Луї де Фюнес і Жан Маре ненавиділи один одного

У 1964 році у Франції у про­кат вийшла перша частина трилогії Андре Юнебеля «Фантомас» — авантюрної пародії на бульварні романи П’єра Сувестра і Марселя Аллена. Стрічка була настіль­ки популярною, що стала кінохітом у багатьох країнах світу, у тому числі й у колиш­ньому Радянському Союзі, де глядачі сприйняли її не як ко­медію, а як крутий бойовик.

Сувестр і Аллен ще 1911 року придумали невлови­мого суперзлочинця, який постійно змінював зовнішність і видавав себе за інших людей за допомогою майстерно зробле­них масок. Жорстокий і артис­тичний антигерой понад соро­ка кримінальних романів набув такої шаленої популярності, що перша екранізація його походе­ньок була втілена ще 1913 року. Тоді образ Фантомаса трактував­ся як така собі версія професо­ра Моріарті зі схильністю до теа­тральних ефектів. Коли Юнебель отримав пропозицію зняти новий фільм про архілиходія — і вперше у кольорі, було прийнято рішення пом’якшити сірі тони попередніх кіноадаптацій і внести у розбірки Фантомаса з поліцейським Жю­вом і журналістом Фандором еле­менти пародії.

На подвійну роль Фантомаса і Фандора вдалося вмовити Жана Маре, який пізніше страшенно жалкував про свою участь у фран­шизі. Гордому красеневі не подо­балося спрощене коміксове трак­тування його екранних образів і особливо носіння цих жахливих грим-масок, від яких пекло шкіру. Луї де Фюнес, який зіграв комі­сара Жюва, мав іншу, кращу дум­ку про трилогію, однак від шансу зробити четверту частину — від­мовився, незважаючи на пропо­зицію різкого збільшення гонора­ру.

Яким був бюджет картини, не знає ніхто, однак відразу було зрозуміло: це один із найдорож­чих французьких фільмів того часу.

Більшість трюків, яскраві касо­ві зірки влетіли продюсерам у чи­малу копійку. Відомо, що навіть цінності, які викрадав Фантомас, не були бутафорією. Їх предста­вив для фільму ювелірний дім Van Cleer & Arpels.

Зйомки тривали довго і нер­вово. В основному через явну антипатію Жана Маре і Луї де Фюнеса один до одного. Жан Маре шаленів від злості через те, що Луї де Фюнесу, на той час ще маловідомому коміку, діста­лися найкозирніші сцени, реплі­ки. Натомість 50-річному красе­ню доводилося часто виступати «меблями, які говорять».

Луї де Фюнеса, який виріз­нявся жовчним характером, страшенно дратували істерики колеги-гея, про акторський та­лант якого Луї, найімовірніше, був не надто високої думки.

Оскільки комп’ютерної гра­фіки у 60-х роках не було, епі­зоди, у яких Фандор і Фантомас зустрічалися у кадрі, доводило­ся знімати за допомогою… двій­ника.

Актор Крістіан Тома, який зі­грав у фільмі роль одного з полі­цейських, фігурою і формою об­личчя був схожим на Маре, тому саме його і запросили на роль ду­блера. Залежно від ракурсу його гримували або під головного ли­ходія, або під головного героя і знімали зі спини, поки Маре ви­голошував свої репліки обличчям до камери.

Як «Фантомас» з’явився на екранах тодішнього Союзу? Од­нозначної відповіді немає. Біль­шість вважає, що копії трилогії радянська влада не закупила, а виміняла на двосерійну «Анну Ка­реніну». Та, як би там не було, усі частини фільму мали шалений успіх у країні. Фільм подивилися понад 130 мільйонів глядачів.

До речі, популярність фран­цузької трилогії серед радян­ських глядачів відіграла і не­гативну роль. Підлітки, яких «надихнув» своїми вчинками Фантомас, хуліганили, повто­рюючи прийоми з фільму: одя­гали на голови дефіцитні на той час капронові панчохи або ля­кали вчителів, приробивши до шкільного піджака «третю руку». Ну, а віршик: «Мені потрібний труп. Я вибрав вас. До скорої зу­стрічі! Фантомас!» — знав кожен.

Однак були і складніші на­слідки після перегляду фільму. Підлітки, одягнувши капроно­ві панчохи на голови, розбива­ли і грабували газетні кіоски. І не завжди ці «нальоти» відбувалися без жертв.