Сергій БУБКА: «Мою презентацію як кандидата в президенти МОК оцінили як одну з найкращих»

Попри це, новим главою Міжнародного олімпійського комітету став 10 вересня в Буенос-Айресі не українець, а німець

10 вересня в Буенос-Айресі головною подією 125-ї сесії Міжнародного Олімпійського комітету стали вибори нового глави цієї організації. Одним із фаворитів президентських перегонів вважався Сергій Бубка. Попри те, що українець є наймолодшим кандидатом (4 грудня Сергію Назаровичу виповниться 50 років), титулів і досвіду йому не позичати. Окрім видатних спортивних досягнень (ім’я 35-разового рекордсмена світу у стрибках з жердиною занесено до Книги рекордів Гіннесса), український кандидат 15 років працює у МОК, 12 — на керівних посадах Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій, 8 років очолює НОК України.Головним конкурентом Бубки був 59-річний німець Томас Бах — олімпійський чемпіон з фехтування, який з 2002 року очолює юридичну комісію МОК. Саме Баха з третьої спроби (треба було набрати 52 голоси) делегати сесії МОК і обрали своїм новим главою.

Якби главу МОК вибирали прості прихильники спорту, перемогу, без сумніву, здобув би українець. За даними опитування британського журналу SportsPro, за Бубку проголосувало 40,6% опитуваних (на другому місці Бах — 19,78%, третім став Нгі — 14,29%). Відвідувачі сайту insidethegames.biz віддали видатному легкоатлету 46,9% голосів (У — 22,7%, Карріон — 17,0%). Зі солідним відривом рекордсмен у стрибках з жердиною випередив своїх опонентів і на порталі jensweinreich.de: його підтримало 38,2% читачів (Освальд — 18,8%, Бах — 17,7%).

— Мені пощастило працювати з двома президентами МОК — Хуаном Антоніо Самаранчем і Жаком Рогге. Щиро захоплююся цими людьми, які все своє життя, час, досвід і знання присвятили тому, щоб олімпійський рух був на висоті, — розповів Сергій Бубка кореспонденту «ВЗ» напередодні сесії МОК. — Усі ці надбання, які через кілька днів отримає новий президент, заслуговують на повагу. Фінансове становище МОК фантастичне: на сьогодні резервний фонд цієї організації — близько мільярда доларів. Мати надійних комерційних та медіа-партнерів (12 спонсорів і 130 телеканалів) — також чимале досягнення.

- В одному з пунктів вашої програми зазначили, що Олімпійські ігри повинні обходитися організаторам дешевше. Завдяки чому можна це здійснити?

— Не останнє значення має контроль масштабів Олімпійських ігор. Маю на увазі спортивні споруди. Деякі об’єкти, особливо літньої Олімпіади, можна робити тимчасовими, щоб після завершення змагань не перетворювалися на “білих слонів” — величезні споруди, які вимагають багато коштів на утримання. Об’єкти повинні бути здобутком на майбутнє для міста чи країни, де проводяться Олімпійські ігри, а не тягарем, як це нерідко траплялося. Інша складова — це кількість федерацій і спортивних дисциплін, які братимуть участь в олімпійській програмі. Спочатку слід підняти планку спортсменів-учасників Олімпійських ігор приблизно до 10,5 тисячі осіб. Дисципліни ж повинні бути популярними та цікавими, в першу чергу, для молоді. Тоді видовищною буде і вся програма. Олімпійські ігри — це унікальний спортивний проект, шоу, рівних якому немає у світі. Для того, щоб і надалі залишатися на висоті, повинно бути актуальним. Від цього залежать і масштабність, і фінансова складова. Механізми здешевлення Олімпійських ігор важливо віднайти ще й для того, щоб якомога більше міст змогло боротися за право проводити у себе ці змагання. Щоб олімпійський рух дійшов до найменших куточків земної кулі. Щоб у кожній країні спорт ставав усе популярнішим.

- Чи торкнеться здешевлення Ігор такого недешевого елементу олімпійського свята — церемоній відкриття і закриття Ігор?

— Здешевлення — це палка з двома кінцями. Так, МОК прагне зробити Ігри дешевшими. Але хіба можна економити на такому унікальному видовищі, святі спорту? Кожне місто-столиця Олімпійських ігор прагне того, щоб сподобатися, запам’ятатися. Кожна країна хоче, щоб її Олімпіада стала найкращою. Урізати святкові церемонії навряд чи буде доцільно. Потрібно оцінити, що можна зробити дешевшим без негативних наслідків, а що реально потребує повноцінного фінансування. Ці незабутні миттєвості і яскраві враження святкових церемоній — уже половина успіху. Це те, що майже все населення Земної кулі — кількість телеглядачів практично сягнула п’яти мільярдів — пам’ятатиме роками.

- У своїй програмі ви акцентуєте на боротьбі з допінгом. Уже кілька десятиліть найвищі чини олімпійського руху говорять про те, що антидопінгова програма потребує змін. Але як саме зробити допінг-контроль ефективнішим та прозорішим і водночас менш докучливим для спортсменів?

