«47 мільйонів – найправдивіша цифра»

Саме такою ціною, писав письменник-фронтовик Віктор Астаф’єв, переміг СРСР у Другій світовій


Указ президента, згідно з яким 8 травня відзначаємо в Україні День пам’яті й примирення, є кроком у правильному напрямку. По-перше, справді час примиритися — все-таки з дня завершення у Європі Другої світової війни минуло вже 70 років. Наймолодшим живим ветеранам тієї страшної бійні вже за 85... По-друге, приєднавшись до тих держав, які відзначають 8 травня, Україна наголошує: йдеться саме про ту війну, яка почалася

1 вересня 1939 року. І у якій вожді нацистської Німеччини і комуністичного СРСР, Гітлер і Сталін, до 22 червня 1941-го були не ворогами, а союзниками. Коричневий і червоний хижаки разом рвали Європу на шматки...

Відразу після війни і аж до 60-х років день 9 травня не був у Радянському Союзі святковим. Людські втрати під час війни були настільки величезними, що, можливо, кремлівським вождям не хотілося зайвий раз дратувати народ... Святковий День Перемоги запровадив уже Брежнєв. За однією з версій, Леонід Ілліч прагнув досягнути в масах більшої солідності, так би мовити. Брежнєв, на відміну від Сталіна, не міг похвалитися участю у “Жовтневій революції” і близькістю до Леніна. Зате Брежнєв був на фронті — тож і почали в Союзі “піднімати” Велику Вітчизняну. А разом із нею і брежнєвську Малу землю, про яку партійний вождь навіть книгу “написав”...

 Скільки жертв забрала Друга світова війна? Точно не знає ніхто. Нині кажуть про 54 мільйони, але ця цифра, схоже, применшена. У радянський час казали, що втрати СРСР під час війни становили 20 мільйонів осіб (Німеччина, за тими ж підрахунками, втратила вісім мільйонів). Очевидно, 20 мільйонів загиблих — цифра, далека від правди. У 90-ті роки прозвучала інша — 26 мільйонів. Але і цей підрахунок далекий від страшної реальності... Російський письменник-фронтовик Віктор Астаф’єв в одному зі своїх листів назвав іншу цифру радянських втрат. Це 47 мільйонів! На одного вбитого німецького солдата, писав Астаф’єв, припадало десять убитих радянських... Шість років тому листи Астаф’єва були видані окремою збіркою. Як згадував видавець-упорядник астаф’євських листів Геннадій Сопронов, через три тижні на організованому путінською партією “Єдина Росія” зібранні Сопронова запропонували розстріляти... Гадаю, зацитувати деякі з листів Віктора Астаф’єва (мовою оригіналу) буде нині доречно.

1973

(И. Соколовой)

… Днепровские плацдармы! Я был южнее Киева, на тех самых Букринских плацдармах... Ранен был там и утверждаю, до смерти буду утверждать, что так могли нас заставить переправляться и воевать только те, кому совершенно наплевать на чужую человеческую жизнь. Те, кто оставался на левом берегу и, «не щадя жизни», восславлял наши «подвиги». А мы на другой стороне Днепра, на клочке земли, голодные, холодные, без табаку, патроны со счёта, гранат нету, лопат нету, подыхали, съедаемые вшами, крысами, откуда-то массой хлынувшими в окопы... Я пробовал написать роман о Днепровском плацдарме — не могу: страшно, даже сейчас страшно, и сердце останавливается, и головные боли мучают...

13 декабря 1987 г.

(Адресат не установлен)

... советская военщина — самая оголтелая, самая трусливая, самая подлая, самая тупая из всех, какие были до неё на свете. Это она «победила» 1:10! Это она сбросала наш народ, как солому, в огонь — и России не стало, нет и русского народа. То, что было Россией, именуется ныне Нечерноземьем, и всё это заросло бурьяном, а остатки нашего народа убежали в город и превратились в шпану, из деревни ушедшую и в город не пришедшую.

Сколько потеряли народа в войну-то?.. Страшно называть истинную цифру, правда? Если назвать, то вместо парадного картуза надо надевать схиму, становиться в День Победы на колени посреди России и просить у своего народа прощение за бездарно «выигранную» войну...

...после разгрома 6-й армии противника (двумя фронтами!) немцы устроили «Харьковский котёл», в котором Ватутин и иже с ним сварили шесть (!!!) армий, и немцы взяли только пленными более миллиона доблестных наших воинов вместе с генералами (а их взяли целый пучок, как редиску красную из гряды вытащили)... Манштейн силами одной одиннадцатой армии при поддержке части второй воздушной армии прошёл героический Сиваш и на глазах доблестного Черноморского флота смёл всё, что было у нас в Крыму? И более того, оставив на короткое время осаждённый Севастополь, «сбегал» под Керчь и «танковым кулаком», основу которого составляли два танковых корпуса, показал политруку Мехлису, что издавать газету, пусть и «Правду», где от первой до последней страницы возносил он Великого вождя, — одно дело, а воевать и войсками руководить — дело совсем иное, и дал ему так, что (две) три (!) армии заплавали и перетонули в Керченском проливе.

Ну ладно, Мехлис, подхалим придворный, болтун и лизоблюд, а как мы в 44-м под командованием товарища Жукова уничтожали 1-ю танковую армию противника, и она не дала себя уничтожить двум основным нашим фронтам и, более того, преградила дорогу в Карпаты 4-му Украинскому фронту с доблестной 18-й армией во главе и всему левому флангу 1-го Украинского фронта, после Жукова попавшего под руководство Конева в совершенно расстроенном состоянии...

1995

Красноярск (Г. Вершинину)

...громадной, надсадной, огромной кровью давшаяся (Победа — А.Е) и с такими огромными потерями, что нам стесняются их оглашать до сих пор. Вероятно, 47 миллионов — самая правдивая и страшная цифра. Да и как иначе могло быть? Когда у лётчиков-немцев спрашивали, как это они, герои рейха, сумели сбить по 400-600 самолётов... немцы, учившиеся в наших авиашколах, скромно отвечали, что в ту пору, когда советские лётчики сидели в классах, изучая историю партии, они летали — готовились к боям.

Три миллиона, вся почти кадровая армия наша попала в плен в 1941 году, и 250 тысяч голодных, беспризорных вояк-военных целую зиму бродили по Украине, их, чтобы не кормить и не охранять, даже в плен не брали, и они начали объединяться в банды, потом ушли в леса, объявив себя партизанами…