Ірма ВІТОВСЬКА: « Ірма і Леся – дві людини, які між собою навіть не знайомі»

Вона здобула широке визнання завдяки ролі Лесі у відомому телесеріалі “Леся плюс Рома”. Хоча цей комедійний персонаж має мало спільного з Ірмою Вітовською. Це інтерв’ю про справжню Ірму — серйозну, цікаву особистість, емоційну, творчу. Неординарним у неї є навіть ім’я.

— Пані Ірмо, як материнство позначилося на вашому житті і професійній кар’єрі?

— Ще перебуваю у декретній відпустці. Але в березні я вже зіграла виставу і в квітні зіграю дві вистави. Знялася в серіалі. В українському кіно не знімаюся, бо його наразі нема. Завдяки материнству з’являється об’ємність в творчості, наповненість інша і краща.

— Ви успішна, талановита акторка...

— Не називала б себе успішною. Так можна буде сказати наприкінці життя. В актора має бути присутній момент незадоволення, бо інакше — деградація. Потрібно мати можливість працювати, щоб вдосконалюватись.

— У вас таке незвичне, як для галичанки, ім’я.

— Моє хрещене ім’я Ірина. Ірма — радше данина матері, яка родом з Латвії.

— Популярність ви здобули завдяки телесеріалу “Леся плюс Рома”. Наскільки персонаж Лесі відображає справжню Ірму Вітовську?

— Це, мабуть, мої жести, зовнішність на той момент. Але Ірма і Леся ­ — дві людини, які між собою навіть не знайомі. Мені треба було багато спостерігати за жінками, анекдотами, за якимись реакціями, щоб створити цей образ. Леся любить те, чого не любить Ірма, Леся боїться того, чого не боїться Ірма, Леся поводиться так, як не поводиться Ірма. Хоча Леся має Ірмині реакції, сміх, жести. Цей персонаж повністю зроблений мною.

— Що вас захоплює?

— Мені багато що подобається. Історія, література... Багато читаю сучасної літератури, повертаюсь до класики. Вболіваю за український продукт, мені хотілося б, щоб було українізоване кіно. Мене хвилюють хворі, безпритульні діти, тварини, старі самотні люди. Хвилює моральний стан суспільства. Тому, що моїй дитині доведеться жити у цьому суспільстві. Чим далі дитина росте, тим більше це мене хвилює. Пропоную людям повернути десятину, тобто кожну десяту частку свого доходу віддати на адресну допомогу.

— Це, можна сказати, ваш рецепт оздоровлення суспільства?

— Риба гниє з голови, але оновлення йде знизу. Будуть інші люди на місцях. Очищення принесе людина, яка буде починати з себе творити добро і вміти ділитися. Ви даєте, і ви можете колись і отримати. Ніхто не застрахований, що з ним чогось такого не трапиться. Оце милосердне очищення почне працювати. І незчуємося, як через рік опинимося в іншій країні. Віддавати кровно зароблені гроші важко, особливо, коли самому не вистачає... Закликаю людей відкинути такий стереотип: 10 гривень — це мало, а 100 я не можу. 10 гривень — не мало, з миру по нитці... Подивіться навколо, Бог завжди спрямує вас і вкаже, кому вам треба допомогти. Є сайти онкохворих дітей, офіційні (не потрапляйте на аферистів). Є хворі в лікарнях, у тюрмах, які хоч і грішники, але потребують милосердя для навернення. Хочу пропагувати адресну допомогу. Важливо мати потребу віддавати. Віддавати тому, що я не можу не віддати. Це — як почистити зуби, вранці помолитися. Знайдіть це відчуття і побачите, як вам почне щастити.

— Пані Ірмо, повернемося до театру, яким би ви хотіли його бачити?

— Театр — маленьке віддзеркалення держави. Влада, слава, гроші — великі спокусники, але, як казав владика Любомир Гузар, біда не в грошах, а в руках, які ті гроші тримають. Тобто в людині, яка у тій владі опинилася, людині, яка у тій славі купається. Мої колеги — режисери, актори, музиканти, живописці, люди мистецтва, шоу-бізнесу, на жаль, часто сповідують принципи особисті. Петро Мамонов у фільмі “Острів” (надзвичайно християнський фільм про грішника, який намагався стати хоча б добрим християнином) нагадав епізод, коли Христос приїжджає на ослиці в Єрусалим, і всі його вітають, сиплять квіти під ноги, а ослиця думає, що це все їй. Люди публічні — політики, митці, духовенство, мають знати: якщо їх обрано і дано талант бути на публічній посаді, то вони повинні не казати, що це мої досягнення, не пишатися і не купатися в цьому, а бути знаряддям того, кого вони везуть зверху. І з них більше спитають. Тому ці люди повинні говорити про благочинність, своїми прикладами показувати, підтягувати суспільство, а не розбещувати, показуючи труси за 3000 доларів.

