Фантаст, який не любив фантастики 

Десять років тому, 27 березня 2006 року, пішов із життя Станіслав Лем – батько «Соляриса» та «Кіберіади».


Для пересічного читача Станіслав Лем є уособленням ледь не усієї світової фантастики. За лаври першості з ним міг би посперечатися хіба що Рей Бредбері. Мало хто знає, що за критичні відгуки щодо жанру наукової фантастики його позбавили почесного членства у Спілці наукових фантастів Америки. Свої ж ранні твори Лем називав філософськими притчами, а себе вважав ученим-футурологом.

Навчився писати, і описував... пригоди у туалеті

Станіслав Лем народився 12 вересня 1921 року у Львові. “У чотири роки я навчився писати, - згадував він пізніше. — Перший лист, який я написав батькові зі Сколе, куди їздив з мамою, описував мої пригоди у справжньому сільському туалеті. Так-так, у тому самому — з діркою у дерев’яній підлозі. У цю саму дірку я викинув ключі нашого хазяїна...”. Це була далеко не єдина витівка майбутнього фантаста. Годувати себе майбутній фантаст дозволяв лише під столом.

“Я знайомився з батьком, видряпуючись на нього щоразу, коли він сидів у кріслі з високою спинкою, - писав Станіслав Лем у своїй знаменитій книзі спогадів “Високий Замок” про дитячі та юнацькі роки у Львові. У лівій кишеньці камізельки батько носив металевий циліндр. У сусідній кишені ховався олівчик”.

Станіслав вчився у Другій чоловічій гімназії, де через сім років отримав атестат про середню освіту. “Зростала моя бібліотека, щодалі більше збагачуючись науково-популярними книжками — усілякими “Дивами природи” й “Таємницями Всесвіту”, - згадує Станіслав Лем. -  я проектував уже не машини, а тварин. Вигадував різних жахливих хижаків, які походили від знайомих мені бронтозаврів і диплодоків — із роговими щитками, пилоподібними зубами, рогами. Я тривалий час намагався винайти звіра з колесами замість лап”.

Юнак продовжив здобувати освіту у Львівському медичному інституті... випадково. Хлопець мріяв вступити у Політехніку, але, оскільки був представником “неправильного соціального класу” (забезпечений батько-ларинголог вважався буржуа), його не прийняли. Довелося батькові використати свої зв’язки і влаштувати сина у медичний, де він навчався без будь-якого ентузіазму.

Під час німецької окупації Станіслав Лем працював помічником механіка та зварником у гаражах німецької фірми, яка займалася переробкою сировини. Потім він продовжив навчання у Львівському медичному, але коли у 1946 році Львів перестав належати Польщі, Станіслав переїхав до Кракова і закінчив свою медичну освіту у Ягеллонському університеті.

Три роки добивався серця коханої, а коли підкорив — молодята жили окремо

Станіслав Лем почав друкуватися з 1946 року. Його перший роман “Людина з Марса” опублікували у щотижневому журналі “Новий світ пригод”. 

У той же час Станіслав Лем познайомився зі своєю майбутньою дружиною Барбарою Лєсняк, теж лікарем за професією. Він добивався її руки та серця три роки. Пара одружилася, але не мала власного житла. Лем мешкав у малесенькій кімнатці, стіни якої були вкриті пліснявою, а його дружина,  плануючи завершити медичну освіту, жила зі своєю сестрою.

Одного разу Лем випадково зустрівся з “огрядним джентльменом”, яким був Жерзі Панскі з видавництва Czytelnik. Панскі поцікавився, чи зміг би Лем написати книгу у жанрі фантастики. Той відповів ствердно. Навіть не знаючи, про що буде книга, Станіслав Лем написав назву “Астронавти”. У 1951 році роман надрукували, і він приніс письменнику широку популярність. 

Лем з дружиною щороку проводили місяць у Закопаному, катаючись на лижах. Там письменник проводив і червень, щоб врятуватися від сінної лихоманки, проти якої тоді ще не було ліків. Усі інші десять “нелижних” місяців Станіслав Лем писав цілими днями твори. Писав настільки швидко, що записував лише перші три літери слова. Потім сам себе розшифровував.  

