Борис БАРСЬКИЙ: «Кожен маленький одесит – це потенційні Ойстрах, Бабель, Жванецький»

Цей веселий клоун має сумні очі і філософські погляди на життя. Розмова Бориса Барського із журналістом «Високого Замку» — про його рідну Одесу-маму, боротьбу з пропагандою, жартівливу Сатирично-демократичну партію України і патріотичний гумор українців.

— Борисе Володимировичу, ви — корінний одесит. Якось ви сказали, що «Одеса — це усмішка Бога». Якими рисами характеру завдячуєте своєму рідному місту?

— Одеситам властиві великодушність і почуття гумору. А ще — глибина і мудрість. Кожен маленький одесит — це потенційні Ойстрах, Багрицький, Бабель, Жванецький. В народі кажуть, що щасливою є дитина, народжена в сорочці. Так-от, в Одесі всі діти народжуються у «тільняшках» (усміхається. — Г. Г.). І дуже хочеться, щоб вони справді були щасливими.

— Гадаю, у вас не раз була можливість змінити одеську прописку. Чому ви, як і весь Театр «Маски», так і не зробили цього?

— А тому, що у француза є дружина і коханка. При цьому любить він коханку. В англійця, у якого є дружина і коханка, найсильніші почуття до дружини. А в одесита, в якого також є дружина і коханка, — любов до Мами.

— Для багатьох українців сплеск патріотизму в одеситів, ваше вміння тримати оборону і захищати своє місто, стали приємним сюрпризом. Як оцінюєте роль Одеси в неспокійних подіях останніх дев’яти місяців в Україні?

— Так, Одеса огризнулася, проявила характер. Але невже це може радувати? Кого? Одні діти вбивали інших… Наші події — глибокий шрам, біль, сором у серці кожного одесита. Особисто я, напевно, ніколи не зможу зрозуміти, як нас, одеситів, втягнули в цю криваву бійню? Хто і як зіштовхнув нас у Середньовіччя?.. Можливо, коли-небудь люди дізнаються імена ляльководів, але ж біль і сором залишаться в наших душах уже назавжди…

Принагідно хочу зізнатися в любові Львову — архітектурі, культурі, традиціям цього міста. Коли у Львові оголосили про те, що один день розмовлятимуть російською — Одеса аплодувала стоячи. У цьому проявилася мудрість мера, людей, цивілізації XXI століття.

— Ви вже змирилися з думкою, що Крим — не наш?...

— Скажу одне: час розставить все на свої місця.

— Ще до революційних подій на Майдані актори трупи «Маски» оголосили про створення власної політичної сили — Сатирично-демократичної партії України. Яка доля вашої партії?

— Це був жарт. Хоча в кожному жарті є лише частка жарту. Деякі гасла нашої партії досі звучать злободенно. Наприклад, «За найбезглуздіші рішення уряду, закони і поправки до них запровадити ордени: «Дурень 3-го ступеня», «Дурень 2-го ступеня», «Дурень 1-го ступеня». І найвища нагорода — «Повний Дурень України 3-ох ступенів».

— Наскільки події в країні вплинули на гастрольний графік комік-трупи «Маски»?

— В Одесі у нас діє власний театр «Дім Клоунів», в репертуарі якого — дев’ять спектаклів. Жодна із вистав за останні дев’ять місяців не була відмінена. Натомість були зворушливі моменти, коли після показів до нас підходили глядачі і казали, що вони — із Севастополя або Донецька. І що за останні кілька місяців саме в нашому театрі вони вперше усміхнулися.

— Чи часто ваша трупа раніше гастролювала у Росії? І чи є такі гастролі зараз?

— Після Нового року ми протягом тижня працювали у Москві — у Центральному будинку художника. Потім гастролювали в Ізраїлі, в Сочі… Спілкувалися з людьми і розуміли, наскільки сильною є інформаційна пропаганда. Наприклад, у Сочі до мене підходили глядачі і цілком щиро говорили, що росіяни не дозволять ображати нас, що вони захистять нас… На що в мене була одна відповідь: я — російськомовна людина, пишу російськомовні вірші і п’єси, які з успіхом йдуть в Україні, у нашому театрі. При цьому я — народний артист України. То як мене може образити моя Україна?! Від кого мене захищати?! Після цих аргументів мої співрозмовники не знали, що відповісти. Мої слова, здавалося, примушували їх задуматися.

— Чи знаєте ви особисто когось зі своїх російських колег, які підписали славнозвісний лист у підтримку загарбницької політики Путіна?

