Юлій КУКСЕНКОВ: «Міністерство спорту підтримало мене одностайно. Але контракт підписало моєму опоненту»

На Олімпійські ігри до Пекіна наша чоловіча збірна зі спортивної гімнастики не потрапила: на чемпіонаті світу у Штутгарті українцям не вистачило 0,675 бала до 12-го, “прохідного” місця. Багато хто з фахівців озвучував невтішні прогнози: одного разу вилетівши з обойми найсильніших, повернутися назад буде непросто. Але чотири роки по тому в олімпійському Лондоні сталося маленьке диво: підопічні Юлія Куксенкова у фіналі стали єдиною командою, яка не припустилася жодної грубої помилки. І не провина наших хлопців у тому, що судді, на початках віддавши “бронзу” українцям, через 15 хвилин розподілили медалі по-іншому. Нам дісталося четверте місце. Це визнання зіграє нашим гімнастам на руку вже на наступних турнірах. Один із головних “винуватців” того лондонського дива — ще донедавна старший тренер Юлій Куксенков — брати участі у цьому не буде. З вересня у нього контракт у збірній Росії.

— Чому я пішов з посади старшого тренера української збірної? Усе просто: мені не продов­жили контракт, — розвів руками Юлій Куксенков. — Це рішення стало для мене неочікуваним. Конкурсна комісія Міністерства молоді і спорту одностайно підтримала мою кандидатуру. А потім представники цього ж міністерства затвердили Олександра Горіна, мого опонента, який не набрав жодного голосу. Не знаю, які критерії брали до уваги ці люди. Та, вочевидь, не результати нашої з хлопцями роботи. Не зважили чиновники і на той факт, що за чотири роки до Ігор у Лондоні мені вдалося створити цілком нову, але при цьому боєздатну збірну. Для всіх хлопців Олімпіада-2012 стала дебютною, але вони впоралися. І, мабуть, ніхто не задумувався над тим, як важливо підтримувати в команді здорову атмосферу: за роки моєї роботи жоден спортсмен не перейшов до іншого тренера.

Я ніколи не забував: посада старшого тренера — циклічна, тому завжди потрібно бути готовим, що будь-якої миті на твоє місце може прийти хтось інший. Хоча, чого приховувати, було прикро. Не виключено, це може бути пов’язано з переїздом мого сина Миколи Куксенкова до Росії. Він успішно зарекомендував себе на чемпіонаті Росії і забезпечив собі місце у збірній. З часом вирішилося питання і з громадянством. А на Всесвітній універсіаді в Казані Коля став триразовим чемпіоном. Я не можу засуджувати його за це. Син народився у Києві, любить своє рідне місто. Але у кожного в житті настає час прий­мати доленосні рішення. Микола зробив свій вибір. Річ не в тім, що українська федерація не обстоювала його інтересів. І не тому, що згасли патріо­тичні почуття. Він віддав своє здоров'я, виступаючи за збірну України. Боровся за медалі Олімпійських ігор, виступав з важкою травмою. Я й досі не можу уявити собі, як він через півтора місяця після перелому і надриву зв’язок зміг виконувати стрибки і зіскоки. Після таких травм про спорт забувають назавжди.

Микола уже не хлопчик, 24 роки — солідний як для гімнастики вік. У Росії на базі “Озеро Кругле” є всі умови для спортивного вдосконалення. У чоловіків — свій окремий зал, у дівчат — два. Коли я зайшов у чоловічий зал, ледь не зомлів: мене вразили не так нові прилади чи допоміжне обладнання, як те, що поряд з гімнастами працювало багато спеціалістів. Окрім тренера, кожному “збірнику” допомагали вузькопрофільні фахівці в окремих видах. Хореографи, масажисти, лікарі — про це можна лише мріяти. Як і про цілодобову сауну, а також басейн, куди гімнасти ходять плавати після тренувань. У нас же в одному залі тренуються чотири збірні — жіноча і чоловіча, юніори та юніорки. Усі вони повинні встигнути відпрацювати вільні на одному килимі. Опорний стрибок — також за розкладом. Сауна — двічі на тиждень... Ми працюємо в кам’яній добі... І при цьому примудряємося перемагати.

- Куди вас запрошували на роботу?

— Як тільки у світі гімнастики дізналися про мою відставку, з’явилися пропозиції роботи. Першими запросили азербайджанці. Я поїхав до Баку, де мені показали ще не завершені, але вже гран­діозні спортивні об’єкти. Гарний гімнастичний зал вміщує 9 тис. глядачів. У цьому залі гімнасти змагатимуться у 2015 році на Перших європейських Олімпійських іграх. Але олімпійське селище бакинці уже побудували. Ця пропозиція була цікавою та перспективною. Але я не був упевнений, що за такий короткий проміжок часу встигну виконати всі висунуті вимоги. Тому вирішив зупинитися на іншій пропозиції — посаді асистента старшого тренера чоловічої збірної Росії.

- Не менш відома ваша донька Ірина, щоправда, в іншій царині — журналістиці...

— Іра працює на телеканалі «Вісті» і продовжує писати для «Московського комсомольця», де робила у журналістиці перші кроки. Після того, як Ірина стала учасницею бойових дій в Осетії, тодішній президент Росії Дмитро Медведєв вручив їй медаль «За отвагу». Я їй сказав: «Іро, твій адреналін, твоя журналістська спрага здобувати гарячі новини — це непогано. Однак, судячи з реакції людей, скажімо, у Швейцарії чи Іспанії, чи не всім їм байдуже, є в гарячих точках журналіст чи ні. Коли у таких обставинах він гине, про це поговорять кілька днів, а потім забудуть про його існування. А ти ризикуєш своїм життям, цінність якого є абсолютною для твоєї малої доньки і для мене з мамою також».

Наша сім’я — цілком і пов­ністю гімнастична. Іра також — майстер спорту з гімнастики. Після статевого дозрівання дів­чатам займатися гімнастикою проблематично. Тому донька перейшла на фрістайл. Однак видатних результатів не досягла. Вступила на юридичний факультет університету. Та згодом загорілася новим бажанням: стати журналістом. Я на той час уже підписав конт­ракт з Федерацією Бельгії, де відпрацював кілька років. Ми уже валізи пакували, як Іра вирішила трішечки погостювати у московської подруги, яка працює в Останкіно. У відомий телецентр вона потрапила акурат тоді, коли там у розпалі була якась «заварушка». Ірці це так сподобалося! «Тату, вирішено — я буду журналісткою!». У мене був шок. Вона вирішила вступати на журфак у МДУ. Одним із ключових іспитів на цей факультет були російська мова і література, яких у київській школі глибоко не вчили. Тож вона поїхала до Бельгії з валізою підручників, а через рік з другої спроби уже стала студенткою. Нещодавно Іра здобула другу вищу освіту — закінчила Університет Азії і Африки.