Ідеальна дружина для імператора

«Я прощаюся з тобою, тому що Бог кличе мене до себе. Дякую тобі за щастя, яке ти мені подарував. Хай Бог тебе благословляє і нехай дарує тобі вічне щастя», — написала 1 жовтня 1866 року у відчаї Шарлотта до свого чоловіка, що перебував далеко за океаном. Вона безуспішно шукала підтримки в Європі для його влади у Мексиці. Невдалі переговори, ймовірно, остаточно затьмарили її розум.

Фердинанд Максиміліан Йозеф Австрійський (1832−1867), син ерцгерцога Карла (1802−1878), у 1852 р. подорожував по Португалії та Іспанії. Під час його візиту до Лісабона йому сподобалася принцеса Марія Амелія де Браганца (1831−1853), дочка колишнього імператора Бразилії Петра I (1798−1834). Юнак закохався у неї без пам’яті і незабаром попросив її вийти за нього заміж. Але поки молода пара дожила до здійснення своїх шлюбних планів, Марія Амелія померла від туберкульозу. Максиміліан до кінця життя не міг забути про Амелію і до самої смерті носив перстень, який вона подарувала йому на знак любові та вірності, — стверджує сучасний австрійський історик Зігфрід-Марія Грессінг. Хоча Максиміліан був у траурі, знав, що все одно повинен одружитися. У 1857 р. поїхав до Брюсселя, і при дворі незабаром почали перешіптуватися, що Марія Шарлотта Кобург (1840−1927) могла б стати його дружиною. «Вона найкрасивіша принцеса в Європі», — казав гордо про свою дочку бельгійський король Леопольд I (1790−1865). Австрійський ерцгерцог мусив з ним погодитися.

Справді, від 16-річної стрункої дівчини з великими карими очима і розкішним волоссям годі було відвести погляд…

Тесть дбає про майбутнє

Здавалося, немає перешкод на шляху до їхнього щастя. При бельгійському дворі, проте, надавали великого значення грошам, і Леопольд І був дуже ощадливим. Хоча Максиміліан отримав згоду короля на шлюб, йому довелося все ж сідати за неприємні переговори щодо приданого нареченої. Зрештою, він досяг успіху — принцеса отримала деякий посаг, безліч дорогоцінних каменів, плюс 100 тисяч гульденів і річну пенсію у розмірі 20 тисяч гульденів.

«Припускаю, що я забрав від цього старого окуня те, що було найдорожче його серцю», — сказав після завершення розмови з майбутнім тестем Максиміліан.

22 червня 1857 р. наречений і наречена сказали сакраментальне «так». Це було класичне габсбурзьке весілля.

Шарлотта була закохана у свого чоловіка, хоча розуміла, що насправді є заміною — якби не смерть принцеси Браганци, Максиміліан ніколи б не одружився з нею… Однак навіть ці маленькі хмаринки не затуляли сонця для неї. Настав також час для визначення титулів нареченої і нареченого, оскільки статус ерцгерцога і ерцгерцогині не задовольняв бельгійського короля. Леопольд I хотів найкращого для своєї дочки, тому сам взявся за переговори з австрійським імператором Францом Йосифом I (1830- 1916) про майбутнє свого зятя.

Гнів старшого брата

Незабаром після цього імператор справді призначив свого молодшого брата генерал-губернатором королівства Ломбардія та Венеція. Виявилося, це поганий подарунок. Ломбардія і Венеція належали до неспокійних районів монархії, на яких ставали дедалі сильнішими прагнення італійців об’єднати свої землі. Жителі Мілана вітали ерцгерцога та його дружину дуже люб’язно, але все-таки це був Габсбург, іноземець. Навіть його ліберальні реформи не принесли Максиміліану популярності. «Усі італійські землі говорять про одне й те саме голосом гіркоти та незгоди, проти цього голосу я залишаюся сам і безсилий», — поскаржився восени 1858 р. генерал-губернатор матері Софії Віттельсбах (1805−1872). Своєю ліберальною політикою Максиміліан розлютив імператора Франца Йосифа настільки, що у 1859 р. його позбавили цього титулу.

Дружини братів терпіти не могли одна одну

Максиміліан і Шарлотта оселились у замку Мірамаре на італійському узбережжі неподалік Трієста. Вони з любов’ю реконструювали його як родинне гніздо. Однак навіть та чудова і красива земля на Адріатиці не стала достатньою винагородою для подружжя за втрату політичного впливу і влади. Максиміліан почав страждати від депресії. Він підозрював, що більше не отримуватиме жодного серйозного завдання від свого брата.

Шарлотта була стурбована станом свого чоловіка і тим, що у них досі не було бажаного нащадка. І тим більше зосереджувалась на прагненні здобути владу. У цьому, однак, навіть симпатія свекрухи їй не допомогла.

Хоча імператриця називала Шарлотту «ідеальною дружиною для імператора» і у Відні лобіювала інтереси свого молодшого сина, вона не змогла вибити для нього якогось титулу. Цьому, своєю чергою, заважала Єлизавета Баварська (1837- 1898), дружина Франца Йосифа І. Сісі бачила у прекрасній Шарлотті небезпечну конкурентку, тоді як Шарлотта заздрила становищу Єлизавети як імператриці. Їй було неприємно, що Максиміліану подобалася Сісі…

Шанс на здобуття влади

Амбітна Шарлотта не була задоволена становищем «вічно другої». Зрештою, вона була королівською дочкою. У неї були більші амбіції, ніж у її чоловіка.

