«Дід Мороз хоч старенький, але бешкетує як маленький»...

У Російській імперії церква називала образи Діда Мороза та Снігуроньки демонічними.

Український Святий Миколай, російський Дід Мороз, іспанський Папа Ноель, румунський Мош Джаріле, фінський Йолопуккі, австрійський Сильвестр, американський Санта Клаус...“Предками” цих новорічно-різдвяних бороданів в одних країнах вважають місцевих гномів, в інших — середньовічних мандрівних жонглерів. А ще ці дідусі є персонажами фольклору. Дід Мороз за свою історію змінився від суворого царя морозів до еротизованого новорічного “діда на виклик”...

Управління освіти і науки Івано-Франківська вважає недоречним запрошувати на новорічні святкування у садочки та школи Діда Мороза і Снігуроньку. Про це йдеться на офіційному сайті управління освіти і науки виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради. Батьки місцевих школярів звернулися в міськвиконком з пропозицією декомунізувати Діда Мороза та Снігуроньку. Цих персонажів пропонують не запрошувати на новорічні забави у школи та садочки. Альтернативою їм, пропонують батьки, має стати Святий Миколай. 

Дід Мороз. Він же Студенець. Він же Зимник...

Існує думка, що серед родичів Діда Мороза є східнослов’янський дух холоду Студенець, він же Карачун, або Зимник. Спочатку “прапрадіда” сучасного Діда Мороза, господаря погоди і зими, уявляли маленьким чоловічком з довгою бородою і суворою, як міцний мороз, вдачею. Згідно з тодішніми легендами, з листопада до березня Дід Студенець був повновладним владикою на землі. Навіть сонце його боялося. Був одружений з презлющою особою — Зимою. Діда Мороза ототожнювали також з першим місяцем року - січнем. Більшість язичницьких божеств були суворими. Для того, аби їх задобрити, щозими люди робили їм подарунки. 

Із переходом від язичництва до християнства змінився і образ Діда Мороза. З повелителя холоду він перетворився на такого собі розпорядника зимових свят і “оселився” в казках і переказах. Перетворювався на справедливого і доброго діда, який не приходить за подарунками, а приносить їх. З фольклору цей образ “зробив крок” у літературу. Драматург Олександр Островський написав п’єсу “Снігуронька”, Микола Некрасов — поему “Мороз, Червоний ніс”.

“На просторах Російської імперії Дід Мороз і Снігуронька ввійшли до різдвяного святкового ритуалу незадовго до революції, - розповіла “ВЗ” фольклористка, старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Олена Чебанюк. - Звичай ставити ялинку на Різдво запозичили із Німеччини у другій третині ХІХ століття, а безпосередніми “батьками” Діда Мороза можна вважати російського письменника Миколу Некрасова та драматурга Олександра Островського, п’єса якого «Снігуронька» з великим успіхом йшла на сцені Московського художнього театру. Не менший успіх мала й однойменна опера Миколи Римського-Корсакова. В основу цих творів було покладено сюжети казок «Морозко» і «Снігуронька», відомі багатьом слов’янським народам. Проти образів Діда Мороза та Снігуроньки активно виступала церква, аргументуючи це тим, що це демонічно-казкові персонажі”.

У нашій уяві Дід Мороз — сивочолий богатир, без видимого черевця, з густою бородою до підлоги. Дідусь носить довгу хутряну шубу. Колір шуби має два варіанти — біло-синій, холодний, сніжний, та яскраво-червоний, гарячий, святковий.

Дід Мороз носить теплу шапку, руки ховає у величезні рукавиці. Не носить ременів, а підв’язує шубу поясом. У крайньому разі — застібає на два гудзики. Чоботи срібні або червоні з піднесеним носком. У морозний день Дід Мороз надя­гає білі, шиті сріблом валянки. З собою носить кришталевий посох. 

Здається, що мішок з подарунками у Діда Мороза бездонний. У всякому разі, він ніколи нікого до мішка не підпускає, а сам дістає з нього подарунки. Робить це не дивлячись, але завжди вгадує, хто на який подарунок чекає. Пересувається пішки, повітрям або на санях, запряжених трійкою коней. 

Сказати однозначно, де живе Дід Мороз, складно, існує безліч легенд щодо його “прописки”. Зрозуміло одне: він живе десь на Півночі, де цілий рік зима. Хоча в казці Одоєвського “Мороз Іванович” Мороз Червоний Ніс весною перебирається в колодязь, де “і влітку студено”.

Жовтневий переворот і Діда Мороза з ніг на голову хотів перевернути

“Загроза нависла над Дідом Морозом і Снігуронькою через три тижні після жовтневого перевороту, - продовжила розмову пані Чебанюк. - 16 листопада підняли питання про календарну реформу, яку прийняли 24 січня 1918 року. В результаті Різдво змістили з 25 грудня на 7 січня. Порушення календаря сприймалося як кардинальний злам стилю життя, міцно пов’язаного з певними датами православних свят. У 1922 році було проведено кампанію за перетворення дня Різдва Христового у «комсомольське різдво» (інакше це називалося «комсвятки»). «Свято» минало у супроводі нескінченних доповідей, в яких розвінчувалося «економічне коріння» різдвяних свят, і хвацького виконання «червоних» коляд, тексти яких ще до початку 1990-х років вітчизняні фольклористи зобов’язані були включати до всіх (навіть академічних) видань з календарно-обрядової пісенності.

