Дисципліна, а не покарання

Дисциплінарні за­ходи потрібно застосовувати спокійно й завжди приватно

Бути батьками — завдання не для слабких. Це до снаги тільки відважним людям, готовим узяти на себе відповідальність. Завдання полягає не лише в тому, щоб забезпечити дітей матеріально, а й у тому, щоб розвивати їхню особистість. Дисципліна — одна зі складових цієї праці.

Коли необхідно дисциплі­нувати дитину або підлітка, рекомендують позбавити їх чогось приємного для них. Для цього батьки, зберігаючи спо­кій, повинні заздалегідь обгово­рити з донькою чи сином, якими будуть дисциплінарні заходи в разі порушення домовленості. Дитина має наперед знати, що її чекає, і розуміти: у кожної дії є наслідки, тому не можна жити так, ніби твоя поведінка ніяк не впливає на обставини.

Психіатр Росс Кемпбелл у своїх книгах пропонує укласти з дітьми угоду, у якій чітко ви­значені огріхи та їхні наслідки, і прикріпити цей документ на по­мітному місці. Дитині необхідно розуміти, яку поведінку в її сім'ї вважають неприпустимою та що на неї чекатиме, якщо вона так поводитиметься. Таке життя, і сім'я — це місце, де дитина готу­ється до дорослого життя.

Педагог Роджер Радлі теж дає поради щодо дисципліни.

По-перше, якщо можливо, використовуйте природні на­слідки помилкової дії, перш ніж застосовувати дисциплінарні заходи. Наприклад, дитина з'їла нездорову їжу, яку їй заборонено вживати, і внаслідок цього пога­но почувається. Немудрі батьки додадуть ще й покарання. Про­те в цьому немає потреби. Біль у животі - це вже достатній урок. Дитина на власному досвіді піз­нає наслідки.

По-друге, дисциплінарні за­ходи потрібно застосовувати спокійно й завжди приватно. Ба­гато батьків принижують гідність дітей, дорікаючи їм у присутності друзів. Це не лише принизливо, а й породжує почуття, протилежні до тих, які намагаються виклика­ти батьки. Зазвичай все завер­шується образами.

Діти та підлітки повинні бачи­ти справедливість і цінність ви­правлення, бо інакше дисципліна втрачає сенс. Дисципліну ніколи не можна застосовувати, щоб компенсувати своє розчаруван­ня. Тому стримуйте себе в гніві. Розлючена людина, як правило, втрачає контроль над собою. Якщо ви роздратовані, краще змовчати і нічого не робити. З дисциплінарними заходами не слід поспішати. Потрібно дати винному час усвідомити свою провину та її причини. Якщо ми виявляємо довіру до дитини чи підлітка, вони зазвичай її виправ­довують. Та якщо звертаємося до них як до злочинців, їхня по­ведінка стає відповідною.

Не надто мудрі батьки висува­ють умови для любові: «Якщо ти погано поводитимешся, я біль­ше тебе не любитиму/я від тебе піду». Малюк думає, що батьки люблять його тільки за щось до­бре, і намагається заслужити цю любов, стаючи невротиком. Ди­тину слід навчати визнавати про­вину. Якщо ми змушуємо дитину почуватися злочинцем, але не показуємо їй виходу, це непра­вильно. Ситуація ніколи не без­надійна настільки, щоб не знайти допомоги.

Дисципліна має слугувати для того, щоб дитина зрозуміла іс­тинне значення сили волі. Цього можна досягнути в атмосфері довіри та збереження гідності. Дисципліна має переконати, а не залякати.

Доктор педагогіки Кей Кузьма сформулював такі пра­вила дисципліни:

1. Уникайте нотацій. Кри­тикувати можна тільки вчинки. Нотації та філософські розмови про неприйнятність поведінки навряд чи допоможуть виправи­ти характер. Малюкові необхідно чітко і просто сказати, що так не можна було чинити, але водночас показати, що любите його. Не кажіть: «Хороші люди так не ро­блять». Такі зауваження перед­бачають, ніби він погана людина, а це руйнує його самоповагу та принижує гідність. Якщо дитина знає, що вчинила неправильно, не зосереджуйте на цьому увагу тривалий час.

