«Не міг не допомагати людям, які потребували моєї допомоги»

Юзефа Валажчика називали другим Шиндлером, який рятував євреїв, ризикуючи власним життям у роки Другої світової війни. Він закохався у єврейку Ірену Фронт і, ризикуючи життям, врятував і її, і ще пів сотні євреїв.

Вперше про історію цього кохання я почула кілька тижнів тому під час екскурсії у польську Ченстохову, у якій 13 листопада 1919 року народився Валажчик. І була здивована, що пан Юзеф, якому минуло 102 роки, живий. А тепер от сумна звістка — Праведник народів світу Юзеф Валажчик відійшов у інший світ…

Він вільно володів німецькою, тому під час Другої світової війни німецькі окупанти призначили його керівником заводу з виробництва картопляного крохмалю у Рильську, що поблизу Лодзі.

Дізнався, що кохана — єврейка

У 1940 році Юзеф закохався у єврейку Ірену Фронт. Як партизан, який спеціалізувався на контрабанді зброї до окупованої нацистами Польщі, Валажчик розумів, що у певний момент і його схоплять. Він просто очікував, що це відбудеться на полі бою, а не у ліжку з коханою Іреною.

Одного разу, а це був 1941 рік, Валажчик був у номері у готелі «Грабовська» у Варшаві, коли за дверима почув голоси німецьких офіцерів.

«Спочатку подумав, що вони прийшли за мною», — розповідав пан Юзеф. Однак коли прислухався до їхньої розмови, зрозумів, що нацисти прийшли у готель, щоб там знайти євреїв, а не членів польського опору, членом якого він був. Поляк Валажчик зітхнув з полегшенням, але глянув на Ірену — вона була страшенно налякана. Дівчина сказала йому, що вона — єврейка. Зрозуміло, що смерть загрожувала не лише їй, а й тому, хто був поруч з нею. Те, що трапилося потім, стало епічною історією, наповненою романтикою і героїзмом.

Зусилля Валажчика з порятунку Ірени та ще 50 інших євреїв 2002 року принесли йому звання «Праведника народів світу», яке присвоюють в Ізраїлі особам, які не є євреями, але які ризикували своїм життям заради порятунку євреїв у час Голокосту.

У «Грабовській» Валажчик миттєво розробив план, як врятувати себе та Ірену. Він заховав кохану за шафою, зачинив за собою двері номера, віддав своє посвідчення офіцерові у коридорі і пішов у загальну ванну, де прикинувся, ніби його нудить. Коли німці, обшукуючи номер за номером, дійшли до дверей, які зачинив Валажчик, господар готелю пояснив їм, що кімната належить людині, яка блює у загальній ванній кімнаті.

Вигадка заради порятунку

Вигадка врятувала життя парі, однак нашкодила їхнім стосункам. «Нам пощастило, але я страшенно був злий на Ірену за те, що вона не розповіла мені про свою ситуацію, ми ж обоє ризикували життям», — розповідав на своєму 100-річнму ювілеї пан Валажчик про події 80-річної давнини так чітко, ніби усе трапилося лише тиждень тому. «Це було справжнє кохання, але це було так шалено, як кохають 20-річні», — сказав він.

Він знав, що Ірена має мало шансів на те, щоб вижити, без високоякісних підроблених документів, які б підтверджували її особу. Юзеф був майстром заводу у Варшаві, чудово спілкувався німецькою, міг подорожувати Польщею, використовуючи свою роботу з метою прикриття.

Розподіляв зброю, готівку та інші запаси для загонів опору, що базувалися у різних регіонах Польщі. Вирішив скористатися контактами у селі Регнів, що між Варшавою і Лодззю, щоб допомогти з документами для Ірени. «Мені довелося розповісти їм всю правду. Бо, якщо вони вирішили мені допомогти, мусили все знати. Вони ж ризикували особистим життям».

Через три дні, коли Ірена жила у безпечному будинку у Варшаві, який Валажчик винайняв для неї, мер Регнова погодився задовольнити прохання Юзефа. Але тут було одне «але»: Валажчику довелося щедро заплатити і одружитися з Іреною, щоб ця фальшива історія виглядала на 100 відсотків достовірною. «Ірена була для мене дорогою людиною, а її безпека — надзвичайно важливою».

Арешт коханої та її друзів

Валажчик і його молода дружина перебралися в інше помешкання у Варшаві. Якийсь час все було спокійно. Однак у жовтні 1941-го Ірену арештували з 20 іншими єврейками. Вони дружили ще до війни, одного разу зібралися. Усі мали фальшиві неєврейські імена, однак їхня зустріч викликала підозру.

Рятувати їх довелося Валажчику. Використовуючи свої підпільні контакти, він дізнався, що польська поліція та німецькі офіцери, які тримають в ув’язненні жінок дуже люблять хабарі. Було «вікно» на кілька годин перед вивозом затриманих, і Валажчик скористався цим. Йому вдалося це, але треба було заплатити за визволення 21 жінки. Ціна була дуже високою — два фунти золота, які він повинен був знайти за кілька годин. Юзеф позичив трохи грошей і використав «запаси» для партизанської Армії Крайової, щоб отримати решту.

Для Ірени коханий знайшов інший сховок, і це був чудовий дім. Місця у ньому вистачало, тож до себе молоде подружжя забрало ще двох жінок — подругу і няню Ірени. Усі вони пережили війну, дякуючи Юзефу Валажчику.

Зради і розлучення

Але його роман з Іреною не був безхмарним. Він сам згодом зізнався, що у нього були стосунки з іншими жінками, поки він був одружений. Ірена і Юзеф розлучилися після війни, але залишилися добрими друзями.

Валажчик намагався провадити бізнес у комуністичній Польщі — відкрив пивоварню. Він підтримував фінансово свою колишню дружину. Ірена вдруге вийшла заміж, у неї народилася донька у другому шлюбі. Приблизно 13 років тому Ірена попросила Юзефа зустрітися. Це було незадовго до її смерті. Вона хотіла ще раз йому подякувати перед смертю за те, що він тоді, у страшний час Голокосту, врятував їй життя.

Ірена ніколи не розповідала своїй доньці про те, що вона єврейка. «Внуки Ірени зв’язалися зі мною зовсім недавно, — розповідав на своєму 100-річному ювілеї старенький пан Юзеф. — Вони навіть не здогадувалися, що колись довелося пережити їхній бабусі».

Вдруге пан Валажчик одружився 1950 року, у пари народився син. Але цей шлюб не був тривалим. Юзеф знову розлучився. Вдруге. А потім одружився втретє. Третя дружина також народила йому сина.

Протягом усієї війни Валажчик проникав у єврейське гетто Варшави, щоб постачати їжу і ліки своїм друзям. «Я не міг їх покинути, — казав він. — Ми в Армії Крайовій знали, що наша допомога була лише символічною. Ми також розуміли, що кожен наш візит може стати останнім у нашому житті».

Карою за проникнення у гетто для неєвреїв була смерть. І як правило, виконання вироку відбувалося на місці. Валажчик ризикував своїм життям, допомагаючи щонайменше 30 євреям, яких прийняв на роботу на фабрику. «Я взяв на себе забагато ризиків, але не міг встояти перед тим, щоб не допомогти людям, які насправді потребували допомоги».

Як з’ясувалося, батько Юзефа Валажчика, єдиної дитини у сім’ї, помер, коли йому було лише 8 років. Мама переживала фінансові труднощі і часто виживала лише завдяки допомозі незнайомих людей. «Ця деталь у моїй біографії, найімовірніше, вплинула на мій вибір», — сказав він.