Як надати психологічну підтримку постраждалим від обстрілів

Людина, яка переживає влучання ракети чи її уламків у власний дім, зазнає сильного стресу та не за­вжди помічає, як опиняється на вулиці без речей першої потреби. Справа рятуваль­ників — відвести постраждалих на безпеч­ну відстань і переконатися, що ніхто не опинився під завалами. А от перші слова підтримки, склянка води чи теплий одяг будуть доречними (а подекуди й рятівни­ми) навіть від незнайомців.

Як допомогти постраждалим від об­стрілів, радить психологиня Тетяна Єр­молаєва. Поради фахівчиня дала у рамках Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?»

Перше, що потрібно зробити, — це пе­реконатися, що ні постраждалому, ні вам нічого не загрожує.

Наближайтеся до людини, перебува­ючи в полі її зору. Не кричіть та не робіть різких рухів. Спокійно привітайтеся, на­звіться і запропонуйте допомогу.

Переконайтеся, що людина вас чує й розуміє. Спробуйте візуально оцінити її стан. Якщо вона кричить, плаче, трем­тить або, навпаки, перебуває в ступорі та не реагує на слова, це може свідчити про сильний стрес. У такому разі не поспішай­те з порадами, а спершу вислухайте. Щоб уважно вислухати й все зрозуміти:

• запевніть постраждалого, що слухає­те його: «Я вас чую»;
• уточнюйте те, що вам незрозуміло: «Ви маєте на увазі, що…» або «Поясніть, будь ласка»;
• повторюйте основну думку співроз­мовника: «Ви кажете, що…»;
• визначте ключові думки людини й повторіть їх: «З ваших слів я розумію, що…».

Тоді постраждалий переконається, що його почули та правильно зрозуміли.

Щоб підтримати й заспокоїти людину:

• не інтерпретуйте її слів, не робіть оці­нювальних суджень: «Мабуть, ви почуває­теся жахливо»;
• визнайте, що її проблема важлива: «Мені дуже шкода це чути» або «Так, це дійсно важко»;
• дайте постраждалому зрозуміти, що він молодець й зробив все можливе: «Я бачу, як вам непросто. Ви — молодець» чи «Я вважаю, ви все зробили правильно», адже під час стресових подій ми схильні знецінювати себе та свої старання.

Щоб людина відчула себе в безпеці та вийшла на контакт, звертайте увагу не лише на свої слова, а й на мову тіла: вираз обличчя, погляд, позу, жест.

• Якщо в цьому є потреба, виразно представтеся.
• Утримуйте зоровий контакт, але не дивіться на постраждалого постійно, щоб він не відчував тиску.
• Простежте, щоб у вас була відкрита поза тіла, не схрещуйте рук.
• Говоріть м’яко, спокійно, не дуже гучно.

Пам’ятайте: ви можете мати щире ба­жання допомогти людині, але якщо вона не хоче говорити, ділитися з вами, об­лиште її. Не тисніть на неї та ні до чого не змушуйте.

Якщо людина йде на контакт, зорієн­туйте її в ситуації. Запитайте:

• як її звати;
• де вона перебуває і
• що відбувається навколо.

Допоможіть постраждалому сісти й за­пропонуйте звичайні речі:

• воду, теплий чай;
• їжу;
• ковдру чи одяг, які зігріють.

Залишайтеся з людиною. Вислухайте її та скажіть, що співчуваєте. Запропо­нуйте покликати лікаря, якщо бачите, що в цьому є необхідність. Важливо, щоб ваше бажання допомогти було щирим. Якщо постраждалий відмовляється від допо­моги й виявляє бажання побути на само­ті, це означає, що йому потрібен час на те, щоб оговтатися. Не варто примушувати до спілкування.