Незадоволене подружжя об’єднало зусилля з французьким імператором Наполеоном III (1808−1873), який хотів отримати вплив у Мексиці та створити там свою власну імперію. Його війська вже деякий час були розгорнуті в мексиканських районах, що було не до вподоби іспанцям та англійцям. Вони теж хотіли урвати собі шматок цього торта. Тому категорично не погоджувалися, щоб усе потрапило в руки французів, відтак незабаром також відправили свої війська за океан. Наполеон III у цій ситуації запропонував компроміс — нехай Максиміліан буде мексиканським імператором. Шарлотта була сама не своя від радості. Це чудова можливість для них. Вона буде імператрицею, здобуде бажане становище! Її чоловік був обережнішим. На подив багатьох, він вагався приймати цю пропозицію.

Помилка за помилкою

«Далека і невідома країна є досить великою небезпекою», — попередила його мати Софі.

«Спробуйте отримати обіцяну військову підтримку Франції, Англії та Іспанії», — рекомендував його брат Франц Йосиф. Максиміліан, незважаючи на багато застережень, нарешті погодився. Він виїхав до Мексики разом із Шарлоттою, але, як незабаром виявилося, для них було б краще, якби залишились у Європі…

З фрегата «Новара» вони зійшли на берег у Веракрусі, у Мексиці, 28 травня 1864 року. Максиміліан уявляв, як правитиме економічно розквітлою новою країною, запровадить тут європейську культуру… Навіть не підозрював, що реальність буде зовсім іншою. Мексиканці не хотіли іноземців на чолі своєї держави, хоча імператор Наполеон III намагався переконати подружню пару, що це не так.

Максиміліан відразу після прибуття робив помилку за помилкою. Він видав наказ стратити 20 000 повстанців, вірних мексиканському президенту Беніто Хуаресу (1806−1872). Церкві і знаті не хотів повертати маєтки, які у них відібрали повстанці. Він визнав право голосу за середнім класом, що не сподобалось аристократії. Останньою краплею до гіркої чаші стала його земельна реформа.

А європейська культура? У Мексиці нею ніхто не цікавився. Новий правитель налаштував проти себе всі верстви суспільства.

Зрікаються лише старі

Шарлотта нарешті може бути щасливою у своєму новому замку. Після коронації вона користується титулом імператриці і навіть не припускає, що її не вітають у новій країні. Коли Наполеон III вивів свої війська із Мексики, молодий імператор усвідомив усю серйозність ситуації і почав розглядати питання зречення престолу. «Зректися престолу означає зрадити себе, вважати себе неспроможним панувати. Це може зробити лише старий або слабкий правитель, а не тридцятирічний імператор, сповнений життя і надії на майбутнє», — відповіла йому Шарлотта у 1865 році. До своїх обов’язків імператриці вона ставилася дуже серйозно, часто подорожувала по Мексиці і постійно вірила, що їй вдасться подолати будь-які проблеми.

Всі вмивають руки

«Я попливу до Європи і привезу допомогу», — пообіцяла Шарлотта чоловікові і разом з французами покинула мексиканське узбережжя. Вона вірила, що переконає французького імператора надіслати потрібні гроші і солдатів. Однак Мексику тоді всі вважали сумнівною інвестицією у майбутнє, вона випала зі сфери європейських інтересів.

Правителі відмовлялися ризикувати. «Перестаньте жити ілюзіями», — холодно

привітав її Наполеон III при зустрічі на паризькому дворі. Він відмовився надавати її чоловікові будь-яку допомогу. «Для мене він є уособленням диявола, і вчора під час нашої останньої розмови він мав такий вираз обличчя, що у всіх волосся стояло дибки», — писала шокована цією ситуацією Шарлотта 22 серпня 1866 року. Такий же прийом вона отримала у Відні. Останньою надією була для неї зустріч з Папою Пієм IX (1792−1878). Угода з Ватиканом гарантувала би допомогу у Мексиці. Святійший отець прийняв Шарлотту ввічливо, але, вислухавши її прохання, лише знизав плечима.

Покоївка вбиває курей

«Так, ніби раптом блискавка пронизала мозок, і сліпуче світло назавжди позбавило її чіткого погляду на реальність», — описує життя Шарлотти у Римі Грессінг. Мексиканська імператриця восени 1866 року почала демонструвати ознаки божевілля. «Їжа отруєна», — твердила вона, відмовляючись їсти будь-які страви. Натомість вона наказувала кучеру зупинити її карету біля міських фонтанів, з яких пила воду. Перед Папою вона впала на коліна, просячи його врятувати її від найманих вбивць.

Служниця за її наказом приносила до покоїв живих курей, вбивала їх перед Шарлоттою і готувала, бо імператриця нічого іншого не наважувалася їсти. Зрештою, брат приїхав по Шарлотту і відвіз її до Мірамаре. Погані новини про стан здоров’я імператриці досягли Мексики, де Максиміліан перебував буквально у критичному становищі.

Не стріляйте в обличчя

Жменька вірних солдатів у мексиканському містечку Керетаро була оточена бійцями Беніто Хуареса. Облога тривала 71 день. Імператора схопили, а Хуарес вимагав помсти. Максиміліан був для нього слугою Франції, людиною, яка використовує гроші мексиканців і хоче розбагатіти на них. Тому імператора звинуватили у державній зраді і 16 червня 1867 р. засудили до смертної кари.

«Не стріляйте в обличчя», — попросив Максиміліан у солдатів з розстрільної команди. Щоб вони виконали його прохання, він запропонував їм гроші. Розумів, як налякає матір Софію його знівечене обличчя. Після смерті хотів мати гідний вигляд…

Була сьома ранку 19 червня 1867 р. Залп з гвинтівок обірвав його життя. Коли повідомлення про його смерть дійшло до вже колишньої мексиканської імператриці, Шарлотта не усвідомлювала, що відбувається навколо неї. Жінка втратила розум і цілими днями вишивала і грала на фортепіано. Вона пережила свого чоловіка на 60 років…