Павло ГУДІМОВ: «Океан...» об’єднався заради спільної мети»

Досі під враженнями від нього не лише слухачі, а й самі «океанівці», адже на сцену вийшли разом вперше за дев’ять років, а на репетиції часу не було взагалі. Павло Гудімов, екс-гітарист «Океану Ельзи», згадує цю зустріч з особливим теплом. Зараз у нього, як і у більшості хлопців з гурту, своє життя: Павло — успішний галерист, дизайнер та лідер гурту «Гуд:мов». Кореспондент «ВЗ» поспілкувалась з Павлом Гудімовим про те, що змушує об’єднуватись, як склалась доля кожного з «океанівців», а також про підступність сучасного мистецтва.

- Павле, нещодавно ви виступили на Євромайдані у першому «золотому» складі «Океану Ельзи». Як відбулася ця зустріч, чи не виникла ностальгія, і хто подав ідею виступити разом?

— Відчуття ностальгiї з’явилося тільки тоді, коли ми вже зібрались. Адже кожен із нас давно займається своєю справою, і не лише музикою. Ми зідзвонились зі Славком і зустрiлися на майданi саме в ту ніч, коли відбувся штурм на Банковiй. Під час штурму побили й забрали до відділку нашого колишнього тур-менеджера Юрiя Болотова — людину, з якою ми працювали багато років, їздили разом у тури й просто дружили. Ми були шоковані тим, що сталося: він навіть не був учасником демонстрації, але його не лише побили, а й висунули проти нього несправедливі звинувачення. Ця подія також вплинула на наше рішення про спільний виступ. На щастя, Юрія випустили за декiлька днiв до нашого концерту.

- Яку ідею ви хотіли донести цим виступом?

— Ми покинули на деякий час свої справи й об’єдналися заради спільної мети. Я, Дмитро Шуров, Денис та Славік зібралися у Києвi, а Юра Хусточка прилетiв до нас із Парижа. Нашим прикладом ми хотіли показати, що настав час єднатися.

- Якими були очікування та які враження залишились від концерту?

— Чесно кажучи, ми не очікували такого резонансу. Наш концерт слухала величезна кiлькiсть людей, що зібралися на Майдані. Серед них були не тiльки прихильники євроiнтеграцiї, а й люди з табору «регiоналiв», а також ті, хто прийшов просто послухати музику. Ми були дуже враженi, коли вийшли на сцену й побачили це море українців! Востаннє, де­в’ять рокiв тому, коли ми грали разом, це було щось зовсiм iнше, не подiбне до того, що відбувалось на нашому концерті на Євромайдані. Саме це найбільше нас схвилювало, а не сама сцена, до якої ми всі звикли.

- Чи спілкуєтесь з колишніми учасниками «Океану Ельзи»? Чим вони зараз займаю­ться?

— Дмитро Шуров активно зай­мається Pianoboy — досить цiкавим та успiшним діджейським проектом. Юра Хусточка має свою студiю в Парижi та грає у декількох рiзних складах. Один зі своїх проектів Юра привозив і в Україну. Вiн одружився і має дитину. Денис та Славко продовжують виступати у складі «Океану Ельзи», а Славко, окрім того, має ще декiлька своїх персональних музичних проектiв.

Я також займаюсь улюбленими справами, серед яких найбільше уваги віддаю архітектурній майстерні «Я Дизайн» та арт-центру «Я Галерея». Серед моїх останніх кураторських проектів — «Лувр» Євгена Равського й Володимира Костирка, що відбувся влітку у Львiвському палацi мистецтв. До речі, архітектурною майстернею я почав займатись ще під час роботи в «Океані Ельзи». Щодо музики, то зараз не маю на неї так багато часу, тож із групою «Гуд:мов» виступаю досить рідко. Також подорожую, займаюсь ландшафтною архiтектурою, виступаю з лекцiями.

- Чим актуальне мистецтво у вашому розумінні? Яка межа між мистецтвом та непотребом у наш час?

— Мені дуже подобається одне з тлумачень мистецтва: твiр вважається мистецтвом тоді, коли автор i хоча б ще одна людина вважають, що це мистецтво. Звiсно, кожна людина, а особливо професiйна, має свої прiоритети та визначення. Я, наприклад, намагаюсь показувати досить iнтелектуальне сучасне мистецтво, яке має і соціальне забарвлення, i певну нову формотворчiсть, новий формалiзм. Окрім популяризації сучасного українського мистецтва в Україні, для мене важливо також те, щоб це мистецтво було зрозумілим і в інших країнах. Саме інтернацiональне сприйняття мистецтва для мене є дуже важливим критерiєм вибору авторiв, критерiєм моєї кураторської діяльності.

- Яким творам надається перевага у вашій галереї, за якими критеріями відбираєте?

