Останній політ «Пахтакора»

Тридцять п’ять років тому — 11 серпня 1979 року — над селами біля Дніпродзержинська Дніпропетровської області два літаки Ту-134 А на висоті 8400 метрів «не помітили» один одного. Усі 178 осіб — пасажири та екіпажі обох літаків — загинули.

У радянські часи партійна преса проходила сувору цензуру і про подібні катастрофи не писала. Не можна було псувати репутацію країни розвинутого соціалізму, в якій не падали на землю літаки з пасажирами, не гинули в шахтах гірники…Тому про зіткнення у повітрі двох пасажирських лайнерів, що летіли за маршрутами Ташкент — Донецьк — Мінськ та Куйбишев — Воронеж — Кишинів, теж промовчали б. Але приховати, що загинула футбольна команда «Пахтакор», не вдалося. Хоча офіційних повідомлень не було аж тиждень. У моєму архіві зберігається вирізка з газети «Советский спорт» за 18 серпня того року, де наведено скупу ТАРСівську інформацію про похорон команди у Ташкенті.

Розслідування катастрофи із командою «Пахтакор» давно проведено. В авіанадзірних документах безсторонньо зафіксовано вину авіадиспетчерів, які звели о 13 годині 35 хвилин 38 секунд два літаки на одній висоті. Авіатори вважають, що зіткнення на такій висоті — 8400 метрів — випадок надзвичайний і не повинен був статися. Але… Зіткнення сталося під кутом 90 градусів — один літак крилом влетів у носову частину другого. З неба на землю полетіли тіла і речі пасажирів обох рейсів. Згодом вдалося з’ясувати, що у той же час поблизу мав пролітати ще один літак з високими партійними чинами на борту. Саме для них і звільнили той коридор, звузивши його відповідно для пасажирських лайнерів і, таким чином, не забезпечили безпеки для двох інших рейсів. Через кілька днів у Ташкенті поховали «Пахтакор». У 17 закритих трунах те, що залишилося від футболістів Михайла Ана, Аліма Аширова, Костянтина Баканова, Сирожидзіна Базарова, Юрія Загуменних, Равіля Агішева, Олександра Корченова, Миколи Кулікова, Володимира Макарова, Шухрата Ішбутаєва, Сергія Покатилова, Володимира Сабірова, Володимира Федорова, Віктора Чуркіна, другого тренера Ілгая Тазетдинова, лікаря команди Володимира Чумакова, адміністратора Мансура Талібджанова. Наймолодшому — Базарову — за день до події виповнилося 18 років. У столиці Узбекистану є два пам’ятники загиблим, кожного року на стадіон «Пахтакор» приходять сотні людей, запалюють свічки…

Згадуючи події напередодні трагедії, члени сім’ї загиблих говорили про передчуття. Адміністратор М. Талібджанов зробив те, чого не робив ніколи раніше: склав перед вильотом список усіх своїх кредиторів. Нападник В. Чуркін, котрий, як розповідають, раніше й цвяха вдома не забивав, за кілька днів перед поїздкою своїми руками зробив повний порядок у помешканні. Гравець олімпійської збірної В. Федоров засмутився, коли вдома йому приготували в дорогу чорну сорочку. Дружина капітана команди Михайла Ана була вагітна і не хотіла, щоб травмований чоловік летів до Мінська — через кілька місяців вона народить другого сина. «Зірками» «Пахтакора» тоді вважалися швидкі і технічні нападники Ан, Федоров, Хадзипанагіс, яких запрошували до молодіжної та олімпійської збірних. Василіс Хадзипанагіс, грек за походженням, за рік до трагічної події повернувся на історичну батьківщину і залишився живим. Провідні гравці Туляган Ісаков та Анатолій Могильний зазнали у попередніх матчах серйозних травм і залишилися вдома. На кілька годин раніше з Ташкента вилетів у Сочі головний тренер команди киянин Олег Базилевич. На Чорному морі відпочивала його сім’я, яку він довший час не бачив, тож Олег Петрович скористався можливістю польоту команди до Мінська і після зустрічі з дружиною та сином мав з’явитися в столиці Білорусії в день матчу. Базилевич почув трагічне повідомлення в Сочі у кабінеті головного лікаря санаторію, куди його викликали до телефону, звідки вийшов з першою сивиною у волоссі…

«Пахтакору» оголосили, що команда, незалежно від місця, яке посяде за підсумками трьох наступних сезонів, вищу лігу не покине. По країні оголосили додатковий набір до нового складу і дозволили без обмежень перейти до узбецького клубу. Сюди приїхали з різних кінців країни Андрій Якубик, Валерій Глушаков, Михайло Бондарєв з Москви, Володимир Нечаєв з Одеси, Нурітдін Амрієв з Душанбе, Зураб Церетелі з Кутаїсі. Через рік у Ташкенті грали воротар Сергій Страшненко, відомий перед тим за виступами в «Карпатах» (1978 рік —

18 матчів), молоденький Володимир Кухлевський, який потім багато років гратиме за СКА «Карпати». А тренером приїде зі Львова Іштван Секеч, який у чемпіонаті попереднього року керував «Карпатами» і вилетів з львівською командою з вищої ліги.

…11 серпня 1979 року ситуацію в небі контролював молодий диспетчер Харківського центру управління повітряним рухом. Для підстрахування поруч з ним працював старший диспетчер — керівник польотами. Обидва диспетчери потрапили під суд і кожен отримав по 15 років колонії. Вони відбували покарання в спеціальній зоні в Дніпропетровську. Але до кінця терміну вони не дожили: молодий повісився, не витримавши того, що називають муками совісті. Старший помер через кілька років — не витримало серце.

…Світові відомо чимало футбольних катастроф, в яких гинули футбольні клуби та збірні на різних континентах. 4 травня минуло 65 років, як розбився літак з кращою командою Італії «Торіно». 6 лютого 1958 року в Мюнхені при зльоті «не зміг злетіти» літак з англійським чемпіоном — командою «Манчестер Юнайтед» Загинули 23 особи, врятувалося кілька. І серед них — майбутній чемпіон світу і кращий футболіст Європи 1966 року Боббі Чарлтон та головний тренер Матт Басбі. Через десять років вони разом приведуть клуб до такої бажаної ще тоді перемоги у Кубку чемпіонів.1961-го над Андами загинула чилійська команда «Грін кросс», а через вісім років у тих же горах розбився літак з болівійським клубом «Стронгест». 1987 року їхню трагічну долю розділила краща команда Перу «Альянса». 1960 року загинула олімпійська команда Данії, 1993 року літак зі збірною Замбії розбився над Атлантикою.

Наступного ж дня після катастрофи газети всього світу повідомляли про ці трагедії. Світ співчував, проводилися благочинні матчі, всі зібрані кошти від яких йшли родинам загиблих. У нас тоді промовчали…

Кілька років тому у Курилівці Дніпропет­ров­ської області, над якою й розігралася повітряна трагедія, поставили па­м’ят­ник футбольній ко­ман­­ді «Пахтакор», що закін­чила тут свій життєвий шлях.