«Під бутиком „Chanel“ може жити безхатько з собакою у картонній коробці…»

Львів'янка Дарина Паращин — засновниця бренду сумок ручної роботи. Через п’ять місяців після початку повномасштабного вторгнення Дарина поїхала до сестри у Нідерланди. Півтора року шукала там своє місце під сонцем… І в певний момент вирішила їхати до Барселони (Іспанія). Про своє життя у сонячній Барселоні Дарина Паращин розповіла в інтерв'ю для «ВЗ».

"Нідерланди — дуже дорога країна з поганим кліматом"

— У Нідерландах я прожила рік і чотири місяці, — каже Дари­на Паращин. — Сестра з сім'єю виїхали до Нідерландів ще до початку війни. Хотіла на два-три місяці поїхати до них у гос­ті, перезавантажитись. Вирішила пожити за кордоном, це був пер­ший такий досвід у моєму жит­ті. Працюю онлайн в українській компанії, яка продає за кордо­ном товари, які виготовляються в Україні, тож могла залишитися за кордоном на довше.

Нідерланди — дуже дорога країна. Тут треба мати офіцій­ну роботу, тоді матимеш пра­во орендувати житло. Пройшла навчання, щоб почати свій біз­нес. Створила проєкт, ідея якого — ознайомлювати людей з усьо­го світу з українськими бренда­ми, розповідати про українських майстрів. Займалася цим про­єктом дев’ять місяців, але коли настав час для реєстрації бізне­су, зрозуміла, що іноземці (зо­крема, українці) не можуть ле­гально зареєструвати тут бізнес, якщо хочуть продавати товари. І це попри те, що система оподат­кування бізнесу у Нідерландах шалена.

Довший час не могла знайти житло, воно тут дороге (вартість оренди квартири у середньому 1500 євро на місяць). Окрім того, місцевий клімат мені не підхо­див. У Нідерландах дуже сиро та мокро. Часто падає дощ, мряка. Я — сонячна людина, мені завжди хотілося чогось теплішого, тому вирішила поїхати до Іспанії.

Спочатку планувала просто відвідати Барселону, здавало­ся, це місто мені пасує. Сонце, море, яскраві кольори… Поча­ли з’являтися знаки, які мені під­казували, що треба туди їхати. Почала читати книжки про Бар­селону. Вперше у житті поїхала сама у нову країну. Це був бере­зень. Після вітряного і прохолод­ного Амстердама у Барселоні 17 градусів тепла. Я почувалася чу­дово!

Вдруге поїхала в Іспанію вліт­ку, також сама. Потрібне було місто, в якому почуваюся ком­фортно. Після другої поїздки по­чала думати про переїзд на до­вший час.

— Чи допомагає Іспанія сьо­годні українським біженцям?

— Коли почалася війна, Іспа­нія допомагала. Біженці отриму­вали близько 300 євро допомоги на місяць. Але потрібно було до­вести, що через війну ти справді втратив усе… Нині Іспанія уже не надає біженцям з України мате­ріальної допомоги. Я не оформ­лялася як біженка, не мала такої мети. У Нідерландах я була у ста­тусі «тимчасово захищена», пла­ную перереєструватися у цьому ж статусі в Іспанії.

Я легко знайшла кварти­ру на місяць. Середня ціна за квартиру в Іспанії - 1350 євро (з комунальними). Написала в Instagram, відгукнувся мій зна­йомий і запропонував кімна­ту на місяць. Я познайомилась з дуже прикольною компані­єю українців. Більшість з них — творчі люди. Вони постійно організовують якісь збори, до­помагають ЗСУ.

Місяць минув. Я мала на ру­ках квитки у Нідерланди, але вирішила пропустити літак… Почала знову шукати житло. Запостила в Instagram сторіз, і через декілька годин знайшла нову квартиру. Дівчина з Украї­ни їхала у Київ і на місяць відда­вала свою кімнату (якраз на ті дати, які мені були потрібні). Я залишилася у Барселоні ще на два місяці. Потім поїхала в Ам­стердам завершити усі справи, забрати свої речі, і ось з лютого живу у Барселоні.

«У Барселоні можуть пограбувати навіть біля поліцейської установи»

— Плануєте за кордоном і на­далі розвивати власний бізнес, займатися пошиттям рюкзаків?

— Кілька днів тому я придбала нову (потужнішу, ніж мала) швей­ну машинку. Починаю потроху шити. Планую на цьому заробля­ти. Спершу хочу пошити собі но­вий рюкзак, бо мій уже зносився. За ті п’ять місяців, що живу в Іс­панії, у мене багато що змінило­ся. Я тут швидше адаптувалася. У школі вивчала іспанську мову, тож у мовному середовищі по­чала розуміти іспанську. У Бар­селоні також багато каталонців, які мають свою мову. Буває, і у державних установах спілкують­ся каталонською.

— Чи дешевше життя в Іс­панії, ніж у Нідерландах?

— Я живу у туристичному міс­ці, біля моря, відповідно, ціни у супермаркетах тут високі. Якось поверталася з танців, займаюсь на периферії, зайшла у локаль­ний магазин і побачила, що там ціни на продукти значно дешев­ші. Ціни на молочні продукти в Іспанії такі самі, як у Нідерлан­дах, але ось фрукти, овочі, риба — дешевші.

— Які мінуси життя у Барсе­лоні?

— Тут високий рівень злочин­ності. Друзі попередили: «На вулиці та у метро телефон не виймаєш, у кафе на столик не кладеш…». Сумку або телефон можуть вирвати на вулиці про­сто з рук… Я живу біля поліцей­ського відділку, двічі чула через вікно, як людей грабували прямо біля поліцейської установи… У Барселоні є небезпечний район Раваль, куди іноземцям краще взагалі не ходити. Хоча у цьому районі багато хороших квартир за доступну ціну.

Нідерланди — багата країна, з високим рівнем життя. Людина, яка працює в офісі, і прибираль­ник — мають однакову зарпла­ту. Така соціальна рівність. Вона має, звісно, свої плюси і мінуси. Але якщо говоримо про мігран­тів, ними дуже опікуються. Реє­струють, змушують вчити мову, спонукають працювати. У Нідер­ландах ви не побачите людей, які живуть на вулиці, просять гроші. У мене є знайомі з Сирії, які пе­реїхали у Нідерланди років з де­сять тому. У них досі грошова підтримка. Вони орендують жит­ло на пільгових умовах.

В Іспанії такого немає. Під бу­тиком «Chanel» може жити без­хатько з собакою у картонній коробці… Неприємно, коли до тебе постійно підходять і про­сять гроші. В цей момент дума­єш, чи ця людина потребує до­помоги, чи хоче у тебе щось вкрасти? Хоча поліція тут усюди — на пляжах, у метро…