2. Зважайте на мотиви. Ре­агувати на поведінку дитини по­трібно відповідно до мотивів, а не результатів. Наприклад, якщо дитина випадково розбила щось, то її докори сумління будуть до­статнім покаранням. А вам можна просто нагадати їй, щоб наступ­ного разу була обережнішою. Однак, якщо малюк навмисно розбив щось у гніві, потрібно по­яснити йому неприпустимість такої поведінки й ужити заходів. Коли дитину помилково карають за те, чого вона не робила, вона обуриться тим, що батьки її не зрозуміли. Це роздратування, спричинене несправедливим ставленням, може призвести до агресії.

3. Висловлюйтеся в пози­тивному сенсі. Не використо­вуйте заперечних наказів. За­мість «Не ставай на стіл» скажіть: «Постій на підлозі». Це дасть змогу дитині зрозуміти, яка по­ведінка припустима. Вимога «Не ставай на стіл» — не пропонує дитині жодної альтернативи. По­передження на зразок: «Тільки спробуй ударити її знову» — не ді­ють. Більшість дітей почує «удар її знову» й не забариться вико­нати почуте. Батьки часто самі винні в неприйнятній поведінці дітей через свою надто бурхли­ву реакцію на їхні погані вчинки. Діти швидко запам’ятовують, що розлючує батьків, тож коли вкотре захочуть їм дошкулити, просто робитимуть заборонені вчинки.

4. Уникайте необґрунтова­них заборон. Необдумане «ні» ми часто промовляємо рефлек­торно або через поганий настрій. Запитайте себе: чи обґрунтова­на моя відмова? Уникайте над­то часто вживати слово «ні», бо воно стане звичним для дитини й не досягатиме мети. Батьки нерідко поспішають сказати «ні» у відповідь на прохання дітей за­мість того, щоб подумати, як би спробувати його виконати.

Наприклад, малюк запитує: «Можна, я піду погуляти?» Мама поспішає відповісти: «Ні». Дити­на запитує: «Чому?». І далі: «Тому, що на вулиці нікого немає, а я не можу зараз піти з тобою». — «На­віщо тобі йти зі мною?» — «Щоб захистити тебе». — «Від чого?» — «Я ж сказала: ні!». — «Наша су­сідка на вулиці, вона може на­глядати за мною». — «Я сказала: ні!». — «Але чому не можна?». Тоді мама розуміє, що в неї немає пе­реконливої причини для відмови й змінює своє попереднє рішен­ня: «Ну, добре, іди».

Після цього ваша дитина дійде висновку: по-перше, ваше «ні» не остаточне; по-друге, якщо твер­до наполягати, батьки можуть змінити рішення. Звісно, це не означає, що ви ніколи не можете змінювати рішення, особливо, якщо ви зрозуміли, що помили­лися. Просто потрібно мати ва­гому причину, щоб сказати «ні» дитині й не ранити її своєю від­мовою. Якщо можливо, скоротіть свої відмови до мінімуму.

5. Зберігайте репутацію. Не ставте дитину й себе у безвихідь. Завжди має бути можливість ви­йти зі складної ситуації.

Не погрожуйте зробити те, чого ви самі не бажаєте або не в змозі зробити. Не примушуй­те дитину давати обіцянки, яких вона не зможе виконати. Напри­клад: «Обіцяй мені, що ти ніколи більше не битимешся».

Не очікуйте від дитини вико­нання того, що вона зазвичай не робить, якщо тільки ви силоміць не примушуєте її. Наприклад: «З'їш усе до останньої крихти!».

Не пропонуйте дитині вибір, якщо ви не в змозі задовольнити її прохання. Утримуйтеся від про­позицій на кшталт «Чим би тобі хотілося погратися?». Таке за­питання може спровокувати ма­люка обрати те, що ви не можете йому дати. Натомість краще ска­жіть: «Ти хочеш погратися з кон­структором чи з головоломкою? Чи помалювати?».