Подальшу творчість Станіслава Лема — знаменитий “Соляриc”, “Зоряні щоденники Ійона Тихого”, “Казки роботів”, “Кіберіада” та ін. — можна, швидше, віднести до філософії та футурології. Однак ярлик наукового фантаста вже надто міцно приліпився до Лема після його перших романів. 

У 1973 році Американська спілка наукових фантастів прий­няла письменника до своїх рядів, але пробув він там недовго. За критичні висловлювання щодо низького рівня американської фантастики його було виключено (до речі, разом із ним на знак протесту спілку залишили такі відомі фантасти, як Майкл Муркок та Урсула Ле Гуїн). Свої ж твори він уперто відмовлявся (так і не погодився до самої смерті) визнати фантастикою. До двох екранізацій свого улюбленого “Соляриса” Лем ставився вкрай негативно. На його думку, Тарковський перетворив його на космічний “Злочин і кару”, а Содерберг (голлівудська екранізація 2002 року із Джорджем Клуні у головній ролі. - Авт.) — на слізливий любовний роман. До того ж письменник стверджував, що ненавидить science fiction (наукову фантастику), вважає її жанром інфантильним та позбавленим будь-якої інтелектуальної цінності. “Автори не зацікавлені у пізнавальності своїх творів, тому що все, чого вони хочуть, - це продати книги... Навіть найслабший детектив кращий за цю галактичну балаканину”, - писав Станіслав Лем.

Познайомився завдяки... помилці

“З творчістю Станіслава Лема вперше познайомився у листопаді 1963 року, коли був студентом третього корсу Політехніки, — розповів “ВЗ” львів’янин Василь Валько. - У 1970 році купив нові на той час книги Лема. В одній із книг була передмова, у якій зазначалося, що Станіслав Лем народився 12 березня. Вочевидь, наплутали із польським перекладом (вересень польською wrzesien. - Авт.). А я ж того не знав!.. Наближався 1971 рік. І я задумав привітати свого улюбленого письменника із п’ятдесятиріччям. Де ж знайти його адресу? Допомогла мені у цьому знана художниця Софія Караффа-Корбут, яка звернулася до свого польського колеки Лева Ґеца. Вислав я поздоровлення Лему 12 березня, привітав його з ювілеєм. Він чемно подякував, і навіть не сказав, що я помилився із датою. З того часу ми переписувалися протягом десяти років.  Писав Лему, чи не хоче він приїхати до Львова? Відповідав, що боїться побачити ті зміни, які сталися із містом його дитинства... Наше листування припинилося, коли на початку 80-х років минулого століття Лем переїхав з Кракова. Тривалий час жив у Швейцарії. Хворів, була навіть чутка, що письменник помер.

Я зібрав практично усі праці Станіслава Лема мовою оригіналу, а також в українському та російському перекладах (понад чотири десятки книг). Немає лише кількох праць останніх років... Зустрітися віч-на-віч нам так і не вдалося. Попри те, Лем для мене найзначущіша величина. У нього ж не лише фантастичні твори, а й філософія, есеїстичні праці, детективи”. 

Розчарувався у сучасній літературі...

Станіслав Лем відходив від суто художньої літератури, писав філософські есе та футурологічні праці. Він отримав безліч польських та міжнародних літературних нагород, декілька орденів та наукових ступенів. Однак з 1989 року перестав писати. Пояснював це тим, що не бачить необхідності створювати ще одну книгу тільки для того, щоб заробити більше грошей. Лем розчарувався не тільки у сучасній літературі, а й у майбутньому людства, яке викликало сум та страх. Не вірив він і в колонізацію космосу. Несхвально ставився до сучасного телебачення та Інтернету. “Технологія відкриває нові можливості для злого умислу... Я ненавиджу тих, хто створює такі віруси; я б з радістю віддав їх на бичування та поставив на лобі клеймо... Мене бісять зло та дурість”, - так підсумовував свою позицію в останні роки життя польський фантаст, філософ та футуролог.