Як cтара яблуня опиралася… розкуркуленню

Дівчатко ніяк не могло зрозуміти, чому це її дідусь так поблід. І чому відмовився від щойно піднесених їм яблук

Та сама яблуня, яка пережила “розкуркулення”. Фото автора

Цьому старенькому, з величезним дуплом, дереву у саду Ігоря та Стефанії Біланів точно буде під сто років. Могли б ґазди уже зрізати і посадити замість нього молоду, продуктивнішу яблуньку сучасних сортів. Але не роблять цього. Кажуть, нехай доживає свого віку, на доки її вистачить. Ніяк не піднімається рука братися за пилу. Бо це ще й пам’ять про маму, бабуню і діда, яким у лихі часи дала сили вижити. І не зігнутися, коли пробували нагнути їх вороги…

По війні, 1949 року, у селі, віддаленому від їхнього хутора на п’ять кілометрів, «совіти» зав’язували колгосп. Так енергійно це робили, що у багатьох селян тріщали кості, а з рота пускалася кров. Зганяли до школи і з матюками, штурхаючи карабіновими прикладами, змушували писати заяви в артіль імені більшовика Григорія Петровського. Хто відмовлявся, тому, погрожуючи наганом, вкладали олівець у пальці і своєю комісарською рукою водили по папері. Котрі пручалися — позбувалися зубів і цілих ребер. Ще більш упертих етапували у товарняках на Сибір.

До певного часу Біланів, які жили «на відшибі», ся печальна участь минала. Та згодом на їхньому хуторі утворили городню бригаду, і всі місцеві жінки, полишивши власні клаптики, змушені були щодня за три кілометри іти туди доглядати колгоспну капусту, огірки, помідори. Не дай Боже було ослухатися…

Якось, аби вислужитися перед присланим з району головою колгоспу, нарваний бригадир здійняв ґвалт:

— Чому-то нині на роботі немає Біланихи?

А премудра ланкова, яка за найменшої нагоди любила покомандувати сусідками, візьми та й бовкни:

— Нема, бо, напевно, понесла продавати на базар ябка зі свого саду! Розбагатіти хоче…

— О, поки я тут керую, цього не буде! — зайшовся піною бригадир. — Ми тих спекулянтів швидко прикрутимо!

А наступного ранку на подвір’я Біланів приїхала фіра з навіженим бригадиром і комсомольцями. Прислали трактора-«сталінця». І за командою «уполномоченого» той взявся корчувати Білановий сад. Молоденькі вишні, грушки, яблуні, горіхи падали як підкошені. Літня господиня заходилася плачем, заламувала від горя руки, кидалася під гусениці трактора, благаючи бригадира припинити ту ґранду. Не робити йому кривди просив і ґазда, який кілька років тому повернувся з фронту, весь у медалях. Поруч заходилася плачем молода невістка Настуня. А екзекутор ще більше запалювався, багровів від люті і командував комсомольцям тримати «стару куркулиху» за руки.

Молоді деревця швидко пустили під ніж — лежали понівечені на землі, як побиті солдати. А ось цю крислату яблуню підкосити ніяк не вдавалося. Пробували повалити її тросом і зашморгом з ланцюга — кора тріщала, але основа не піддавалася. Залізо кілька разів не витримувало, рвалося на шматки. І врешт-решт спітнілий від тієї екзекуції «уполномочений» вгамувався.

— Так буде всім саботажникам! — репетував, від’їжджаючи у район.

Через кількадесят літ по тому, уже за вільної України, на цьому подвір’ї сталася серед осені нібито буденна подія: грибники прийшли з лісу напитися води. Настя Біланова, невістка колишньої господині, подаючи їм студениці, розпитує міських подорожників, чи багато підпеньків цього разу назбирали. Аж тут в одному зі згорблених дідуганів упізнала колишнього бригадира. Того, що по війні корчував її сад. І забула Настя, що лікарі через підвищений тиск просили її не хвилюватися.

— Ах, то ти, чоловіче, знову на моє подвір’я прийшов! — мовила до цього зайди. — Підходь-но ближче! Піди подивися у мій сад — ти його нищив, а він живе! Я щепок собі з нього тоді взяла і приживила. А ось та сама яблунька, яку ти не міг повалити. Родить, як і колись! Ходи, спробуєш її яблучок — солодкі-пресолодкі!

Старий запнувся, силкуючись беззубим ротом щось сказати. Винувато опустив очі. І, спершись на подану внучкою руку, швидко подався геть. Дівчатко ніяк не могло зрозуміти, чому це її дідусь так поблід. І чому відмовився від щойно піднесених їм яблук. Вони, справді, такі смачнющі…

Тернопільська область