6. Передбачайте можливі труднощі. Якщо ви зумієте вчас­но застерегти дитину, це допо­може їй упоратися із ситуацією. Наприклад, якщо малюк граєть­ся із чужою іграшкою й ви точно знаєте, що інша дитина розсер­диться, спрямуйте увагу свого малюка на інше заняття. Дуже багато з того, що трапляється з іншими дітьми, можна було б уникнути, якби батьки були більш спостережливі й допомогли ди­тині вчасно змінити свою пове­дінку.

Як запобігти труднощам:

Керування через дотик. Багато проблем із дисципліною виникає тому, що батьки недо­статньо уважні, аби визначити початок конфлікту чи появу на­пруження. Іноді ніжне поплеску­вання, обійми або ваша рука на плечі дитини будуть для неї на­гадуванням, що ви поруч і готові прийти їй на допомогу. Вчасно поклавши руку на плече малю­ка, ви можете стримати його від агресивних дій. Цей метод діє­вий особливо тоді, коли ви помі­чаєте, що емоційне напруження зростає. Дотик завжди має бути ніжним і дарувати впевненість.

Ін'єкція любові. Ваше до­брозичливе схвалення та вияв любові можуть умить вивести дитину з будь-якого скрутного становища. Це можна зробити, сказавши лише декілька слів: «Я тебе люблю» або «Ти сьогодні молодець!». Можна підбадьори­ти жестами, усмішкою, підморгнути або міцно обійняти дитину. Батькам слід постійно запевняти дітей у тому, що їх приймають і люблять. Така батьківська під­тримка допомагає їм розвинути навички самоконтролю.

Відволікайте увагу. Якщо дитина надто засмучена і її ніяк не вдається заспокоїти, спро­буйте скерувати її увагу на ті види діяльності, де вона може досягти успіху. Цей метод осо­бливо ефективний, якщо дитина ще надто мала, щоб її можна було переконати словами. Пропоную­чи малюкові інший вид діяльнос­ті, намагайтеся, щоб він був мак­симально схожий на попереднє заняття. Наприклад, якщо дити­на розкидає конструктор, то най­влучнішим «відволікальним» ма­невром стане кидання м’ячика в кошик або нанизування кілець на кілочок, але аж ніяк не вирізання з паперу чи інший малорухливий вид діяльності.

Пояснюйте ситуацію. Бать­ки часто дивуються, як легко можна вмовити дитину. Навіть дворічні діти здатні зрозуміти об­ґрунтування ваших дій, якщо зу­міти їх зацікавити. Багато малю­ків засмучуються тому, що в них є бажання робити щось, але вони вибрали для цього не той час, не те місце або не мають необхідних матеріалів. Тоді дитина починає дратуватися, тому що їй не зро­зумілі такі обмеження. Батькам знадобиться чимало терпіння, щоб пояснити дитині, як чинити в таких випадках. Наприклад: «У нас немає всього необхідного, щоб зробити домашнє моро­зиво, зате в нас є фрукти, і ми можемо зробити смузі». Коли ви намагаєтеся пояснити ситуацію, робіть це просто і небагатослів­но.

Спонукання до спільної ді­яльності ефективне з трохи старшими дітьми. Вони лю­блять бути чемними й допомага­ти і зазвичай прислухаються до того, що їм пояснюють. Напри­клад: «Спробуй якомога краще вивчити це оповідання, тому що іншим буде дуже цікаво його по­слухати».

Використовуйте спонукан­ня та заохочення. Не слід дава­ти обіцянки та заохочувати, щоб «підкупити» дитину.

Наприклад: «Якщо будеш слухняним, я дам тобі щось ціка­ве». Хоч іноді можна застосову­вати цей метод, щоб спрямувати дитину до бажаної поведінки, але цей метод не має ґрунтувати­ся на правилі «ти мені, я — тобі». Спробуйте висловитися так: «Якщо ти швидко збереш іграш­ки, у нас ще залишиться час по­читати улюблену книгу перед обідом».

Перш ніж обіцяти, подумайте, чи можете ви дотримати слово. Якщо ви в цьому не впевнені, слід попередити дитину про об­ставини, які цьому заважають. Наприклад: «Ми поїдемо в парк, якщо не буде дощу». Краще ви­користовувати заохочення, щоб спонукати дитину добре поводи­тися, ніж постійно докоряти їй за погану поведінку.

Підготувала Нінель Кузнецька.

Схожі новини