— Ще 1999 року, коли чистоту спорту поставили під сумнів, МОК став ініціатором утворення Всесвітньої антидопінгової агенції, мета якої — контролювати атлетів, виявляти ті препарати і процедури, які вони вживають для поліпшення спортивних досягнень. Рівною мірою, по 50%, акціонерами цієї агенції є МОК і уряди держав. Ми розуміли, що без підтримки урядів, їхніх ресурсів, наукового і медичного потенціалу нам не вдалося б досягти того результату, яким можемо похвалитися уже сьогодні. Прогрес в “очищенні” спорту від допінгу є колосальним. Але, попри те, що з кожним роком ловимо все більше порушників, залишається чимало тих, хто шукає шпаринки, щоб обійти закон. Така вже людська натура. Те, про що ви запитуєте, — завдання непросте. Один із шляхів — виховання спортсменів з дитячих років, діалог з батьками та тренерами на тему, як допінг шкодить здоров’ю, щоб свідомо не переступали через недозволену межу. Паралельний варіант — суворе покарання. Щоб порушники розуміли: рано чи пізно їх таки спіймають. Інших шляхів немає.

- Чи правильно це — відбирати у спортсменів медалі через вісім років після завершення змагань?

— Правильно! А як інакше? Раз обманув — відбувай покарання. Допінг-проби зберігаються вісім років. Для чого? За цей час можуть з’явитися нові методики і системи виявлення заборонених препаратів. Завдяки сьогоднішнім методикам при контролі можна побачити: щось не так. Але конкретно виявити, що саме, вдається не завжди. Через кілька років завдяки розвитку медицини таємне стає явним. На Олімпіаді-2004 в Афінах відклали понад сотню сумнівних проб. І лише сьогоднішні методики дозволили довести порушення. Не важливо, коли медаль повернуть її істинному володарю — через рік, два чи вісім років. Наступне рішення щодо терміну зберігання проб буде про 12 або навіть 14 років.

- Як сприйняли вашу програму кандидата на посаду президента МОК на офіційній презентації у Лозанні?

— Мою презентацію оцінили як одну з найкращих. У мене є чітке бачення і конкретні пропозиції, в якому напрямку слід рухатися. Ми повинні працювати на випередження, інвестувати в майбутнє. Вкладати гроші у молодь, щоб повернути її у спорт, дати поштовх для занять фізичною культурою.

- Львів подаватиме заявку на проведення зимових Олімпійських ігор-2022. Чи має він реальні шанси? Чи презентація міста і всієї України — це радше інвестиція в майбутнє, робота на імідж?

— Щоб дати реальну оцінку, потрібно дочекатися, поки назвуть всіх кандидатів. Але коли ми привезли на Львівщину олімпійських експертів, вони були вражені архітектурою та давньою історією Львова. Окрім того, вдалим є і розташування міста: з будь-якого куточка Європи до Львова можна легко доїхати навіть на автомобілі. Це стратегічне місто для розвитку західного регіону України та і всієї країни в цілому. Проведення Олімпійських ігор суттєво прискорить розвиток Західної України. 20, а то і 30 років — саме стільки часу знадобиться, щоб неспішно побудувати у Прикарпатті необхідну інфраструктуру. Біла Олімпіада може стати стимулом зробити все набагато швидше, дати спортсменам можливість тренуватися і змагатися у себе на батьківщині, а іншим людям — комфортно відпочивати в Карпатах.

- Коли ви з трибун спостерігаєте за стрибками з жердиною, чи виникає бажання самому вийти у сектор?

— Ніколи. Своє я відстрибав. 26 років виступів сповна вистачає для задоволення і амбіцій, і гострих відчуттів. 2000 року прийняв рішення піти з великого спорту і з того часу жердини навіть не торкався. При цьому продовжую бігати, навантажую організм у тренажерній залі, займаюся плаванням, велоспортом, гірськими лижами, намотую кілометри на бігових лижах.

- Чи доводилося використовувати вміння високо стрибати у повсякденному житті?

— У дитинстві для того, щоб займатися спортом, мені доводилося перестрибувати через паркани. Я жив поруч з військовою частиною. Ніяких інших спортивних майданчиків поблизу, окрім як у військових, тоді не було. Ось ми з хлопцями і перелазили через паркан, знаючи, що за нами ганятимуться солдати. Але нас це не зупиняло. Ми порушували правила, щоб позайматися, а також позмагатися один з одним: хто більше підтягнеться, хто швидше пробіжить. Офіцери, помітивши, що на території гуляють пацанята, давали солдатам команду затримати нас. Мене спіймати не вдавалося жодного разу: я швидко бігав, а потім просто-таки перелітав через паркан.

- Чотириразовий олімпійський призер у спринтерському бігу Ато Болдон зізнався, що мріє сфотографуватися з вашим пам’ятником...

—...тоді його мрія вже здійснилася: ми сфотографувалися разом на фоні пам’ятника. Я до того монумента ставлюся без фанатизму. На початку взагалі був проти того, щоб мені за життя ставили пам’ятник. Але керівництво міськради переконало: у молоді повинні бути кумири, маяки, герої, на досягненнях яких вони будуть виховуватися. З цими аргументами я погодився, але при цьому чітко розмежував: пам’ятник поставили атлету Сергію Бубці, якому вдалося досягти у спорті високих результатів. А я — людина, життя якої не обмежується стрибками, рекордами і медалями.