«Чи пам’ятаєте ви Герніку?»

Відповідаючи на це запитання на Нюрнберзькому процесі, Герман Герінг назвав масове вбивство мирних людей «пробою сил» німецької авіації.

Вісімдесят років тому сталася подія, про яку заговорили в усьому світі. Заговорили завдяки одному журналістові.

26 квітня 1937 року, у розпал громадянської війни в Іспанії, о 16:30 в містечку Герніка на півночі країни ударив дзвін, сповіщаючи про повітряний наліт. Напередодні до міста прибули деморалізовані підрозділи республіканської армії, що відступали, та багато біженців, адже лінія фронту на той час пролягала за якихось 10 кілометрів. То був базарний день, і до Герніки зранку прийшли фермери з довколишніх сіл із худобою. Біженці й місцеве населення, зачувши сигнал тривоги, поховалися у підвалах.

На небі з’явився «Дорньє-17» з німецького Легіону «Кондор» і скинув дванадцять 50-кг фугасних бомб. Через годину, маючи наказ розбомбити дороги і мости, аби утруднити відступ республіканцям, вдарили три бомбардувальники «Савойя-Маркеті-79» з італійського експедиційного корпусу. Вони скинули на місто тридцять шість 50-кг бомб. Здавалося, на тому бомбардування Герніки скінчилося.

Жителі вийшли зі своїх схованок, аби допомогти пораненим і побачити масштаб руйнування. Та через п’ятнадцять хвилин місто атакувала ціла ескадрилья бомбардувальників «Хейнкель-111», скидаючи різні типи бомб. Ті, хто кинулися до підвалів, задихнулися від пилюки й диму. Стало очевидно, що підвали не можуть врятувати від важких бомб, і жителі побігли у поля. Їх наздогнали винищувачі-біплани «Хейнкель-51», розстрілюючи з кулеметів чоловіків, жінок і дітей, худобу. Ніхто тоді ще не уявляв, що то лише прелюдія до справжньої каральної акції союзників генерала Франсіско Франко.

О 17:15 почувся гул повітряних двигунів. Військові на землі розпізнали у ньому наближення важких бомбардувальників «Юнкерс-52». Три ескадрильї Легіону «Кондор» систематично накривали місто килимовим бомбардуванням дві з половиною години. Термін «килимове бомбардування» був введений саме Легіоном «Кондор» під час атак на позиції республіканців. Боєкомплект літаків складався із малих і середніх бомб, а також і 250-кг бомб, протипіхотних і термітних запалювальних бомб. Запалювальні заряди дощем сипалися з юнкерсів у кілограмових алюмінієвих трубках. Фугасні бомби скидали спочатку для того, щоб зруйнувати дерев’яні будівлі, тоді подальше застосування запалювальних бомб спричиняло ефективніше займання. Очевидці описували сцени на землі як апокаліпсис. Люди й худоба, вражені білим фосфором, спалахували як живі факели, металися між палаючими будинками в куряві й диму та помирали у нечуваних муках. Багато бомб не розірвалися відразу, згодом, розпечені вогнем, вибухали ще кілька годин поспіль.

Внаслідок варварського авіанальоту старовинне місто Країни басків Герніка вигоріло на три чверті. Воно навіть не мало пожежної частини. Кількість загиблих важко визначити точно, бо різні протиборчі сторони подають різні дані, однак за новітніми підрахунками їх цифра становить 200-300 чоловік у самій Герніці й близько 600, що померли в лікарні міста Більбао, куди були доставлені після бомбардування. Самі франкісти стверджували, що Герніку знищили республіканці під час відступу. Через два дні після атаки місто захопили італійські війська.

Вперше про Герніку написав військовий кореспондент лондонської «Таймс» Джордж Стір, виходець з Південної Африки, який дружньо ставився до басків. Він прибув на місце трагедії наступного дня, розпитував свідків жахливої події та збирав факти. Протягом тижня Стір друкував свої репортажі в «Таймс». Їх купила й опублікувала американська «Нью-Йорк Таймс». Після того передруковувалися у багатьох виданнях різних країн, викликавши міжнародний резонанс. Вдалося знайти авіабомби із імперським орлом і клеймами німецького заводу, що беззаперечно доводили участь Німеччини в іспанській війні на боці франкістів. Німеччина заперечувала участь Легіону «Кондор» у бомбардуванні Герніки, і лише на Нюрнберзькому процесі Герман Герінг, командувач німецьких ВПС, визнав цей факт. Коли його спитали: «Чи пам’ятаєте ви Герніку?», відповів: «Герніку? Так, пам’ятаю. Це було щось наче проба сил нашої авіації». Йому нагадали про жертви серед мирного населення, які помирали у муках. На що Герінг відказав: «Ну що ж, дуже шкода… Однак ми не могли вчинити інакше. На той момент проба сил могла бути тільки в Герніці».

Друга людина, яка показала усьому світові трагедію баскського міста, — художник Пабло Пікассо. Республіканський уряд замовив йому картину для павільйону Іспанії на Всесвітній виставці в Парижі 1937 року. Пікассо, глибоко вражений репортажами Стіра, погодився, на відміну від Сальвадора Далі, який гаряче симпатизував Франко. Картина «Герніка», яку вважають вершиною творчості художника, символізує жахіття війни, смерть безневинних людей, хаос і лихоліття.

Картину Пікассо, виконану в чорно-білій гамі, на той час мало хто зрозумів. Люди гнали від себе думки про те, що війна стоїть у них на порозі. І тільки тоді, коли за два роки розпочалася Друга світова війна, коли на європейські міста полетіли такі ж запалювальні бомби, що й на Герніку, прийшло усвідомлення пророцтва великого іспанського митця.

Після Громадянської війни в Іспанії багато років «Герніка» зберігалася в США і повернулася на батьківщину після смерті Франко. Нині картину можна побачити в Музеї сучасного мистецтва імені королеви Софії в Мадриді.

P.S. У листопаді 1939 року газета «Дейлі телеграф» відряджає Джоржа Стіра висвітлювати радянсько-фінську війну до Фінляндії. Там Стір побачив наслідки радянських бомбардувань з повітря кількох фінських міст з метою залякування цивільного населення. Саме так, як це було у Герніці. Дослужився до звання підполковника. Загинув 35-річний кореспондент у Бірмі в автокатастрофі в армійському джипі, яким керував, 25 грудня 1944 року, поспішаючи на святкування Різдва. 26 квітня 2006 року в Герніці йому встановили бронзове погруддя.

Довідка «ВЗ»

Франсіско Франкона початку Другої світової війни підписав декрет про політику нейтралітету, відмовився від оголошення війни СРСР. Однак під тиском Гітлера послав на Східний фронт добровольчу 250-ту «Блакитну» піхотну дивізію, названу так за кольором сорочок її бійців. 1947 року відновив монархію в Іспанії. Того ж року завдяки референдуму домігся права лишатися довічним правителем. Помер у Мадриді 20 листопада 1975.

Вольфрам фон Ріхтгофен, начальник штабу Легіону «Кондор», за Іспанську кампанію був нагороджений Іспанським хрестом з мечами й діамантами, який йому вручив особисто Герман Герінг. Від початку Другої світової війни брав участь у бомбардуваннях Крита, Варшави, Криму, Ленінграда, Сталінграда. Помер 12 липня 1945 року в страшних муках від раку мозку в Австрії, перебуваючи в американському полоні. Йому було 49 років.