримала посвідчення держслужбовця, починає ним козиряти, подекуди порушує правила, а попавшись на гарячому, намагається не сплачувати штрафів, тощо...

— Чи можна вважати, що після прийняття пакету антикорупційних законів почнуться “менінгіти” для корупціонерів, казнокрадів, хабарників у владі? Чи дієвими є запропоновані інструменти?

— Це не ліки швидкої дії — випив пігулку і біль минув. Йдеться про початок процесу очищення державної влади, державного устрою від тих, хто на ньому паразитує. Потрібно було, першою чергою, створити серйозну антикорупційну структуру. Це зроблено. Наступне — започаткувати процес очищення державної служби. Також виконано. Навіть якщо під дію цього закону потраплять люди, які не вчиняли жодних протиправних дій проти держави, процес люстрації їм треба пережити. Хтось буде звільнений, хтось не зможе бути прийнятим на держслужбу. Нічого катастрофічного. Ці люди матимуть змогу знайти себе в інших напрямках діяльності, у бізнесі, місцевому самоврядуванні, не обов’язково у державній службі. Врешті-решт вони не позбавлені права бути обраними до представницьких органів влади.

— Кого стосуватиметься закон “про люстрацію”?

— У першу чергу, тих людей, які: а) прагнуть потрапити на державну службу; б) тих, які зараз перебувають на ній і мають намір залишатися працювати. Стосується і тих, хто працював в органах комуністичної влади, у спецслужбах СРСР, або співпрацював з ними, був агентом цих служб, чи навчався у спеціальних навчальних закладах КДБ. Закон стосується і тих, хто сумарно більше року працював у період правління Януковича. А також тих, хто працював на певних посадах в органах державної влади у період Революції гідності і не звільнився за власним бажанням. Також і тих, хто не спроможний довести відповідність власних фінансових та майнових статків — своїм доходам. Люстрація не стосуватиметься тих, хто займає виборні посади — президента, голови Верховної Ради, народних депутатів, депутатів інших рад, міських і сільських голів. Виглядає так, що для підданих люстрації залишили “дзюрку” — вибори. Ті, хто прагнутимуть обійти люстрацію, йтимуть на вибори, прагнутимуть будь-що отримати будь-яку виборну посаду. Отже, замість того, щоб понизити ціну представницького мандата, цінність виборної посади, ми, на жаль, її підвищили.

— Які ще вади бачите у законі про люстрацію?

— Як на мою думку, надто велика когорта людей підпадає під неї. Не усі вони такі страшні, як їх малюють. Дехто — просто чесно служив державі, інші — винні у тому, що служили державі, у якій свого часу жили. Принаймні один із постулатів закону носить просто символічний характер. Зокрема, що стосується тих, хто був членом комуністичної партії і до 1991 року працював на партійних посадах. Шкоди люди цього покоління не принесуть уже жодної. Сумніваюся, що десь вони ще перебувають на державній службі. Мій покійний батько у радянські часи був одним з керівників Тернопільського обкому партії. За фахом — залізничник, за покликанням — будівничий. Статків не нажив. Він був ну дуже не схожим на комуністів сьогоднішніх. За що його під люстрацію?!

Ще — положення щодо тих, хто сумарно працював більше року за правління Януковича, — не знаю, чому вибрали саме такий період. Можливо, були якісь підводні течії, про які не знаємо. Президент не працював в уряді Азарова більше року, відомі очільники політсил теж у цій категорії. Тож — дивно, але під люстрацію не попадають. Знаю, що, принаймні на Львівщині багато глав райдержадміністрацій під час Майдану написали заяви на звільнення, але через технічні процедури та тяганину так і не були звільнені. Серед них є люди достойні, але вони потраплять під люстрацію за чужі вчинки, на які не могли впливати...

Закон треба буде вдосконалювати, але наразі його слід виконувати у тому вигляді, у якому його введено в дію. А людина, державний службовець, який свідомий того, що підлягатиме звільненню відповідно до закону «Про очищення влади», повинен не чекати звільнення, а мати мужність написати заяву, піти сам.

— У вас немає бажання знову піти на державну службу?

— З 16 лютого 1993 року ніде, крім державних органів, не працював. Відповідного до чинного законодавства і вислуги років звільнений з органів прокуратури на пенсію. Якщо надійде пропозиція працювати на державній службі, розгляну її. Якщо буде необхідність використати мій фах і досвід на роботі в органах державної влади, то, напевно, не відмовлюся. В інтересах держави, яка воює, яка перебуває у глибокій кризі, яка тяжко хвора, повинні бути використані всі резерви, всі люди, які мають волю до праці і бажання. І які пройшли люстраційні процедури. У нинішній ситуації моє місце або на фронті, або на економічній передовій (вважаю себе антикризовим менеджером). Або на іншому напрямку, який найбільше потрібен державі, області, місту, громаді...

