«Навіть якби не знала, хто ця жінка, зрозуміла би — переді мною велика співачка»

92-річна Марія Кивелюк особисто зустрічалася зі славетною Соломією Крушельницькою

Марія Кивелюк із правнучкою Емілією. Фото з альбому Марії Кивелюк
Марія Кивелюк із правнучкою Емілією. Фото з альбому Марії Кивелюк

На початку лютого 2022 року у «Високому Замку» вийшло інтерв’ю зі старшою науковою співробітницею Дому Франка Вірою Бонь, у якому Віра Лук’янівна розповіла, що вона, мабуть, єдина львів’янка серед старшого покоління, якій пощастило на власні очі бачити славетну Соломію Крушельницьку. Нашу з Вірою Бонь розмову прочитала 92-річна Марія Кивелюк (народилася 2 листопада 1929 року у Львові. - Г. Я.), яка останні кілька років живе в Італії. І написала мені листа, що вона не лише бачила Соломію Крушельницьку, а й навіть спілкувалася з нею у помешканні, де жила славетна співачка, і де зараз діє її музей. Ми зв’язалися з донькою Марії Семенівни, пані Роксоляною, і домовилися про відеозв’язок.

— За кілька днів мені виповниться 93 роки, — каже пані Марія. — Але я добре пам’ятаю ту нашу зустріч зі славетною українською співачкою. Я закінчила Львівський медичний інститут у 1953 році. Майже 50 років працювала лікарем. Перші сім років після розподілу лікувала людей у Красному, а згодом, коли народилася донечка, переїхала до Львова. До 2005 року жила і працювала у Львові, а потім молодша донька Роксоляна забрала мене до Італії. Вона там вийшла заміж, і переконала мене, що я їй потрібна в Італії. На той час мені минуло 70 років, чоловіка поховала. Роксоляна казала, що дуже хоче, щоб мій внук розмовляв українською. Тому я тут.

— А як ви познайомилися зі Соломією Крушельницькою?

— Моя мама працювала секретаркою-друкаркою у Музеї українського мистецтва у професора Свєнціцького. Зарплата була невисокою. А Соломія Крушельницька давала моїй мамі підробіток. Співачка вирішила впорядкувати свою кореспонденцію із Михайлом Павликом. Це був період, коли співачка жила і працювала в Італії. Крушельницька давала моїй мамі листи від Михайла Павлика — по кілька штук, і мама їх набирала на друкарській машинці. Готову роботу мама відносила пані Соломії і брала чергову порцію роботи. Тих листів було дуже багато. Соломія Амвросіївна любила поспілкуватися з моєю мамою, розпитувала про родину, а іноді навіть співала їй. Під час чергової зустрічі мама розповіла про мене. Сказала, що я навчаюся у медичному інституті, і Крушельницька сказала: «Я би хотіла познайомитися з вашою донькою». Мушу зазначити, у той час пані Соломія почувалася погано, і майже нікого не приймала. Аж раптом дивне рішення — бажання побачити мене. Я тоді була студенткою 5-го курсу. Це був червень 1952 року (Крушельницька померла 16 листопада 1952 року. — Г.Я.). У вільний час я підробляла медсестрою. Мама дала мені чергову порцію надрукованих листів, і я прийшла до співачки.

— Яким було ваше враження, коли ви на власні очі побачили славетну Крушельницьку?

— Це була дуже мила жінка. Попри свій поважний вік, а їй майже виповнилося 80 років, вона була красивою, з великою копною волосся, що обрамляло голову, наче ореол. А який у неї був тембр голосу! Спокійний, мелодійний. Навіть якби не знала, хто ця жінка, зрозуміла б — переді мною велика співачка.

— Вона вас частувала?

— Ні. Ми лише спілкувалися. Більше нікого, окрім неї, я не бачила. На той час вона дуже хворіла. Ми спілкувалися недовго — не більше 20 хвилин.

— Про що говорили?

— Річ у тім, що я також колись займалася музикою — грала на фортеп’яні. Вчилася в Оксани Білецької, а іспити складала Василю Барвінському. За німців мене навчала музики, а ми тоді жили в Городку, Мар’яна Миколаївна — донька відомого композитора Миколи Лисенка. Мар’яна Лисенко була акомпаніаторкою в одній родині у Городку, у нас ночувала. Моя мама дала їй цілу коробку з різними продуктами. Мар’яна Лисенко не хотіла брати, бо ж час був складний, і голодний. Мама її вмовила, і тоді Мар’яна Лисенко сказала: «Добре, я візьму, але лише за однієї умови. Буду приїжджати в Городок і давати уроки гри на фортепіано вашим дітям. Раз на тиждень — у середу». Зі Соломією Крушельницькою ми говорили про музику і про те, що я вже не граю на фортепіано, бо не маю де. А ще про життя загалом, про студентське життя.

— То це була зі Соломією Крушельницькою лише єдина зустріч?

— Єдина. Через п’ять місяців серце оперної діви зупинилося. Але ця зустріч закарбувалася у моїй пам’яті на усе життя. Таку жінку забути неможливо…

Схожі новини