Радянський Дід Мороз спочатку… викрадав неслухняних дітей

А Снігуроньку «поцупили» у драматурга Островського

На порозі Новий рік. Уже більшість відгуляла новорічні ранки та корпоративи, традиційно гукаючи Діда Мороза та відгадуючи загадки його «внучечки» Снігуроньки. Звідки у нас така традиція? І чи варто її далі наслідувати?

До ялинки прийшов «язичницький бог»

Хто у світі чув про Діда Моро­за? Ніхто, крім країн пострадян­ського простору. То й не дивно, адже всюди традиційно зустріча­ють Різдво і його головного героя Санту (святого Миколая, який має різні назви). Так було й на те­ренах України до її входження до складу Радянського Союзу. Хто ж до нас привів іншого сивочолого дідугана з мішком подарунків?

У 20-х роках радянська влада взялася за антиріздвяну (себто антирелігійну) кампанію. З голо­вним персонажем святим Мико­лаєм почали жорстоку бороть­бу. Так тривало майже двадцять років. Та люди таємно все одно святкували за звичаєм. Зрозу­мівши, що просто забороною ні­чого не вдіють, традицій не вико­рінять, совєти вирішили створити свого ідеального ідеологічно­го новорічного героя і ним замі­нити релігійного. За основу взя­ли слов’янського язичницького бога Мороза, в «обов'язки» якого входило не тільки заморожуван­ня річок і створення хуртовин, а й викрадення неслухняних дітей. Одягнули його у синю (пізніше червону) шубу до п’ят, взули у ро­сійські валянки, вручили мішок, посадили на російську трійку ко­ней (замість північних оленів) і розпорядилися роздавати одна­кові подарунки усім без винятку — не лише слухняним. А у «подру­ги», аби вже зовсім відрізнитися від Заходу, приставили Діду Мо­розу Снігуроньку. Ця героїня не згадана ніде у слов’янській мі­фології, зате її образ знаходимо у російських казках. До речі, най­популярнішою наприкінці ХІХ сто­ліття була казка про виліплену зі снігу донечку Мороза та Весни драматурга Олександра Остров­ського. І почалося…

Перше новорічне свято провели у Харкові

Як це було? 28 грудня 1935 року соратник Сталіна Павло Постишев через газету «Ком­сомольская правда» звернувся до комсомольців із закликом: «Давайте організуємо до Но­вого року дітям гарну ялинку». Тоді вперше в Радянському Союзі у дитсадках та школах, на заводах, у піонерських па­лацах, театрах та кінотеатрах поставили прикрашені хвой­ні деревця. А власне новорічне свято першим провели у Хар­кові. І лише згодом — у Москві.

Ті ранки були суто ідеоло­гічні. Вони присвячувалися ра­дянським досягненням, оспі­вували революційних матросів та піонерів-тимурівців. Тоді ялинка запалювалася від сим­волічного залпу крейсера «Ав­рора», а у фіналі замість зір­ки на вершечку з’являвся… портрет Сталіна. Дід Мороз і Снігурка урочисто співали: «Славься, наш великий Ста­лин! Славься, Сталин наш род­ной!»

1 січня стало вихідним 70 років тому

У Кремль головна ялинка «пе­реїхала» лише після смерті вож­дя. Згодом новорічні виста­ви змінилися за змістом — у них з’явилися казкові персонажі та чарівники. Побувати на всесо­юзній забаві аж до розпаду СРСР вважалося за честь.

До речі, офіційним святом Но­вий рік став у Радянському Сою­зі 1949 року. Відтоді встановлено цього дня вихідний. Рівно сімде­сят літ тому.