Якщо у реставраційній майстерні пахне кавою – це не значить, що тут кавують...

Реставратори бібліотеки ім. В.Стефаника дають друге життя молитовнику гетьмана Мазепи і старовинним гравюрам...

 

Подруга знайшла на горищі стару книгу польською мовою. Чи має вона якусь цінність — невідомо. А ось реставратори, які дають “друге життя” друкованій літературі, здалеку можуть визначити, що це за видання, якого воно року. Вони не лише рятують нашу історію, а досліджують її. До їхніх рук потрапляють книги, яким понад ... чотириста років. Папір кришиться на очах, однак його вдається відновити. Журналіст “ВЗ” побувала у реставраційній майстерні, яка працює при бібліотеці ім. В.Стефаника.

З підручних інструментів у реставраторів скальпель, праска, мікроскоп, лупа, хімічні реактиви. Немає, на жаль, сучасних сканерів та витяжок... Допомагають львівським фахівцям польські реставратори. Часто приїжджають до Львова зі своєю апаратурою. Документів, написаних польською мовою, у бібліотеці вистачає. Поляки зацікавлені зберегти їх для нащадків. Завідувач відділу наукової реставрації та консервації рідкісних видань Любов Льода розповідає, загалом у бібліотеці понад 8 мільйонів книг. З них близько 250 тисяч — рідкісні. Чимало з них у дуже поганому стані. На рік вдається реставрувати 10-12 видань. “Ми реставрували Острозьку Біблію, - каже завідувачка. - Заблудівське Євангеліє, над цією книгою молилися тисячі людей. Така старовинна книга викликає величезний душевний трепет”.

 Фахівці кажуть, книги, виготовлені декілька століть тому, збережені краще, ніж ті, що у XX столітті. У давні часи папір виготовляли з ганчір’я (старого одягу), який мав натуральні волокна. Реставратори показують мені релігійні рукописи XVII ст. Вони безцінні, бо лише в одному екземплярі. “Буков ми не дописуємо, того, що згоріло, не повернеш, але папір відновлюємо. Є способи відновити “згасле чорнило” - і текст як новенький. Ці документи пережили і війни, і пожежі... Часто зберігалися у сирому місці. Папір кришиться на очах”, - діляться своїми спостереженнями фахівці. Переді мною книга Володимира Винниченка (їй сто років). Сторінки пожовклі і розсипаються... Реставратори дадуть і їй нове життя. Пані Любов показує мені требник, якому чотириста років. “Після реставрації він ще стільки ж проживе, а може, й довше”, - усміхається фахівець. Торкаюся церковної книги...

Реставратор Леся Дзендзелюк разом зі студентками скріплює книжковий блок. За її словами, головне - правильно обрати метод реставрації видання. Часто-густо доводиться працювати методом “тику”, займатися самоосвітою, бо в Україні не готують фахівців з реставрації книжок. Пані Леся за фахом хімік. Її спеціальність їй допомагає. “Ми реставрували Новий Завіт, який належав гетьману Мазепі, - розповідає реставратор. - Святе письмо завжди було при ньому. Мазепа був великим бібліофілом. Мав гарну бібліотеку, на жаль, вона згоріла. Ще одна цікава робота, над якою працювали: сувій, знайдений під куполом церкви у селі Потеличах. Папір виглядав як сигара. У давнину була традиція: залишати нащадкам послання про побудову церкви та меценатів... До речі, цінні книжки бібліотека ім. В.Стефаника закуповує. Якщо немає такого примірника або він у поганому стані”.

У світі популярний метод консервації книжок. Це дозволяє одночасно зберегти декілька безцінних пам’яток. Зупинити процеси руйнації паперу. Львівські фахівці також консервують рідкісні видання. “Коли працюєш над твором, звикаєш до нього, - каже пані Леся. - Страшно на початку, легко у кінці. Але буває й таке, що вкриваєшся потом... Якось я знімала з раритетного видання лакову плівку. Беру тампон зі спиртом, залишається білий слід. Розумію, щось не так... У таких випадках краще відкласти роботу, ще раз все обдумати”.

“Якщо у реставраційній майстерні пахне кавою, це не означає, що реставратори її п’ють, - усміхається пані Леся. - У каві ми тонуємо папір. Це дає можливість отримати бажаний тон. Так само чай, причому чим дешевший — тим кращий результат тонування. Якщо пахне спиртом, це не означає, що тут вживають алкоголь. Спирт дозволяє глибше проникати тій же каві чи чаю між волокна паперу”.

Реставратор Ірина Пігель “чаклує” над листівками ОУН-УПА, 1945-1946 рр. Їх роздавали “з рук у руки”, “від хати — до хати”... На столі — унікальні матеріали. “Брати голодуючі! Одгриміли бої, скінчилася війна. Український народ не перестає приносити незліченні жертви... На Україну шаліє новий голод...” - йдеться в “упівських” листівках. “Вимирають наші села. Виростають нові свіжі могили. Мільйони опухлих людей мандрують за хлібом у найвіддаленіші кутки Західної України...”. На жаль, історія і нині повторюється... “Нелегко читати цей текст, - каже пані Ірина. - Бачите, листки розірвані. Їх знаходили у болоті і у капсулах... В одній листівці йдеться про те, що буде Третя світова війна... УПА порівнює цю війну з революцією 17-го року”.

Читаю вцілілі написи: “Смерть Сталіну! Смерть усім зрадникам. Хай живе українська самостійна соборна держава!”, “Смерть московсько-більшовицьким окупантам та їх українським агентам”... “Ви працюєте у рукавицях? - запитую. - Адже старий папір може бути небезпечним”. “Ми з грибком років двадцять працюємо, - кажуть реставратори. - Поки що грибком не вкрилися (усміхаються. - Авт.). Книга перед тим, як потрапити до нас, проходить дезінфекцію. Деякі рукописи відкриваємо подихом...”.