Мені смішно читати деяких керівників, які пишуть, що коли був звільнений з посади, то зранку вставав, підходив до вікна, дивився, як люди ідуть на роботу, і страждав від того, що його потенціал не було використано. Мене не раз звільняли з роботи. Але за весь час, що не працював на державній службі, не було такого, щоб я не був зайнятий. Коли це було зроблено незаконно, звертався до суду, судився із Генеральним прокурором і вигравав процес. Хочеш працювати — роботу знайдеш.

— Чим зайняті тепер? — Ми з товаришами створили громадську організацію — “Академія війни і миру”. Назву вибрали невипадково: для того, щоб в Україні був мир, треба мати високопрофесійне, добре оснащене військо. Організація наша неприбуткова, не дуже й афішуємо її діяльність. Один із сегментів її роботи — адаптація людей, які прийдуть після бойових дій до мирного життя. Думаємо з експертами, як забезпечити їх роботою, використати їхні знання і навики, надати психологічну допомогу. Розробляємо концепцію державно-приватного партнерства у військовій сфері, залучення ветеранів війни на південному-сході до професійної і громадської діяльності. Якщо ця людина хоче продовжити служити в армії чи у Національній гвардії, у правоохоронній структурі, але не має освіти або досвіду, шукаємо механізми, яким чином можна було б використати їхній потенціал. Займаємося питаннями психологічної реабілітаціюї людей, які повернуться з війни. Переконаний, це ще складніше від “афганського синдрому”. Коли вони повернуться, у них виникне логічне питання: а що змінилося у державі, області, місті чи селі за час їхньої відсутності?

У них — поглиблене почуття справедливості, вони втратили побратимів, бачили смерть, були поранені, а вдома — все по старому, а може й гірше! Ці люди є активною частиною суспільства, але вони спонукатимуть до реформ специфічними методами. Серед них будуть радикали, які не захочуть еволюційного шляху, а прагнутимуть негайного результату, революційного. Найгірше, що частину їх використовуватимуть різні партії, рухи, а подекуди і організовані злочинні формування. Втім, думаю, до того часу, коли масово повернуться наші військовики із зони АТО, ми зможемо дати владі і громаді алгоритм, як діяти правильно. Другий напрям напрям нашої роботи — всебічна допомога військовим, зокрема новими технологічними розробками... Але про це — згодом.

— Ви довгий час жили і працювали у кримському Коктебелі. Що зараз з тамтешнім вашим помешканням?

— Коли після відомих березневих подій на півострові я поцікавився у доньки, що робити — залишатися у Криму, чи виїжджати, то вона відповіла — “Тато, наш кіт руским не буде. Їдемо”... (сміється). Шкода, що довелося покинути Крим. Але переконаний, прийде час і він повернеться у склад України. Ми його повернемо. Смішно, але реалії складають так, що тепер я, як “громадянин іноземної держави”, можу володіти нерухомістю у Криму, але не маю права володіти землею. Виходить, свою землю, що є власністю, я повинен узяти в загарбника в оренду... Очевидно, доведеться помешкання у Криму продати. Живемо ми із сімєю наразі у Тернополі, у будинку, який перейшов у спадок від батьків.

— Кажуть, вашим сусідом у Коктебелі був одіозний російський тележурналіст Дмитро Кисельов...

— Справді він має там будинок. Але ми з Кисельовим не пересікалися. У Коктебелі до нього ставлення неоднозначне, навіть у середині місцевої творчої тусовки. Вона, до речі, поділилася навпіл. Там є багато людей, які вважають, що Крим — це Україна.

— Свого часу головою Львівської облдержадміністрації вас призначав Віктор Янукович. Що він був за людина? Чому цей “залізний господар” обрав такий жахливий варіант управління Україною, здав її на поталу ворогові?

— Мені складно про це говорити — я не був близьким знайомим Віктора Януковича. З наших спілкувань з ним, можна сказати, що це — неоднозначна особа, в якої багато облич. У взаєминах з однією категорією людей він був одним, з іншою — іншим. Суперечлива особистість. Під час наших робочих спілкувань я якось знаходив з ним порозуміння, міг переконати. Не раз звертався до нього з проханнями щодо проблем області і він їх вирішував. Так було, зокрема, коли розгорівся конфлікт довкола реформування Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій. Я прийшов до президента і сказав: “Це робити не можна, потрібно зробити так”. А він: “Це для вас принципово?”. Відповів: “Принципово”. І він вирішив позитивно, скасувавши протиправне рішення Кабміну. Мені відомий психотип таких людей, як Янукович, тому задля справи використовував ті чи інші риси його характеру. Минуле, яке було у Віктора Януковича, не дало йому можливості жити за законом, відректися від того оточення, тих звичок, які у нього були. Це його і погубило...

Схожі новини