Гетьман Іван Мазепа віртуозно грав на торбані

Була вражена, переступивши поріг Львівського музею етнографії та художнього промислу. Я потрапила у незвично змодельований загадковий світ музичних інструментів, які промовляли до мене через сучасну комп’ютерну програму в давньому овальному вікні, як у своєрідному часовому порталі. Одночасно з появою зображень геніїв-композиторів і творців минулих епох — від Моцарта й Бетховена до гетьмана Івана Мазепи та Гната Хоткевича, синхронно зазвучали мелодії музичних інструментів — від арфи і клавесина до українських кобзи та бандури. Особливо заінтригували, як прелюдія до експозиції, музичні сходи, що у відповідь на мої кроки зазвучали містичною мелодією тисячолітньої давності середньовічного автора Гвідо Аретинського.

— А чому саме ця мелодія, а не, скажімо «Ода до радості» Бетхове­на чи відомий твір котрогось з укра­їнських композиторів, наприклад, «Щедрик» Леонтовича, озвучує до­рогу до вашого храму Музики? — За­питала у куратора, автора ідеї та кон­цепції цієї унікальної, відтепер постійно діючої виставки, керівника музею в структурі Інституту народознавства НАН України Андрія Клімашевсько­го.

— З двох причин. Значна частина му­зичних інструментів була створена або удосконалена саме у монастирському середовищі середньовічної Європи. Друга, що саме монах — хормейстер Гвідо з міста Ареццо — є автором нині чинної музичної абетки, яку він ство­рив на основі акровірша до Івана Хрес­тителя. Тому навіть сходи у нашому задумі символічно звучать мелодією Гвідо з Ареццо як своєрідні ноти його музичної абетки.

— У чому суть програми ?

— Кожен з відвідувачів може само­тужки лише через легкий дотик вка­зівного пальця управляти програмою та інформацією на сенсорній пане­лі своєрідного музичного пюпітра без сторонньої участі. Програма дозво­ляє пізнати еволюцію як клавішних ін­струментів від клавесина і клавікорда до фортепіано й піаніно, так і струн­них — давніх раритетів від басової лют­ні і мандоліни до сучасної бандури. Водночас звучання шедеврів музи­ки у контексті обраного на пюпітрі му­зичного інструмента синхронізується з появою в окремому овальному вікні-екрані постаті знакового автора твору. Уся екранно-звукова музейна виста­ва створена у форматі аудіо-, відео- та графічних зображень, відображає ін­тригуючі музичні історії за лінією: му­зичний інструмент — його мелодія — її творець на трьох рівнях культурного простору: європейському, загальноу­країнському, Львова і Галичини.

— Якщо програма має навчально-освітній характер, то на кого вона розрахована?

— На широке коло відвідувачів — від дітей і дорослих до фахівців і поцінову­вачів музики, яку ще Леонардо Да Вінчі ставив найвище з-поміж усіх видів і жан­рів мистецтва. Однак найбільш корис­ною в освітньому плані наша експозиція є для учнів музичних шкіл та студентів Музичної академії.

— Чи є в експозиції якісь особливі давні чи незвичні інструменти?

— Так, наприклад, арфа XVIII століт­тя, торбан, клавішний інструмент, який створив у 1791 році знаменитий вина­хідник музичних інструментів Себас­тьян Ерар. Особливо хочу відзначити маленьких розмірів раритет, який ми раніше вважали дорожнім фортепіано, однак з’ясувалася, що це унікально рід­кісний в музичному світі інструмент для жіночого будуару.

— Які ще незвичні цікавинки пропо­нує ваша програма?

— Наприклад, розповідь про не­звичні інструменти, як-от нікельхарпа, що демонструє, як люди раніше, ще якихось 500 років тому, намагалися створити універсальний інструмент-«оркестр». Окремо можна почути звуки дивних інструментів — механічних ор­ганчиків, що відтворювали звук поді­бно до «шарманок»; прадавньої мело­дії, наприклад, праарфи «епігоніона», яку слухали давні греки в епоху Сокра­та та Евріпіда майже дві з половиною тисячі років тому.

— Хто допоміг втілити інтерактив­ний характер музичної експозиції?

— Нашу концепцію експозиції на най­вищому європейському рівні технічно втілив відомий в Україні і поза її межами центр «Спеціалізовані музейні інформа­ційні технології» на чолі з його керівни­ком В’ячеславом Верещагіним.

— А хто автор текстів про музичні інструменти?

— Професор музичної академії імені Миколи Лисенка Наталія Кашкадамова є автором інформації про клавішні інстру­менти нашої експозиції. Окремо корек­цію текстів здійснили швейцарські фа­хівці з Базеля, а я є автором більшості текстів до струнних інструментів.

