«Горбатова тільки могила виправить...»

Так сказав Сталін про бойового генерала, який мав сміливість сперечатися з високими воєначальниками

 

Пам’ятаю морозний листопад далекого 1965 року в Комсомольську-на-Амурі, де я проходив службу в автомобільних військах. Тоді офіцери поміж собою обговорювали нещодавно видані мемуари генерала армії Олександра Васильовича Горбатова. Книжка генерала (яку він написав сам, без референтів) викликала неабиякий резонанс серед військових.

 

Тоді вже при владі був Брежнєв, але ще давалася взнаки інерція хрущовської “відлиги”. Хоча усієї правди у своїх мемуа­рах дотримувалися не всі. Книга генерала відкрила чимало нових сторінок і оцінок тієї війни. Невдовзі письменник Олександр Твардовський мемуари Горбатова опублікував у журналі «Новый мир», в якому був головним редактором. Тож аудиторія читачів стала ширшою...

...Червень 1937 року. Нарком оборони Клим Ворошилов видає наказ №072 “про верхівку фашистсько-троцькістської банди — заступника наркома оборони Яна Гамарника та Михайла Тухачевського, командувачів військ військових округів Іона Якіра та Ієроніма Уборевича”. Серед заарештованих і розстріляних був командир корпусу Червоного козацтва 40-річний Примаков та комкор Григор’єв — бойові наставники Горбатова. Він отримав розпорядження: вранці на мітингу своєї дивізії сповістити про те, що Григор’єв — ворог народу. Тобто Горбатову, для якого девізом життя була лише правда, наказали зробити те, у що він особисто не вірив. Перед своїм військом комдив сміливо сказав: “Це дика помилка — він не може бути ворогом...”. Треба знати той час, щоб зрозуміти ціну таких сміливих слів.

Незабаром комдива О. Горбатова звільнили з посади, виключили з ВКП(б). І теж - “за зв’язок з ворогами народу”. На початку березня 1938-го Горбатова несподівано поновили в армію і у травні призначили заступником командира кавалерійського корпусу, яким командував Георгій Жуков. Комкор Жуков запросив Горбатова до себе і віддав йому з дружиною другий поверх у невеликому особняку, в якому зі сім’єю жив сам. Так з мемуарів Горбатова дізнаємось про позитивний факт з біографії неоднозначної постаті Жукова... Той був одним із небагатьох генералів, який дозволяв собі дискутувати зі Сталіним.

У жовтні 1938-го Горбатова знову звільнили з армії і заарештували. Заслали на Колиму... Перед засланням були допити з катуваннями. Ось уривок про них з книжки Горбатова (мовою оригіналу): “Допросов с пристрастием было пять с промежутком двое-трое суток; иногда я возвращался в камеру на носилках... Вскоре меня стали опять вызывать на допросы, их было тоже пять... До сих пор в моих ушах звучит зловеще шипящий голос следователя-изверга Столбунского, когда меня, обессилевшего и окровавленного, уносили: «Подпишешь, подпишешь!..». Я не совершал преступлений, поэтому мне не в чем было сознаваться»... 5 березня 1941-го Горбатов на волі. Того дня його прийняв маршал Семен Тимошенко. Для генерала це була зустріч з людиною, яка доклала багато зусиль до його звільнення.

І після заслання правда й прямота Горбатова аж “зашкалювали”. Представник ставки Олександр Василевський у своїй машині познайомив генерала з Георгієм Маленковим, який прибув на фронт з інспекцією. Горбатов спересердя відверто висловлює свої гіркі думки про причини поразок Червоної армії, кадрові непорозуміння в армії. Прямо, чесно, в очі. Зійшло...

У лютому 1944-го в Білорусії командувач фронту Костянтин Рокосовський віддав наказ командарму Горбатову терміново наступати - з метою розширення плацдарму на річці Друть. Але Горбатову було відомо: гітлерівці підтягли свіжі резерви, в тому числі три танкові дивізії. Йти напролом означало для його армії самогубство тисячі невиправданих жертв. І він відмовився, довівши свою правоту. Про цей випадок, звичайно, стало відомо в Генштабі, у Ставці, і самому Верховному. Ставка підтвердила, що Горбатов мав рацію... Про генерала Горбатова було відзнято документально-художній фільм. У ньому є такий епізод. Маршал переконує командарма кинути армію у прорив. Аргументи не діють. Тоді маршал командує: “Встати! Струнко!”. На це Горбатов спокійно відповів: “Струнко стану. Але армію на погибель не відправлю!”. Очевидно, це художній домисел, але, можливо, і правда...

Якось Сталін, дізнавшись про чергове горбатовське “свавілля”, сказав: “Горбатова тільки могила виправить...”. Попри дискусії і суперечки маршал Рокосовський сказав про генерала так (цитую мовою оригіналу): “Александр Васильевич Горбатов — человек интересный. Смелый, вдумчивый военачальник. Он выше всего в боевых действиях ставил внезапность, стремительность. Горбатов и в быту вел себя просто - отказывался от всяких удобств, питался из солдатского котла...».

 Мемуарів Горбатова після 1965 року не перевидавали до 1980-го. Керівництво Головного політичного управління Радянської армії зробило все, щоб у виданні 1980 року скоротити, “причесати” мемуари Горбатова, видалити з книги все, що не вписувалося в ідеологічні догми того часу. Отже, читач не дізнався всього того, про що хотів розповісти бойовий генерал.

Багато сторінок з рукопису Горбатова не зуміли оприлюднити (хоча й хотіли) ні Твардовський, ні пізніше інші видавці. І все ж у книжці Горбатова, яку пропустили у 1980-му цензори застійного часу, висвітлено чимало жахливих сторінок тієї війни.

Генерал Горбатов ніколи не вживав “міцних” слів і алкоголю. Вперше в житті випив келих шампанського у День перемоги...