А з 1925 року, коли радянська влада твердо стала на шлях «планової, систематичної антирелігійної роботи», було введено п’ятиденку, церковні свята відмінили й Різдво перетворилося на звичайний робочий день. Разом з Різдвом було відмінено і ялинку з Дідом Морозом. Парадокс, але Діда Мороза і ялинку, проти яких колись виступала Православна церква, почали називати «попiвським» звичаєм! Передноворічним і передріздвяним вечорами вулицями міст ходили спеціальні патрулі, обов’язком яких було відстежувати і сповіщати «куди треба» про крамольне святкування. Десятиліття репресій не дали бажаного результату: викоренити звичай, що так припав до серця малечі, не вдалося.

28 грудня 1935 року в газеті «Правда» надрукували статтю «Організуємо до Нового року дітям гарну ялинку!», яку підписав кандидат у члени Політбюро Павло Постишев. Ялинку і Діда Мороза відродили і поставили на службу радянській владі. Разом із «совєтскім шампанскім» і п’ятикутною зіркою вони стали неодмінним атрибутом державного свята. Не обійшлося й без вождя світового пролетаріату — радянські школярі в обов’язковому порядку читали й переказували про ялинку в Сокольниках, яку влаштував сільським дітлахам «дєдушка Лєнін».

«Боротьба Святого Миколая та Діда Мороза розпочалася на початку 80-х минулого століття»

“Образ радянського Діда Мороза будувався не на казкових, а на календарно-обрядових мотивах, - стверджує пані Олена. - Усі новорічні вистави розповідають нам про боротьбу зла (Баба Яга, сірий вовк, лисиця) й добра (сміливі зайчики, білочки, їжачки та інші звірятка), викрадений час і мішок із подарунками. Для встановлення справедливості й порядку всім голосно і дружно треба було покликати Діда Мороза. Попри офіційну боротьбу з «релігійними забобонами», типові новорічні сценарії копіювали фольклорні звичаї і обряди. В традиційній культурі різдвяну ніч вважали не тільки чарівною, коли можна було передбачити майбутнє, а й небезпечною. Час, коли старий рік віджив, а новий не народився, сприймався як хаос, загроза космічних сил. Саме з цим, як вважають дослідники, пов’язана присутність за святковим столом душ померлих предків та інших потойбічних істот (згадаймо «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя). І до сьогодні в багатьох регіонах України, зокрема на Поліссі, зберігся звичай запрошувати на різдвяну учту Мороза. Господар або господиня з кутею виходять на поріг хати і тричі голосно запрошують: «Морозе, Морозе, іди до нас кутю їсти! З дітками, з жоною, з маткою, з сестрою, зі сватом і братом!». Інколи хазяїн, зображаючи Мороза, відповідав знадвору: «Ось я йду!». Запрошуючи за святковий стіл Мороза, український хлібороб сподівався домовитися з ним про сприятливі для врожаю погодні умови: «А в Петрівку не ходи, бо будемо тебе залізною пугою бити!». 

На Західну Україну Дід Мороз прийшов після 1945 року, насильно витіснивши свого побратима Святого Миколая, «реабілітованого» лише в часи незалежності. Дід Мороз був одним із елементів пропаганди. Для старшого покоління цей образ був чужим, а от діти сприймали Діда Мороза позитивно. Боротьба Святого Миколая та Діда Мороза розпочалася на початку 80-х років минулого століття. Її спровокувало тодішнє національне відродження. Загалом під образами новорічно-різдвяних персонажів була замаскована боротьба ідеологій, точок зору. Пам’ятаю, як під час одного із радіоефірів надійшов дзвінок від старшого пана із західних областей. Чоловік говорив, що не треба нам радянського Діда Мороза. Був і ще один дзвінок з тих областей, теж від старшого чоловіка. Він розповів, що коли був дитиною, адміністрація школи у середині 50-х років минулого століття привезла його та інших учнів у райцентр на ялинку-Діда Мороза-Снігуроньку. Цю казку він пам’ятає донині. Казав, що це було одне з найяскравіших вражень дитинства.

Період розквіту для Діда Мороза припав на 60-ті роки минулого століття. Діти ставилися до нього по-споживацьки — чекали пакетиків з подарунками. А дорослі, які грали Діда Мороза та Снігуроньку, дискредитували цей образ. Побільшало цих пересонажів напідпитку, вони почали ставати анекдотичними образами, комедійно-іронічними персонажами кінематографа. З початку 70-х років Дід Мороз та Снігуронька від дитячих персонажів перейшли до більш дорослих, навіть еротизованих”. 

За словами Олени Чебанюк, не можна сказати, що конкретно у якісь роки епоха Діда Мороза почала занепадати. Сучасний Дід Мороз помітно вестернізувався: шуба його покоротшала, з’явилися червоні штани, гострий ковпак замінив традиційну шапку. Він став обов’язковим складником реклами. Саме такого, доброзичливого, щедрого Діда Мороза з мішком подарунків і сюрпризів чекають у Новорічну ніч. “Питання декомунізації Діда Мороза та Снігуроньки — делікатне, - переконана пані Чебанюк. - Заборона, нав’язування — це прямий шлях до протилежного. Кожен сам повинен вибрати, який образ (Святого Миколая, Діда Мороза, Санта Клауса) йому найближчий”.