Від Акту Злуки до Дня Соборності України

22 січня святкуємо 104 роки з дня проголошення Акту Злуки. Це день, коли на руїнах Австро-Угорської та російської імперій відбулось возз’єднання Західної Української Народної Республіки та Української народної республіки. Цього дня святкуємо День соборності України. Про основні моменти Акту Злуки журналістці «ВЗ» розповів старший науковий співробітник Музею історії Львова Ярослав Бишкевич.

— Що було найскладніше в реалізації Акту Злуки?

— По-перше, українські землі були розділені між двома імперіями — російською і Австро-Угорською. У цих країнах були різні законодавства, то ж в українців, які там жили, були різні менталітети в українців.

Ті, що були проти росії, одні були монархічного спрямування, інші — соціалістичного. Ті, що були під Австро-Угорською владою, все-таки стояли на законодавчих позиціях. Також ці українці, крім того, що проводили Злуку, також мали різних ворогів. Східна Україна вважала, що головний ворог — росія, чи червона, чи біла. Західна Україна вважала, що Польща і Румунія.

— Як Акт Злуки вплинув на тодішні стосунки України з росією, з європейськими державами? Адже обидва документи про Акт член галицької делегації, адвокат Олесницький, озвучив французькою мовою — для представників європейських держав.

— Світ нас не знав і не сприймав України. Одним державам була потрібна єдина і неподільна росія — без більшовиків, але росія. Інші не хотіли, щоб росія існувала. Хтось орієнтувався на Польщу. Та сама Франція — у неї головний ворог була Німеччина. України ці держави не сприймали, для них це була «колишня росія». І тому з держав Антанти одні не хотіли України бачити, а другі просто не зрозуміли, що це таке. Франція не хотіла бачити України. Велика Британія і США не розуміли її, або дивились суто на економічний зиск. Крім того, представники України не знали, що державам Антанти запропонувати. Текст Акту Злуки вони переклали французькою, бо тоді вона була основною дипломатичною мовою у світі.

Я читав спогади учасника делегації ЗУНР Лонгина Цегельського, то він писав, що на Паризькій мирній конференції 1919 — 1920 рр., коли була і польська, і українська делегація, то з української делегації не всі знали французьку мову, здебільшого німецьку. А з польської делегації багато хто знав французьку. І навіть були такі випадки, що польські представники переконували французів, що українців «вигадали німці», що українці — більшовицькі агенти червоної росії. Але українці не могли зрозуміти цього, бо не всі знали мову і стояли, мовчали.

Для росії — що був Акт Злуки, що його не було — вона все одно українську незалежність не сприймала.

Правильно казав перший голова Директорії УНР Володимир Винниченко:

«російська демократія закінчується там, де починається українське питання».

Тому, чи біла, чи червона росія — вона ідеї незалежної України не сприймала, на стосунки з росією ця історична подія ніяк не повпливала.

Інша справа, що це об’єднання стало для росії можливістю встановити свою владу і на Західних землях. росіяни як воювали, так і продовжували воювати. Червона росія оголосила стан війни УНР 16 січня 1919 року. А біла росія формально не воювала проти нас, бо не вважала нас окремим народом, хіба якимись «сепаратистами», які щось собі придумали.

— Як сприйняли це з’єднання тодішні українці, чи не було побоювань, що вони дві України «не уживуться»? Бо ж як показують подальші події, а саме Варшавський договір 1920 року між Польщею і УНР, інтереси одних земель влада поклала вище інтересів інших земель. Чи були і серед народу такі настрої?

— Коли підписували Акт Злуки, ясно, що відношення було різне. З патріотичної точки зору це був позитив — ми об’єднались. Але політики східної України вважали, що ворог — це росія, як біла, так і червона. На західних землях вважали ворогом Польщу, Румунію. Крім того, мали значення законодавчий і ментальний моменти. Адже Східна Україна до того належала до росії, де не було законів, не було прав народів. Західна Україна належала до Австро-Угорщини, де все-таки існував закон. Як писав Михайло Драгоманов, «якщо в західних землях робітництво відстоювало права на законодавчому рівні, то в росії — з револьвером в руках». Представники ЗУНР, які вийшли з Австро-Угорського законодавчого поля, казали, що треба діяти в межах закону. А на східноукраїнських землях одні вважали, що гетьман чи цар «повинен про нас подбати», інші, соціалісти, казали: «Панів геть, капіталістів геть». Навіть той же Винниченко вічно бавився в класову боротьбу.

Наприклад, навіть виборче право у західних та східноукраїнських землях встановили різне. На західних землях залишили так, як було за Австро-Угорської імперії: чоловіки і жінки мали право голосу по досягненню 24 року, право бути обраним — по досягненню 30 років. На сході України відбувся трудовий конгрес, де затвердили, що право голосу мають чоловіки і жінки по досягненню 21 року, і які не належали до експлуататорських класів. Тобто на відміну від західних земель, «східняки» бавились у класову боротьбу.

— Чи розглядалась ця історична подія українською владою як довгострокова (якщо брати до уваги, що йшов наступ на два фронти), чи радше як символічний акт?

— Можна вважати це і символічним актом… Бо це був наслідок віковічної боротьби України за свою Незалежність. Так, була і боротьба проти агресії — зі сходу йшла росія, біла і червона, з заходу — Польща, румуни на Буковину наступали… Також ви згадували Варшавський договір, до нього знову ж таки, по-різному ставились. Так, Директорія підписала договір з Польщею щоби спільно відстояти незалежність. Натомість Петлюра вирішив пожертвувати Галичиною, а галичани то сприйняли «в багнети», бо Петлюра їх здав. Як реакція на це була створена Українська військова організація (УВО). Восени 1919-го одна зі складових частин УВО — Українська Галицька армія (УГА) — об’єдналася з білогвардійцями: був підписаний сепаратний договір між УГА і Збройними силами Півдня росії. Це було не політичне об’єднання, а ситуативне. Українська армія опинилась в кільці фронтів, косив тиф, тому генерал Тарнавський підписав договір з білою армією, щоби разом воювати. Зі свого боку біла росія теж думала: «наші вороги — сепаратист Петлюра, жидо-комісар Лєнін, а галичани — іноземці, то якось домовимось». А потім, у 1920-му, УГА навіть з червоною армією об"єдналася, як Червона Українська Галицька армія (ЧУГА), але довго вони там не пробули…

Довідка «ВЗ»

Акт Злуки або Велика Злука — урочисте проголошення 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, День соборності України. Акт Злуки історично спирався на споконвічну ідею українського народу про незалежну, соборну, національну державу. Об’єднавча акція залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського народу. Від 1999 року указом президента 22 січня на державному рівні відзначається День соборності України.

Розмовляла Єлизавета Козловська