Континент мігрантів

Нинішня навала біженців – не перша для Європи. У ХХ столітті Старий Світ переживав і не таке...


 

Європа переживає міграційну кризу. Від початку року з країн Близького Сходу і Африки через Середземне море в ЄС прибули півмільйона сирійців, афганців, сомалійців, еритрейців, нігерійців. Їх кількість буде зростати, бо війни, що спровокували це, далекі від завершення... В історичних масштабах приплив півмільйона людей до 550-мільйонної Європи — не біда. Можна не заглиблюватися у давні часи, коли просторами від Уралу до Атлантики десятиліттями кочували цілі народи. Лише в ХХ столітті Старий Світ пережив безліч міграційних катаклізмів. Більшість із них були спровоковані війнами або тоталітарними режимами.

До раю — по той бік Атлантики

Початок XX століття дав старт еміграції з Європи на інший бік Атлантичного океану, переважно до США. З 1900 по 1915 рік в Америку виїхали 19 млн. європейців (6% населення континенту). Серед лідерів з еміграції були Італія, Велика Британія і Австро-Угорщина. Зокрема, з імперії Габсбургів, зі Східної Галичини, в США та Канаду на початку XX століття емігрувало понад 300 тисяч українців.

Основний потік європейських емігрантів прямував до США (12 млн. осіб). Проте багато втікачів їхали до країн Південної Америки: Аргентини, Бразилії... Головною причиною втечі за океан була бідність. Переважно їхали шукати кращої долі молоді чоловіки.

У роки Першої світової війни еміграція з Європи скоротилася. У післявоєнні роки поновилася, досягши піку на початку 1920-х, коли в заокеанські краї­ни щороку виїжджало понад 600 тисяч осіб. Спад втечі з Європи в подальші роки спричинило те, що в США, основній країні для еміграції, прийняли закони, які вводили квоти на кількість європейських мігрантів. Тож більшість   їхала в Латинську Америку. Також були міграції з Європи (Італії, Франції, Великої Британії) в африканські та азійські колонії цих країн.

У період світової економічної кризи 1929-1932 років еміграція з Європи в США ще більше спала. Поновилася вона лише в середині 1930-х, коли до еміграції з економічних причин додалася політична. Втікали люди з фашистських країн Європи — Італії, Іспанії та Португалії, а також із нацистської Німеччини. У 1933-1939 роках політичні емігранти становили третину усіх переселенців до США. За міжвоєнний період, у 1918-1939 роках, із Європи виїхали 9 млн. осіб.

Переміщена Європа

Встановлення нових кордонів після Першої світової теж часто супроводжувалося добровільним і примусовим переміщенням людей. Переважно, нацменшин. Найбільше переселення відбулося в країнах Східної і Центральної Європи. Наприклад, німців переселили з територій, що відійшли від Німеччини до Польщі (500 тис. осіб), угорців із Чехословаччини (200 тис.), Румунії (200 тис.) і Югославії (100 тис.). Також через більшовицьку революцію та громадянську війну тривала масова втеча з Росії (понад 2 млн. осіб). Потужна міграція виникла під час греко-турецької війни 1921-1922 років. І після неї, коли, за Лозаннським миром, Греція і Туреччина обмінялись населенням. З Туреччини в Грецію виїхало 1,2 млн. греків, а з Греції в Туреччину — 400 тис. турків.

Після закінчення Першої світової зросла міграція з економічних причин. Втікали з бідних країн Східної і Південної Європи, які мали високий приріст населення (Польща, Балканські країни, Італія, Іспанія). Втікали в індустріальні держави Західної Європи з низьким приростом населення — Францію та Велику Британію. У Франції, за переписом на 1931-й, було 3 млн. іноземців, зокрема 900 тис. італійців, 500 тис. поляків і 300 тис. іспанців.

До середини 1930-х через погіршення економічного становища в країнах, куди раніше втікали, і загальне погіршення політичної ситуації в Європі економічна міграція спала, а в деяких випадках змінилася зворотним рухом (повернення частини поляків із Франції). Найбільш значний рух населення тоді спричинили вже політичні причини. Найбільшим було переселення турків із країн Балкан до Туреччини (200 тис. осіб), втеча євреїв із Німеччини та Австрії (400 тис. осіб).

Вихор Другої світової, що пронісся Європою, спричинив нові значні рухи населення, пов’язані з втечею і евакуацією мирних громадян з районів бойових дій, примусовим вербуванням робітників до Німеччини. Перед початком війни поза Німеччиною, у Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії та Югославії, жили 12 млн. німців. Частина цього населення після розгрому Німеччини пішла з відступаючими німецькими військами, а основна маса була переселена в Німеччину і Австрію у післявоєнні роки. Зараз у цих країнах (переважно в Угорщині та Румунії) залишилося лише 700 тис. німців.

Переселення німців до Німеччини було завершене 1947-го. Більшість німецьких переселенців відразу прямувала в Західну Німеччину, де згодом була утворена ФРН. Туди ж незабаром переселилися німці, які осіли раніше у Східній Німеччині. У 1957-му в ФРН жило 9,1 млн. німців з країн Східної Європи та понад 2 млн. переселенців із територій, де утворилася НДР.

Після закінчення війни і повернення на батьківщину військовополонених та осіб, вивезених на примусові роботи, у ряді країн залишилися чисельні групи біженців та переміщених осіб (1,5 млн. осіб). Це були уродженці країн Східної Європи та СРСР (поляки, українці, євреї, югослави, прибалти). Основна маса цих людей у післявоєнні роки була переселена в США, Австралію, Палестину-Ізраїль, Канаду, а частина осіла в країнах Західної Європи.

Після війни країни Східної Європи провели насильницькі обміни нацменшинами. Між державами утворилися нові кордони, і заради однорідності національного складу країни обмінювалися населенням (обмін між Болгарією і Румунією, Польщею і СРСР, Чехословаччиною та СРСР, Югославією та Італією). Також відбулося переселення євреїв у Палестину після створення там держави Ізраїль — з Європи в Палестину в 1947-1951 роках переселилися 430 тис. євреїв. Також відбулося масове переселення турків з Болгарії в Туреччину в 1950-1952 роках (155 тис. осіб).

Знову за океан

Після війни поновилася втеча європейців на інший бік Атлантики. Із 1946-го по 1957-й з Європи до США, Канади, Аргентини виїхали 5,4 млн. осіб. Найбільше британців (950 тис. осіб), італійців (1,1 млн. осіб), іспанців (500 тис.). Також через деколонізацію відбулося повернення британців з Індії та Пакистану, голландців з Індонезії, французів та італійців із Африки. Водночас тривала масова міграція алжирців-мусульман у Францію, корінних індійців, пакистанців та ямайців у Велику Британію, африканців в Італію... Також сотні тисяч трудових мігрантів поїхали з перенаселеної Туреччини до ФРН, в якій бракувало робочої сили, — у 1960-1970-х роках.

Після приєднання нових країн Центрально-Східної Європи до ЄС та відкриття для них можливості працювати в багатших країнах Євросоюзу сотні тисяч прибалтів, поляків, болгар і румунів виїхали в Західну Європу в пошуках кращого життя...