— Не знаю. Але мені важливіше знати, що є Олег Басілашвілі і Артемій Трої­цький, Андрій Макаревич і Юрій Шевчук, Лія Ахеджакова і Олександр Невзоров… Живемо в дуальному світі. У цьому світі є день і ніч, добро і зло, чоловік і жінка… Є люди розумні, а є дурні. І в процентному співвідношенні таких людей однакова кількість як в будь-якій країні, так і в будь-якій професії.

— А як ви ставитеся до ініціативи МВС України заборонити в’їзд у нашу країну тим російським політичним і культурним діячам, які підтримують насильницьку політику Кремля?

— До вугрів з політики цю заборону, мабуть, таки варто застосувати. А щодо діячів культури і мистецтва… Знаєте, усі вони — люди забобонні. Вони й самі побояться тепер їхати в Україну.

- Багато хто відзначає особливе почуття гумору, іронію і самоіронію, які притаманні українцям. Мовляв, ці риси допомагають нашому народу в теперішні складні часи не падати духом. Погодитеся? Сміх лікує?

— Так, і це перевірено на власному досвіді. Просто обожнюю один патріотичний анекдот на цю тему: У купе поїзда їдуть українець і чорношкірий. Українець нахиляється під полицю, дістає сало і ніжно відрізає собі маленький шматочок.

— А що це у вас таке? — цікавиться попутник.

— Сало, звичайне сало.

— Та хіба це сало?! От у нас, в Африці, спіймав слона, відрубав йому ногу — ось це, я розумію, сало!

Українець проковтнув образу, нахилився під полицю і дістав яйця.

— А це що таке? — не заспокоювався допитливий чорношкірий сусід по купе.

— Яйця, курячі…

— Та хіба ж це яйця?! От у нас, в Африці, спіймаєш страуса, витиснеш з нього яйце — і все село яєчнею нагодувати можна!

Українець знову нахиляється під полицю. Гордо дістає звідти кавуна і не менш гордо каже:

- Аґрус! Дичка!

— Що допомагає вам зберігати внутрішній стан дитини: спосіб життя, творчість, гумор, друзі?..

— Мабуть, усе перелічене. Хоча я ніколи над цим не задумувався. Є така байка: сороконіжку спитали, якою ногою вона ступає першою, коли збирається кудись піти? Сороконіжка задумалася — і не змогла зрушити з місця…

— Що кілька років тому допомогло вам пережити смерть сина Костянтина? Можливо, ваш приклад підтримає тих, хто зараз, під час війни, переживає гіркоту втрати…

— Поділитися можна щастям, любов’ю, радістю. А біль у кожного свій… Час притуплює біль, але це в будь-якому випадку покарання на все життя. Та, попри все, я абсолютно впевнений в тому, що ми, люди, не приходимо з нізвідки і не йдемо в нікуди. Колись я старався вберегти свого сина. А зараз вірю, що він оберігає мене.

— Які реформи ви б запропонували нашому Міністерству культури, щоб швидко та ефективно підняти українську культуру на якісно новий рівень, зокрема наш кінематограф?

— Для того, щоб швидко та ефективно підняти українську культуру — в неї потрібно вкласти гроші, і немалі. Утім, так само, як у медицину та освіту. Але зараз державі, на жаль, не до цього…

— Ваші вуса — ваша візитна картка. Можливо, хоча б заради експерименту пробували збрити їх?

— Не думаю, що без вусів у мене загостриться нюх чи слух. Або ж я швидше почну пересуватися планетою (сміється. — Г. Г.).

Довідка «ВЗ»

Борис Барський народився 22 вересня 1959 р. в Одесі.

Першу вищу освіту здобував на факультеті атомної енергетики Одеського політехнічного інституту, після чого три роки працював у Центрі стандартизації і метрології.

З 1984 року і донині є одним із провідних акторів комік-трупи «Маски».

У 1992-му закінчив у Москві ГИТИС — за спеціальністю «Режисура естради і масових видовищ». У 2009-му отримав звання народного артиста України. Член Спілки кінематографістів і Спілки театральних діячів.

Фільмографія: комедійний серіал «Маски-шоу» (близько 80-ти серій), «Особисте життя офіційних людей», «Дванадцять стільців», «Прикольна казка», «Зміна»…

Брав участь у телепроектах «Зірковий дует», «Ігри патріотів», «Танці з зірками»…

У Барського-поета вийшло сім поетичних збірок. З дружиною Наталією разом із 1980 року. Дочка Анастасія — 1983 року народження. Син Костянтин (1984-2010 рр).