— Оригінальний стиль, оригінальний напрям, впізнаваність. Важливим моментом є унікальність ніші, яку обрав автор, і вже згадуване інтернаціональне сприйняття. Звісно, твір має бути також актуальним у часі. В арт-центрі виставляються скульптури й інсталяції (і просто неба на терасі, і в залах), живопис, графічні роботи. Серед авторів «Я Галереї» є представники трьох поколінь — старшого (як-от Ігор Янович, Андрій Сагайдаковський, Микола Малишко, Павло Маков), середнього (Володимир Костирко, Євген Равський, Ірина Каленик та інші) й молодшого, яке, так би мовити, «підкидає палива у вогонь». Найбільш активні з них, яких знають у Львові, — Микита Кравцов і Олег Грищенко. Загалом арт-центр працює з більш ніж 50-ма художниками.

- Відносно молода “Я Галерея” вже пережила зумисний підпал. Як гадаєте, хто і для чого це зробив?

— Думаю, це була одна з невдалих провокацій. Невідомі підпалили арт-центр на Волоській о третій годині ночі. На щастя, сигналізація спрацювала вчасно, бо наслідки могли б бути фатальними, адже це житловий будинок, в якому мешкають люди. Нам надали декілька версій підпалу, як на мене, достатньо нереальних, а винних так і не знайшли.

- Після усіх ваших життєвих та творчих досягнень можете назвати себе успішною людиною?

— Якщо говорити про прагнення, то все, що я зробив, є тільки певним вступом. Вступом у ті напрями, які мені цікаво розвивати в Україні. Це музика, дизайн, популяризація сучасного українського мистецтва. Я завжди хотів жити в культурній країні, і думаю, у нас є великі перспективи. Перш за все, має змінитись ставлення до культури. Я хочу, щоб відкривалися нові музеї, щоб діти з перших класів розуміли важливість візуального мистецтва, музики, імпровізації, а не виховувались на «попсі», на телевізійних штампах, які зомбують суспільство. Для цього потрібно зробити ще дуже багато. Тож, якщо ми зараз говоримо про європейське майбутнє країни, перше, що має змінитися, це ставлення людей до своєї культури. Ми повинні поважати цю культуру й споживати — має відбуватися привчання людини до України, до важливості культурного життя нашої нації. Я також над цим працюю, бачу зміни і радію, що не лише я цим займаюсь. Бо, як кажуть, один у полі не воїн.

- Народження донечки якось вплинуло на ваш світогляд?

— Так, багато що змінилося. Тепер вона мене навчає, і я розумію, скільки я ще маю працювати над собою як вихователь і батько. Ми з родиною переїхали за місто, ближче до природи. У нас є город, невеличкий курник, який дає справжні яйця. Ми по-іншому ставимось до поняття «екологія». Змінилося також моє ставлення до роботи: тепер я розумію, що робота не закінчується навіть вдома. Коли є донька, ти повинен продовжувати працювати і тут. Я по-іншому почав ставитись до планування свого часу. Зрозумів, що потрібно більше часу присвячувати родині. Та цього часу завжди не вистачає. Здається, що день закороткий, а рік просто пролітає. Я усвідомив, що майбутнє зовсім не таке, яким ми його уявляємо. Майбутнє — це завжди також переосмислення минулого й теперішнього. Намагаюся стежити за розвитком дизайну, мистецтва, які дуже впливають на мій світогляд. Більш відповідально ставлюся до інформації, особливо, коли це стосується моїх лекцій. Мені подобається, що моя донька живе у вільній естетиці і з народження розуміє, що таке мистецтво, що таке картина й скульптура. Саме естетичне середовище для неї стало природною річчю. Звісно, перетнувши рубіж 40 років, я почав по-іншому дивитись на речі, які до цього здавалися мені простими й неважливими.

- Наскільки ви зараз музикант, а наскільки — галерист?

— Я не галерист, швидше, куратор. Якщо говорити про такий розподіл, то 21% — це музикант, а 52% — все ж таки куратор, який займається мистецтвом. А як дизайнер, напевно, менше 30%. Однак це не стала ситуація, бо вже завтра я можу бути більше дизайнером, а післязавтра — на 100% куратором. Я вільний, і в тому відчуваю свою силу. Роб­лю те, що вважаю за потрібне, і роблю це відповідально.

Довідка «ВЗ»

Павло Гудімов народився 12 жовтня 1973 року у Львові. Закінчив Львівський лісотехнічний університет за спеціальністю ландшафтний архітектор. Один із засновників та екс-гітарист гурту «Океан Ельзи», фронтмен гурту «Гуд:мов», галерист, дизайнер, видавець, керівник «Гудімов-арт-проекту». Був визнаний найкращим рок-гітаристом України, київським Галеристом року. Захоплюється мистецькою літературою та фотографією. На творчому рахунку гурту «Гуд:мов», якому цьогоріч виповнюється вісім років, — три альбоми: «Трампліни», «Монополія» та «Жовтий». На рахунку одного з найбільших проектів арт-холдингу “Я Галерея” — сотні виставок. Куратор сучасного мистецтва. Одружений. Живе у Києві. Виховує доньку Олю.