Передплата 2024 «Добрий господар»

«В округ я вклав багато, але не вважаю, що це загублені кошти…»

Виявляється, у політиці гроші вирішують не все. Це показали «мажоритарні» вибори на Львівщині, де п’ятеро заможних самовисуванців, яким через їхнє активне меценатство пророкували безпроблемне проходження у Верховну Раду, поступилися конкурентам із Об’єднаної опозиції. Один із невдах – 40-річний Тарас Козак, депутат Львівської облради.

Нині — бізнесмен, а раніше — перший заступник голови Державної податкової адміністрації у Львівській області, начальник Західної регіональної митниці, заступник голови Державної митної служби України. Незважаючи на те, що у своєму жовківсько-яворівському окрузі він вклав чимало коштів у побудову і реконструкцію церков, шкіл, медичних, культурних і спортивних закладів, виборці віддали перевагу висуванцеві «Батьківщини» Василю Пазиняку. Ця поразка стала сенсацією. Чому «не так сталося, як гадалося», кореспондент «Високого Замку» намагався з’ясувати у розмові з колишнім фаворитом в окрузі №122.

- Позаду вибори. Під час виборчої кампанії експерти із 99-відсотковою упевненістю називали вас народним депутатом. Маєте відповідь, чому цей прогноз не справдився?

— Шаную думку рейтингових агентств, незалежних експертів, екзит-полів. Але єдину правильну відповідь на питання, чи стане кандидат депутатом, може дати тільки виборець. Навіть після оголошення втішних для себе рейтингів ще задовго до голосування не поспішав підкидати шапку вгору. Бачив, як на зустрічах блищали очі у виборців при словах «об’єднана опозиція», розумів, що перемога дасться нелегко. Коли ж отримав підсумки голосування у своєму окрузі, то зрозумів, що більша частина виборців і далі хоче будувати замки з піску, пускати мильні бульбашки та воювати з вітряками. Своїми поводирями у краще майбутнє вона бачить винятково тих, що не мають за собою ні досвіду, ні керівних навиків, не кажучи уже про матеріальну незалежність.

Мене ніхто не переконає у тому, що депутат-мажоритарник має займатися винятково написанням законів, а його округ — щось другорядне. Очевидно, коли відновлювали мажоритарну систему виборів, то й малося на увазі обрати частину парламенту з числа тих людей, які будуть більше уваги приділяти територіям, котрі за них проголосували. Розточанські райони, не маючи в останні роки свого депутата, до певної міри від цього страждали. Може, десь в інших країнах, з іншою ментальністю, іншим рівнем розвитку держави та суспільства, пропорційна система має свої переваги. Але у нас спочатку треба підняти з руїни господарство, село, яке в Розточчі є взірцем занепаду…

- Як пережили невтішні для себе результати?

— Ніколи не ставив своє депутатство у розряд тих справ, де для досягнення результату треба вилізати зі шкіри. Тому підсумки підрахунку голосів сприйняв спокійно. У перші години після голосування хотів побути наодинці. Але не для того, щоб заховатися від людей. Хотілося подумати над загадкою: чого ж все-таки хоче виборець від кандидата і чим не підходить йому моя система передвиборчої боротьби? Можливо, сьогодні люди розцінюють вибори як шоу, чекають на авантюри, скандали, які привертали б увагу до претендента? Але це не мій стиль, ніколи такого не запропонував би своїм виборцям.

- Кого винуватите у своєму програші? Команду? Конкурентів? Виборців, які виявилися «невдячними»?

— У жодному разі не звинувачую людей, котрі працювали на мою перемогу. Конкурентів — також, бо вони, як і я, воліли перемогти. Немає за що звинувачувати і виборців, адже своїм волевиявленням показали свою позицію. Такий депутат, як я, їм не потрібен. Я завжди був категорично проти, щоб мене називали меценатом. Меценат — це покровитель поетів та художників. А я прагнув допомагати простим людям. Жаль, звичайно, тих сорока тисяч виборців, які мені повірили і які донині не можуть збагнути: що сталося? А звинувачую я зраду, підступність, брехню, обман, а особ-ливо — байдужість. Бо, як сказав один письменник: не бійся ворогів — у найгіршому випадку вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів — у найгіршому випадку вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих — вони не вбивають і не зраджують, але з їхньої мовчазної згоди існують на землі зрада і вбивство.

- Скільки коштів ви витратили на соціальні програми у своєму окрузі за останній рік? Як бізнесмен, який вміє рахувати кожну копійку, не шкодуєте, що могли «виборчими» капіталами розпорядитися краще — наприклад, вкласти їх у якесь нове виробництво чи покласти у банк на депозитний рахунок?

— Ніколи не старався робити для людей добрі справи і рахувати, у що це мені обійшлося. Не люблю рахувати гроші у чужій кишені і не люблю, коли рахують у моїй. В округ я вклав багато. Але не вважаю, що це загублені кошти. Допоміг відроджувати соціальну інфраструктуру у містах і селах, рятувати людські життя. З чим можна порівняти такі моменти, коли на зустрічі до тебе підходить молода дівчина і каже, що за мого сприяння вона уже є зрячою, а інша каже, що стала на ноги?! Мої «друзі» називали це підкупом виборців. А я хочу запитати: чому таким «підкупом» не займається держава, чи ті, що лише галасують про допомогу знедоленим? Звичайно, можна було використати кошти, що були витрачені на окрузі, з іншою метою, зокрема заховати їх у банку. Але ж я йшов на вибори не для того, щоб збагатитися!

- Чи означає поразка, що ви тепер «охололи» до свого округу і перекладаєте відповідальність за справи у ньому на переможця?

— Свій округ у межах Жовківського і Яворівського районів тепер має Василь Пазиняк. Я ж є депутатом обласної ради у половині Жовківщини. Пазиняк у межах своїх повноважень відповідає за свою територію, я — за свою. Не хочу, щоб він мені говорив, ніби Козак забирає від нього хліб. Але, оскільки я привселюдно наголошував перед виборами, що, коли програю, то передам усі свої напрацювання з виборцями тому, кого вони будуть вважати за кращого, — то тепер прискіпливо контролюватиму, як він реалізовує волю жителів Розточчя. Планую на сесіях обласної ради періодично про це доповідати.

- Для багатьох було приємною несподіванкою почути ваше привітання на адресу свого суперника. Цього не очікували люди, які називають вас одіозною особою і мають на вас зуб ще з «передпомаранчевих» часів…

— Програвати також треба вміти. Треба мати мужність не лише визнати свою поразку, а й привітати переможця. Чому це викликає подив? Бо немає, на жаль, у нас нормальної політичної культури. Переможених чомусь переповнюють злоба і ненависть до того, хто виявився більш вдалим у виборчій боротьбі. Ці емоції часто не дозволяють переступити через власні амбіції. Вважаю себе сильною особистістю, тому привітати суперника для мене було справою честі.

- Це правда, що після поразки на цих виборах остаточно зав’язуєте з політикою? В яких сферах українського життя ми надалі почуємо про Тараса Козака? Чи не отримуєте пропозицій працювати у владі?

— Тих, хто хоче викреслити мене з політики, можу заспокоїти: поривати з нею найближчим часом не планую. У владні структури не рвуся, зрештою, ніхто й не пропонує. У мене є свій бізнес, і нарешті хочу пов-ністю йому віддатися.

Схожі новини