Михайло ВАТУЛЯК: «У бібліотеку Януковича відправив книги про Голодомор, Бандеру...»

Має гуртівню книжок, де, як він запевняє, книги продають за цінами видавців. Плідно працює над відкриттям книгарень не тільки у Львові, а й в області. Про те, як комплектував бібліотеку на дачі Януковича, секрет бестселерів та чи може електронна книга витіснити друковану, пан Михайло розповів у розмові з журналістом “ВЗ”.

— Кажуть, книжковий бізнес в Україні “загниває” і зовсім не прибутковий. Це справді так?

— У нас ціла держава “загниває”, не тільки книжковий бізнес. Низька купівельна спроможність довела людей до такого стану, що не можуть собі дозволити не те що книжку, а й шматочок ковбаси. На голодний шлунок важко читати.

— З’явилися перестороги, що у 2015 році можуть відмінити “нульовий” податок на книжку...

— Розмови про те, що податок можуть відмінити, тягнуться багато років. Напередодні виборів починають говорити про скасування, роблять різні “страшилки”, а потім його відміняють і кажуть: дивіться, які ми добрі. не дали цього прийняти. Голосуйте за нас! Але від цього уряду, президента, а особливо міністра освіти усього можна чекати. Для них книжка нічого не значить, бо вони її ніколи не читали і читати, напевно, не будуть.

— Знаю, що вам колись доводилося комплектувати книгами бібліотеку для Януковича...

— Було таке (сміється. — Авт.) Подзвонили мені і кажуть, що треба підібрати 420 книжок у бібліотеку на карпатську дачу Януковича. Не казали які, на власний розсуд... Ми спакували про Голодомор, Бандеру, Шухевича, історичні книжки, трохи класики, трохи творів сучасних письменників, і відправили. Наступного дня телефонують: “Что вы там набросали?” Кажу, “набросав” те, що, на мою думку, має знати і читати президент України. Як щось не підходить — відправляйте назад. І вони повернули, майже все... Хоча, думаю, Янукович цих книжок навіть не бачив.

— Ще траплялися схожі історії?

— Луценко, коли був міністром внутрішніх справ, замовив у мене книжки для бібліотек п’яти українських профільних ВНЗ. Каже: «Михайле, хочу у тебе замовити книжок на мільйон гривень. Відповідаю: «Та хоч на три». «Поки що на один, а два міністерство тобі буде винне», віджартувався Луценко. На той мільйон книжок відправили, а ще два міністерство й досі винне (сміється. — Авт.)

— Як відреагувала “книжкова спільнота” на вихід підручників для дітей з помилками?

— Це корупція у чистому вигляді. В Україні залишилось тільки одне видавництво, яке займається навчальною літературою, і його контролює Табачник. Виглядає так, що автори цих підручників — люди з вулиці, освічені люди не припустилися б таких помилок. До мене звертався один видавець, який пропонував розповсюджувати підручники з помилками. Я відмовився, а він дивується, адже там є гриф міністерства. Я відповів: дай мені гроші, і я тобі гриф поставлю на торішній “Комсомольській правді”. Знаю, як це робиться і куди треба нести гроші.

— Тобто є книжки, яких ви принципово не продаєте у своїх книгарнях?

— Звичайно, кожна книжка, яка у нас продається, проходить через мої руки. Колись допомагала дружина... Не раз скандалив з видавцями, які хотіли “підсунути” дитячу неякісну перекладну літературу з російської. Пам’ятаю, принесли мені абетку, і на букву “У” був намальований кріп і підписано: укріп (російською кріп — укроп. — Авт.) Доходило до нецензурщини, але я сказав, що з моїх рук це продаватися не буде. Було ще цікавіше — принесли мені українську абетку, де було 27 букв. Ті літери, в яких малюнки до них в українському і російському варіантах не збігалися, просто викинули. Зате ці книжки були яскраві і гарні.

Також не побачите у мене книжок про магію: ні білу, ні чорну, ні коричневу. Як хробака подрібнити чи слимака розчавити... В нас і так багато дурості, не хочу людям ще давати інструкції, як її робити.

— Про вашу квартиру ходять чутки, як про «готель для письменників». Кажуть, у вас часто зупиняються літератори, які приїжджають до Львова...

— Завжди жартую, що в моїй квартирі на одній з кімнат висить табличка “Тут живе і працює Михайло Слабошпицький” (сміється. — Авт.) Михайло мій великий друг і зупиняється тільки у мене. Та й інші приїжджають. Я з усіма письменниками у дружніх стосунках — і з молодими, і зі старшими.

— Про що має бути книга, щоб стати бестселером?

— Усе залежить від реклами, і вона може бути не завжди позитивна. Коли Марічка Матіос порівняла пам’ятник у Києві з фалосом і комуністи подали на неї в суд, книжка зразу підскочила в продажах. Другий бестселер зробили священики, коли заборонили “Код да Вінчі” Дена Брауна. Ми продавали 2-3 книги в тиждень, але як тільки в церквах почали казати не купувати цієї книги, у мене продавалося по 300 примірників за день.

— Що думаєте про електронні книги? Зможуть вони витіснити друковане слово?

— Найперше така книга потрібна школярам. По-перше, вона легенька. По-друге, модна — може, дитина буде інакше сприймати електронний пристрій. І, що найцікавіше, може, помилок не буде, бо Табачник не буде зацікавлений в монополізації друкованої навчальної літератури, і зможуть працювати науковці. Але книжка, для якої треба “підключити” мозок, потребує паперу. Поки такі книги будуть, друковане слово не зникне.