Довели відвагу у бою!

Січові Стрільці — перше українське національне військове формування в новітній історії нашої держави та єдине в складі австро-угорської армії. У бою за гору Маківка, що тривав з 28 квітня до 3 травня 1915 року, січове стрілецтво стримало наступ російських військ. Воно довело власну боєздатність, завдяки чому добровольчий легіон реорганізували у регулярний полк.

Президент України Петро Порошенко підписав указ “Про заходи з відзначення діяльності Українських Січових Cтрільців та 100-річчя їхньої перемоги на горі Маківка”. Указ Порошенка покликаний сприяти “подальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, військово-патріотичного виховання молоді”. Тематичні заходи заплановані у Києві та Львові, а також на самій горі Маківка (Сколівський район Львівської області).

Створення легіону Українських Січових Стрільців розпочалось у Львові, згодом у Стрию. Із більш ніж двадцяти тисяч добровольців відібрали лише дві тисячі. В українській історіографії стверджувалось, що такий суворий відбір був тому, що українцям не довіряли. Австро-угорське командування побоювалося, що українські вояки повернуть зброю на них... Ці побоювання були безпідставними, УСС проявили себе як хоробрі воїни. Тогочасна польська преса захоплювалася бойовим духом Січових Стрільців.

Легіон УСС був добровільним, забезпечувався українською громадою, що свідчить і про початок волонтерського руху.

“Під час Галицької битви у серпні-вересні 1914 року російські війська здійснили величезний прорив і вийшли до Карпат, — розповів “ВЗ” кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та етнокомунікацій Інституту гуманітарних та соціальних наук НУ “Львівська політехніка” Іван Хома (на фото). — Саме у Карпатах австро-угорські війська зайняли оборону. Активну участь в обороні фронту і розвідці взяв легіон Українських Січових Стрільців.

Напередодні бою за гору Маківка легіон УСС зазнав реорганізації. Його поділили на два окремі курені з так званою допоміжною сотнею (пізніше вона стала основою Коша Січових Стрільців — військової структури, яка готувала резерв для основних бойових частин)”.

...Тримати оборону на невеликій частині фронту — праворуч і ліворуч гори Маківка командування 130-ї піхотної бригади 55-ї піхотної дивізії австро-угорського корпусу Гофмана доручило двом куреням легіону УСС. З 28 квітня до 2 травня 1915 року Січовим Стрільцям вдалося стримати потужний наступ переважаючих російських військ, які намагалися прорвати фронт і в подальшому планували розгорнути наступ на територію Угорщини.

“Під час здобуття Маківки російське керівництво показало, що не шкодує людського ресурсу, — продовжив розмову Іван Хома. — З російської сторони кількість вбитих та поранених становила близько трьох тисяч. Щодо безпосередніх втрат УСС, то у 1998—1999 роках цвинтар Січових Стрільців відбудували: встановили 50 хрестів на могилах січовиків та один пам’ятник на честь тих січовиків, котрих ідентифікувати не вдалося. В історичній літературі вказано, що УСС втратили 42 людини, 76 поранених і до півсотні полонених.

Після боїв 3 травня 1915 року сили УСС замінили інші частини 130-ї бригади. Ключове завдання УСС виконали — завдали серйозних втрат російським військам, не дали змоги вийти на угорські рівнини та виграли час для підготовки прориву російського фронту на ділянці Горлиця — Тарнув. Гора Маківка відійшла на другий план.

Після бою за гору Маківка легіон УСС продовжив героїчний похід проти російських військ — дійшли до Тернопільщини.

Після цих подій легіон реорганізували у полк. Під час боїв Січові Стрільці показали високий рівень військової дисципліни та боєздатності. Без перебільшення, бій на Маківці — це прояв героїзму та відродження національного військового потенціалу”.