— А чим для вас є сім’я і який ваш рецепт сімейного щастя?

— Дедалі більше розумію, що родина повинна бути усвідомлена. Без кохання не можна виходити заміж. Є шлюби, побудовані на пристрасті, які швидко розпадаються. Людина має бути готова до сім’ї. В неї готовність може бути в двадцять, особливо до дітей, може бути готовність в сорок. Але, вступаючи в шлюб, людина має розуміти, що це — назавжди. Тоді буде менше розлучень. Я за планування родини, дітей. Я — абсолютний противник абортів. Ми відірвалися від традицій і не можемо повернутися в цнотливе суспільство, в якому жили наші бабусі і дідусі. Але потрібна культура сексуальної поведінки для молодих людей. Повернути поняття гідності, честі. Все починається з культури. Коли в людей пріоритет — запит на книжку, а не на ковбасу, то й суспільство інше.

— Для акторської професії характерними є стреси. Як ви їх долаєте?

— Стресів не уникнути. Люблю інколи подепресувати, покопатися в собі. Звичайно, потрібно намагатися не робити нікого винним. Мені теж це не завжди вдається, адже ми люди і часто падаємо в своїх думках, образах, в плітках. Але від цього треба відходити. Всі свої проблеми треба пов’язувати з собою — значить, щось не так в минулому зробили. В нашій професії набираємо різної енергії і мусимо її акумулювати. Люди творчі мають більш вразливе серце, воно довше болить. Це стосується лише тих творчих людей, які люблять професію в собі.

— Хто вплинув на ваше становлення як людини, актриси?

— Як акторки, мабуть, консерваторія. Львів багато зробив для мого орієнтування в просторі, для мого особистісного стержня. Хоча фундамент отримала в дитинстві від батьків, діда з бабою. Поняття моралі, гріха. Юність не завжди була чемна, з пригодами, пошуками на дні. Але це — нормально в моїй ситуації, тому що в мене був хороший фундамент, знала, куди повертатися. Доля так склалася, що повернулася назад. Гірко, коли дитина, не маючи першого фундаменту, потрапляє на дно і не повертається. Власне, юність — в студентських гріхах, падіннях, пиятиках, — я все це пройшла. І не шкодую. Можливо, люди, які живуть більш-менш рівно, не такі добрі, як люди, які повернулися. Не кажу, що стала такою пай-дівчинкою, навіть тепер інколи в мене трапляється і нецензурна лексика, як пам’ять з того часу. Але знаю, що таке підлість, подвійні стандарти — за ними не живу. Такі речі собі не дозволяю.

— Вже давно живете в Києві?

— Чотирнадцять років. Три міста у моєму житті — Франківськ — Львів — Київ. Є ще Донецьк, де виросла моя мама, хоча народилася вона в Ризі.

— Чи можете сказати, що ви задоволені своїм життям?

— Щаслива, що здорова, що в мене є дитина, родина. Хоча бувають всілякі негаразди, не без того — якісь дрібні, побутові сварки. Але ми тримаємося купи, не маю на що нарікати. Якщо в мене нема якогось матеріального зиску, то це — ще не привід нарікати. Якщо в мене нема ролі, яку б хотіла зіграти, значить, так дано, і треба робити те, що є сьогодні. Багато чого хочеться в житті, але виривати нічого не буду — це гріх.

— Які ваші риси характеру допомагають вам долати складні життєві ситуації?

— Я — пробачаю, не злопам’ятна, можу викреслити людину зі свого спілкування і водночас “відпустити” її. Намагаюся поставити бар’єр. Швидко “запалююся” і швидко “гасну”. Ця риса, мабуть, допомагає мені у житті. А “запалююся” я так, що мої близькі страждають.

— Ви дуже емоційна людина?

— Я — емоційна людина, темпераментна. А ще в мене загострене почуття справедливості. Але це — небезпека, бо часто те, що для мене видається справедливим, може бути не таким. Для мене повага людей — найдорожче.

Довідка «ВЗ»

Народилася актриса в Івано-Франківську, навчалася у Львівській музичній академії ім. М. Лисенка за спеціальністю «Актриса драматичного театру» (курс Богдана Козака), яку закінчила у 1998 році. Відтоді працює у Молодому театрі в Києві. Зіграла у багатьох виставах, була учасницею багатьох міжнародних театральних фестивалів. Отримувала персональні нагороди. Ірма Вітовська була ведучою талант-шоу “Народна зірка” на ТРК “Україна”. Заміжня за актором Молодого театру Владимиром Кокотуновим. 29 березня 2011 року народила сина Ореста.