Пан Андрій розповів, що великий композитор Вольфганг Амадей Моцарт вчився грати на клавесині. Гри на фор­тепіано його навчив молодший син Се­бастьяна Баха, до якого Моцарт спе­ціально їздив у Лондон. Але, попри це, точкою відліку епохи фортепіано вважа­ють Моцарта. А потім була епоха роман­тизму — Шопен, Шуберт і Ференц Ліст. Після цих композиторів ера фортепіано триває досі.

Я побачила різні види фортепіано, швидше, прародичів цього інструмен­та, коли є чорні і білі клавіші, але стру­ни натягнуті поперечно, а не поздовж, як ми звикли бачити на сучасних інстру­ментах.

У чому фішка експозиції? За словами Андрія Клімашевського, не лише у тому, щоб показати еволюцію струнних і кла­вішних інструментів, а розкрити дух епо­хи, здійснити реконструкцію епохи мак­симально переконливо для відвідувача, щоб через появу зображення і слухан­ня музичного твору, читання інформа­ції на моніторі і споглядання інструмен­та з експозиції людина мала можливість зануритися у той час — чи то 200, чи 300 років тому.

А далі пан Андрій демонстрував, як звучить клавесин (інша назва клаві­корд), що за звучанням дуже відрізня­ється від фортепіано.

— Бачите, який прорив? Яку швидку еволюцію вдалося здійснити на почат­ку ХІХ століття? — здавалося, що нау­ковець проживає життя і долю кожно­го інструмента, про який розповідав. — Перейдімо до струнних інструментів. Скрипка, безумовно, культовий інстру­мент.

На екрані з’явився наш земляк, Ка­роль Ліпінський, якого називали дру­гим Паганіні. Бо він єдиний, хто не програв скрипкової дуелі Нікколо Па­ганіні. Коли між ними відбулося зма­гання, публіка визнала своєрідну ні­чию. А Паганіні настільки був вражений грою Ліпінського, що подарував йому свою скрипку роботи Гварнері. І Ліпін­ський заповів поховати його з тією ле­гендарною скрипкою. Ліпінський по­хований у Львівській області. На жаль, зараз великий музикант, який створю­вав музичні твори, серед яких «Поло­нез», призабутий.

Я слухала, як звучить торбан, на якому колись грали магнати та елі­та Речі Посполитої, до якої входила і Україна з 1569 року, з часу Люблін­ської унії і до третього поділу Речі По­сполитої. Потім цю традицію пере­йняла наша еліта козацька, зокрема гетьмани і полковники. Наприклад, віртуозно на торбані грав гетьман Іван Мазепа. І не лише грав, а й ство­рив свій неперевершений шедевр «Ой горе тій чайці». Ця мелодія стала хі­том ХVІІІ століття. У радянські часи її називали народною піснею. Те, що насправді її написав гетьман Мазе­па, значиться у доносі Іскри і Кочубея на Мазепу Петру І. Мазепу звинува­чували у націоналізмі вже у той час! І значною мірою ці звинувачення базу­валися на аналізі цього твору. Петро І тоді не повірив доносу, але згодом події призвели до Полтавської битви.

Ще один інструмент цієї виставки — кобза — значить для українців більше, ніж просто музичний інструмент. Бо це — один з символів нашої національної свідомості, своєрідний ретранслятор народної пам’яті про «еру вольностей і звитяг», як писав великий Кобзар. Представлена в експозиції давня коб­за першої половини XVIII століття по­ходить з колекції «Львівського Бояна» — знаменитого хорового товариства, заснованого в 1891 році. На кобзі збе­реглася давня контрамарка цього ко­лективу. Є підстави вважати, що цю кобзу тримав у руках сам Гнат Хотке­вич — головний реформатор україн­ської бандури. «Аж мороз іде по шкірі», — сказав пан Андрій, коли ми слухали 100-літньої давності голос і гру Гната Хоткевича, що був розстріляний сталін­ським режимом у 1938 році.

— Кобза — головний носій козацького міфу України, творцями якого були коб­зарі, незрячі виконавці пісенного геро­їко-патріотичного епосу, — каже Андрій Клімашевський. — Кобза відіграла над­звичайно велику роль у піднятті націо­нального духу, формуванні національ­ної ідентичності українців.

Ця інформація важлива і в контек­сті сучасної гібридної війни з Росією та для патріотичного виховання молоді. Тому настільки важливі смисли і сим­воли було закладено у будову і кон­цепцію цієї експозиції, щоб показати історичну тяглість, в тому числі нашої музичної традиції з давніх часів і до сьогодення.

Фото авторки